ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
11 серпня 2021 року м. Київ № 640/21320/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., ознайомившись із позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовомОСОБА_1
доВиконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, Кабінету Міністрів України
провизнання протиправним та скасування рішення та окремих положень нормативно-правового акта,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, Кабінету Міністрів України, в якому просить:
- визнання протиправним та скасувати рішення (індивідуальний акт) відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про відмову ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_2 за заявою від 25.02.2021 про реєстрацію малолітньої дитини за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати виконавчий комітет Вишневої міської ради Бучанського району Київської області зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою проживання обох батьків - АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним та нечинним абзац шістнадцятий пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМ України від 02.03.2016 р. № 207, в редакції постанови КМ України № 481 від 27.05.2020.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Відповідно до п.п. 2, 3 та 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктами 1 та 2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Необхідно зауважити, що спірні правовідносини стосуються також права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу - ОСОБА_1 . В своїй позовній заяві позивач оскаржує протиправні дії відповідача 1 в частині відмови здійснити реєстрацію неповнолітньої дитини за вказаною адресою, оскільки вказане майно перебуває в іпотеці та відсутній дозвіл іпотекодержателя.
Отже, одним із предметів спірних правовідносин стосуються права користування та розпорядження майном. Таким чином, суд вважає, що спір в частині перших двох позовних вимог має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного процесуального законодавства. З огляду на суб'єктний склад сторін спору в частині рішень відповідача 1 щодо відмови у реєстрації місяця проживання малолітньої дитини має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 19 лютого2020 року (справа № 640/109/19) зазначила, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, яку вона вважає неправомірною, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спір в частині відмови у реєстрації місяця проживання малолітньої дитини та зобов'язання вчинити такі дії не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Згідно ч. 4 ст. 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). У даному випадку, порушено правила ч. 1 ст. 172 КАС України.
Таким чином, виходячи з наведеного та відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, виключається можливість об'єднання таких вимог в одній позовній заяві, у зв'язку з чим суддя дійшов до висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Натомість, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремими позовами до відповідачів.
Керуючись п. 6 ч. 4 ст. 169, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 повернути позивачу.
2. Ухвалу про повернення позовної заяви разом із заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачу негайно.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко