Постанова від 13.07.2021 по справі 910/14172/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2021 р. Справа№ 910/14172/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання: Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 13.07.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Айдамирова Мурада Махмудагаєвича

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 22.01.2021

у справі №910/14172/20 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальчука Руслана Степановича

до Айдамирова Мурада Махмудагаєвича

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Костяков Олексій Вікторович ;

2) Фізична особа-підприємець Юдін Віталій Володимирович

про повернення авансу за договором у розмірі 465 820, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Ковальчук Руслан Степанович (надалі - позивач, ФОП Ковальчук Р.С.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Айдамирова Мурада Махмудагаєвича (надалі - відповідач, Айдамиров М.М. , скаржник) про повернення авансу за договором, у розмірі 465 820, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 (надалі - Договір), зокрема, у визначені Договором строки (з урахуванням додаткових угод до Договору) не виконав попередньо оплачені позивачем роботи (виготовлення меблів), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 вказану позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Чернігівської області.

Судом першої інстанції залучено до участі у справі, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Костякова Олексія Вікторовича (надалі - третя особа-1) та Фізичну особу-підприємця Юдіна Віталія Володимировича (надалі - третя особа-2).

Відповідач проти задоволення позову заперечував з огляду на те, що спірні зобов'язання за договором купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та додатковими угодами №1-7 від 07.11.2016, №10 та №11 від 15.03.2017, №16 від 27.04.2017, №18 від 12.06.2017, №23 від 19.09.2017, №24 від 09.10.2017 були виконані відповідачем повністю, а виготовлені меблі за спірним договором були прийняті представниками позивача ФОП Костяковим О.В. та ФОП Юдіним В. В., що підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг). Відповідач також заперечував проти отримання ним письмової претензії позивача від 20.03.2020 та повідомлення від 11.08.2020 про розірвання договору. Відповідач вважає, що оскільки зобов'язання за спірним договором та додатковими угодами ним були виконані, підстави для припинення зобов'язань (розірвання договору) відповідно до ст. 849 Цивільного кодексу України відсутні, а відтак і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Третя особа ФОП Юдін В. В. у наданих поясненнях щодо позову та відзиву заперечував проти доводів відповідача та вказував, що він не брав участі на боці жодної із сторін договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та додаткових угод (замовлень) до даного договору, а спірні правовідносини не мають жодного до нього відношення. Третя особа-1 зазначив, що не здійснював жодних робіт за спірним договором ані щодо прийняття товару, ані щодо отримання коштів; він не є співробітником або представником жодної із сторін договору, не перебуває з ними у господарських, трудових, цивільно-правових або інших відносинах в рамках виконання спірного договору та, відповідно заперечує проти підписання ним акту прийому - передачі товару від 23.03.2017, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 06.06.2017, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 27.11.2017.

Третя особа Костяков О.В. у наданих поясненнях щодо позову та відзиву також заперечував проти доводів відповідача та вказував, що на момент здійснення господарської діяльності як фізичною особою- підприємцем, так і після припинення ведення господарської діяльності, не брав участі в укладанні, виконанні, складанні правочинів, договорів, документів, у представництві будь-якої із сторін тощо за договором купівлі-продажу №112 від 07.11.2016, який був укладений між ФОП Ковальчук P.C. та ФОП Айдамировим М.М., а також не був учасником правовідносин в рамках укладених до вказаного договору додаткових угод (замовлень). Третя особа-2 зазначив, що не виконував будь-яких робіт та не надавав послуг, не здійснював представництво будь-кого із сторін спірного договору, а також в рамках укладених до нього додаткових угод та замовлень; будь-які довіреності на його ім'я з боку ФОП Ковальчука P. C. не видавались, будь- яких договорів доручення із ФОП Ковальчуком P.C. він не укладав, повноважень діяти в рамках виконання спірного договору та додаткових угод до нього він не мав. Також Костяков О.В. заперечував проти підписання ним актів прийому - передачі товару від 04.08.2017, від 18.12.2017, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 09.01.2017 та інших документів, що стосуються спірного договору.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 465 820, 00 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 987, 30 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 22 000, 00 грн.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що відповідачем не підтверджено виконання взятих на себе зобов'язань за Договором та додатковими угодами до нього щодо виготовлення, доставки та установки меблів, водночас, у матеріалах справи відсутнє підтвердження виконання відповідачем обов'язку щодо повернення авансу за Договором в результаті односторонньої відмови позивача від Договору та додаткових угод до нього, шляхом надіслання відповідачу відповідного повідомлення на підставі ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Враховуючи наслідки розірвання Договору та додаткових угод до нього та той факт, що підстава, на якій відповідачем отримано кошти у розмірі 465 820, 00 грн відпала, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача коштів у вказаному розмірі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20, справу направити до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, судове рішення у цій частині ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2021 апеляційну скаргу Айдамирова Мурада Махмудагаєвича передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

У зв'язку з надходженням апеляційної скарги Айдамирова Мурада Махмудагаєвича безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду та відсутністю матеріалів справи №910/14172/20 у суду апеляційної інстанції, до Господарського суду Чернігівської області було направлено лист №910/14172/20/09.1-14/348/21 від 22.02.2021 із проханням направити матеріали справи №910/14172/20 до Північного апеляційного господарського суду у найкоротший термін.

11.03.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14172/20 з Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 апеляційну скаргу Айдамирова Мурада Махмудагаєвича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

12.04.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшов лист на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021, до якого останнім долучено наступні матеріали:

- клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення у приміщенні суду першої інстанції скаржником 26.01.2021, що унеможливило своєчасне звернення із апеляційною скаргою у законодавчо визначений строк;

- апеляційна скарга із додатками до неї у новій редакції та докази надсилання копії даної апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами іншим учасникам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги, у новій редакції, зводяться до того, що судом першої інстанції не було встановлення факту виконання відповідачем умов Договору та додаткових угод до нього, а саме щодо виготовлення, доставки та установки меблів, що підтверджується поясненнями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заявою свідка ОСОБА_5 . У зв'язку з чим, скаржник просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи нові докази: відповідь (пояснення) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заява свідка ОСОБА_5 .

Водночас, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено клопотання про витребування у позивача, третіх осіб договорів купівлі-продажу меблів по додаткових угодах до Договору, що були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції задоволено, поновлено зазначений строк.

Відкрито апеляційне провадження у справі №910/14172/20 за апеляційною скаргою Айдамирова Мурада Махмудагаєвича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 (у новій редакції), вказану апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.06.2021.

Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Водночас зазначеною вище ухвалою, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, у своєму відзиві позивач зазначає наступне:

- відповідач безпідставно посилається на те, що договір купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладені до нього додаткові угоди є багатосторонніми правочинами та породжують юридичні наслідки для інших осіб, окрім як для позивача та відповідача. Позивач наголошує на відсутності підписів таких "третіх сторін" у Договорі чи у додаткових угодах, а відтак безпідставними є доводи скаржника про те, що укладені між позивачем та відповідачем правочини створюють наслідки, права та/або зобов'язання для будь-яких інших осіб, окрім них самих;

- здійснення господарської діяльності відповідачем поза межами договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладених до нього додаткових угод, не може бути підставою для звільнення від виконання його зобов'язань перед позивачем, як стороною за договором;

- позивач стверджує, що жодним чином відповідачем не були виконані зобов'язання згідно договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладених до нього додаткових угод, які розглядаються у справі №910/14172/20. Матеріали даної справи підтверджують відсутність будь-яких правочинів доручення іншим особам від позивача щодо здійснення його представництва в рамках договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладених до нього додаткових угод. Укладені відповідачем інші правочини, які останнім викладені у його апеляційній скарзі, не стосуються правовідносин позивача і відповідача згідно договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладених до нього додаткових угод, а тому не можуть нести будь-яких юридичних наслідків таких взаємовідносин безпосередньо для позивача. Посилання Відповідача на те, що згідно укладених із позивачем правочинів, останній діяв в інтересах інших осіб - не несуть ґрунтовного змісту, та спростовуються умовами договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладених до нього додаткових угод. Матеріали справи №910/14172/20 не містять доказів на підтвердження того, що будь-які особи уповноважувались позивачем, або уповноважували позивача на здійснення прав та/або обов'язків згідно договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та укладених до нього додаткових угод.

11.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Розгляд справи здійснювати без участі третьої особи-1.

Третя особа-1 у своєму відзиві зазначає про те, що обставини, які зазначаються скаржником у апеляційній скарзі та стосуються ведення третьою особою-1, Айдамировим М.М. , Юдіним В.В. або іншими особами господарської діяльності - не стосуються правовідносин позивача та відповідача, що виникли при виконанні Договору та додатків до нього.

Костяков Олексій Вікторович звертає увагу суду на те, що ним було наведено позицію по даному спору в суді першої інстанції, шляхом надання пояснень. Незгода відповідача із такою позицією не може бути підставою вважати недійсними надані третьою особою-1 пояснення або підробленими.

21.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення фактично понесених судових витрат на надання правової допомоги у даній справі.

24.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (скаржника) надійшли:

- заява про продовження строку на подання заяв, клопотань, пояснень або заперечень по справі;

- заперечення на відзив на апеляційну скаргу;

- заява про сумнів з приводу відзиву на апеляційну скаргу представника позивача;

- заява про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 розгляд справи №910/14172/20 за апеляційною скаргою Айдамирова Мурада Махмудагаєвича відкладено на 29.06.2021.

03.06.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача (скаржника) надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме заяви свідка ОСОБА_7 .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у розгляді апеляційної скарги Айдамирова Мурада Махмудагаєвича по справі №910/14172/20 оголошено перерву до 13.07.2021.

У судове засідання 13.07.2021 з'явилися представники позивача, Айдамиров М.М. та його повноважний представник. Треті особи-1, -2 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників третіх осіб-1, -2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб-1, -2.

Заслухавши представників сторін щодо поданих відповідачем клопотань про долучення до матеріалів справи нових доказів та витребування у позивача, третіх осіб договорів купівлі-продажу меблів по додаткових угодах до Договору, що були предметом розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо клопотання відповідача про витребування у позивача, третіх осіб договорів купівлі-продажу меблів, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення, з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.

Відповідачем не наведено належними та допустимими доказами необхідності дослідження договорів купівлі-продажу меблів, не зазначено які саме договори купівлі-продажу меблів суд апеляційної інстанції має витребовувати у позивача, третіх осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою виникнення спору у даній справі є Договір №112 купівлі-продажу від 07.11.2016, укладений між Фізичною особою-підприємцем Ковальчуком Русланом Степановичем та Фізичною особою-підприємцем Айдамировим Мурадом Махмудагаєвичем, копія якого міститься в матеріалах справи та, відповідно, який досліджувався судом першої інстанції.

Щодо клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи нових доказів: відповідь (пояснення) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заява свідка ОСОБА_5, ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції вважає за можливе його задовольнити та долучити до матеріалів справи вказані докази, однак не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Із правового контексту вищенаведеної норми слідує, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Таким чином, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, Північним апеляційним господарським судом, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості й балансу інтересів, досліджені документи на підтвердження доводів, подані учасниками справи під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Долучені відповідачем нові докази, подані без належного обґрунтування поважності причин неможливості подання їх до суду першої інстанції, відтак не приймаються до розгляду судом апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 13.07.2021 відповідач, представник відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в задоволенні позову. Представники позивача проти доводів скарги заперечували, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 13.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.11.2016 між Фізичною особою-підприємцем Ковальчуком Русланом Степановичем (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Айдамировим Мурадом Махмудагаєвичем (Виконавець) укладено договір купівлі-продажу №112 (Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Покупця виготовити з власних матеріалів, доставити та провести установку корпусних та/або кухонних меблів (далі - Товар) згідно із погодженими Сторонами Замовленнями, передати у власність Покупця Товар, а Замовник сплачує вартість товару на користь Продавця та приймає Товар після виконання робіт з установки Товару.

Вартість Товару включає його установку та визначається у Замовленні (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору приймання Товару здійснюється сторонами шляхом складання та підписанням відповідного Акту прийому-передачі Товару.

У п. 3.2-3.5 Договору сторони визначили, що вартість Товару визначається у додатковій угоді до Договору. Передплата за Товар по Замовленню здійснюється в день підписання відповідної додаткової угоди до договору в розмірі 70% її загальної вартості. Залишкова вартість Товару у розмірі 30% від загальної вартості Замовлення здійснюється протягом 3 робочих днів після проведення робіт з установки Товару. Документом, який підтверджує внесення оплати за Товар, є товарний чек, виданий Виконавцем.

Відповідно до п. 4.1-4.3 Договору строк виготовлення, доставки та установки Товару визначається в додатковій угоді до Договору. Право власності на Товар від Виконавця до Замовника переходить з моменту підписання Акту прийому, який підписується сторонами після установки Товару. Доставка та установка Товару здійснюється за адресою, визначеною Замовником в Замовленні.

Згідно з п. 8.1 Договору він вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за ним.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №1 до Договору - Замовлення №1, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення меблі - Гардероб 1 вартістю 45 675, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №2 до Договору - Замовлення №2, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення меблі - Гардероб 2 вартістю 22 050, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №3 до Договору - Замовлення №3, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення меблі господарська кімната вартістю 10 764, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №4 до Договору - Замовлення №4, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення меблі - кабінет вартістю 61 542, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №5 до договору №112 від 07.11.2016, Замовлення №5, згідно якої замовник замовляє, а виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити, відповідно до Замовлення меблі - спальня та тумба в вітальню вартістю 44 568, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №6 до Договору - Замовлення №6, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до замовлення меблі - розсувні двері до гардеробу вартістю 28 000, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

07.11.2016 сторони підписали додаткову угоду №7 до Договору - Замовлення №7, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення меблі - тумба в коридор вартістю 18 000, 00 грн. Місце доставки товару: АДРЕСА_1. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

15.03.2017 сторони підписали додаткову угоду №10 до Договору - Замовлення №10, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до замовлення ( ОСОБА_8 ) кухню вартістю 77 350, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_2 . Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

15.03.2017 сторони підписали додаткову угоду №11 до Договору - Замовлення №11, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до замовлення ( ОСОБА_9 ) кухню вартістю 13 650, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_3. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

27.04.2017 сторони підписали додаткову угоду №16 до Договору - Замовлення №16, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення (ОСОБА_3) гардероб вартістю 64 000, 00 грн. Місце доставки Товару: м. Київ. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

12.06.2017 сторони підписали додаткову угоду №18 до Договору - Замовлення №18, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення ( ОСОБА_10 ) кухню вартістю 104 330, 00 грн. Місце доставки Товару: АДРЕСА_4. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

29.09.2017 сторони підписали додаткову угоду №23 до Договору - Замовлення №23, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення (ОСОБА_4 РБ199) кухню вартістю 119 583, 00 грн. Місце доставки товару: м. Київ. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

09.10.2017 сторони підписали додаткову угоду №24 до Договору - Замовлення №24, згідно з якою Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити відповідно до Замовлення (Никонов ДМ000114) кухню вартістю 56 000, 00 грн. Місце доставки Товару: м. Київ. Строк виготовлення та установки Товару складає 45 календарних днів з моменту підписання Замовлення. Виконавець підтверджує, що отримав всю необхідну інформацію для виготовлення Товару відповідно до вимог Замовника.

На виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу кошти як попередню оплату, а саме:

- за Замовленням №1-7 кошти у розмірі 161 420,00 грн, на підтвердження чого надано товарний чек №1 від 07.11.2016;

- за Замовленням №10 кошти у розмірі 54 145,00 грн, на підтвердження чого надано видатковий касовий ордер №409 від 20.03.2017;

- за Замовленням №11 кошти у розмірі 9555,00 грн, на підтвердження чого надано видатковий касовий ордер №410 від 20.03.2017;

- за Замовленням №16 кошти у розмірі 44 800,00 грн, на підтвердження чого надано видатковий касовий ордер №670 від 27.04.2017;

- за Замовленням №18 кошти у розмірі 73 000,00 грн, на підтвердження чого надано видатковий касовий ордер №982 від 12.06.2017;

- за Замовленням №23 кошти у розмірі 83 700,00 грн, на підтвердження чого надано видатковий касовий ордер №2327 від 27.10.2017;

- за Замовленням №24 кошти у розмірі 39 200,00 грн, на підтвердження чого надано видатковий касовий ордер №2114 від 09.10.2017.

Всього позивач сплатив відповідачу як попередню оплату за Договором 465 820, 00 грн.

Відповідач не виконав роботи, передбачені Договором та додатковими угодами до нього, у зв'язку з чим позивач направив претензію від 20.03.2020, у якій вимагав повернути безпідставно отримані кошти за спірним договором у розмірі 465 820, 00 грн.

11.08.2020 позивач направив відповідачу повідомлення про припинення зобов'язань за договором купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 (розірвання договору) та про припинення зобов'язань (розірвання) щодо укладених до нього додаткових угод, у якому просив вважати договір купівлі-продажу від 07.11.2016 та укладені в рамках даного договору додаткові угоди розірваними (припиненими) та повернути безпідставно отримані кошти в сумі 465 820, 00 грн.

Відповідач кошти у розмірі 465 820,00 грн позивачу не повернув, оскільки на його думку роботи з виготовлення, доставки та установки меблів за Договором та додатковими угодами до нього були виконані у повному обсязі.

Як докази виконання спірних робіт, відповідач надав суду наступні документи:

- за Замовленнями №1-7 від 07.11.2016 - акт виконаних робіт (наданих послуг) від 09.01.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Костякова О. В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «роботу здав представнику ФОП Ковальчук Р. С.»;

- за Замовленням №10 від 15.03.2017 - акт прийому-передачі товару від 27.04.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Юдіна В.В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «товар передав представнику ФОП Ковальчук Р. С.»;

- за Замовленням №11 від 15.03.2017 - акт виконаних робіт (наданих послуг) від 23.03.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Юдіна В.В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «роботу здав представнику ФОП Ковальчук Р. С.»;

- за Замовленням №16 від 27.04.2017 - акт виконаних робіт (наданих послуг) від 06.06.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Юдіна В.В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «роботу здав представнику ФОП Ковальчук Р. С.»;

- за Замовленням №18 від 12.06.2017 - акт прийому-передачі товару від 04.08.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Костякова О. В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «товар передав представнику ФОП Ковальчук Р. С.»;

- за Замовленням №23 від 29.09.2017 - акт прийому-передачі товару від 18.12.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Костякова О. В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «товар передав представнику ФОП Ковальчук Р. С.»;

- за Замовленням №24 від 09.10.2017 - акт прийому-передачі товару від 27.11.2017, на якому від імені Продавця міститься підпис особи, скріплений печаткою ФОП Юдіна В. В., а від імені Покупця підпис та печатка ФОП Айдамирова М. М. На вказаному акті міститься напис: «товар передав представнику ФОП Ковальчук Р. С.».

На підтвердження оплати відповідач надав товарні чеки, а саме:

- за Замовленням №1-7: товарний чек №9 від 09.01.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 30%, що становить 69 180,00 грн;

- за Замовленням №10: товарний чек №3 від 20.03.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 70%, що становить 54 145,00 грн, товарний чек №7 від 27.04.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 30%, що становить 23 205,00 грн;

- за Замовленням №11: товарний чек №2 від 20.03.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 70%, що становить 9555,00 грн, товарний чек №4 від 23.03.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 30%, що становить 4095,00 грн;

- за Замовленням №16: товарний чек №16 від 27.04.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 70%, що становить 44 800,00 грн, товарний чек №10 від 06.06.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 30%, що становить 19 200,00 грн;

- за Замовленням №18: товарний чек №18 від 12.06.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 70%, що становить 73 000,00 грн, товарний чек №18 від 04.08.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 30%, що становить 31 330,00 грн;

- за Замовленням №23: товарний чек №18 від 27.10.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 70%, що становить 83 700,00 грн;

- за Замовленням №24: товарний чек №27 від 09.10.2017 про отримання плати за Договором у розмірі 70%, що становить 39 200,00 грн.

Доказів на підтвердження оплати в розмірі 30% за Замовленнями № 23, 24 відповідач суду взагалі не надав.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) 18.02.2020 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Айдамирова Мурада Махмудагаєвича.

Звертаючись до господарського суду за захистом своїх прав позивач зазначив, що відповідач взятих на себе зобов'язань за Договором не виконав та не виготовив меблі, які були предметом додаткових угод. Враховуючи те, що відповідач не приступив до виконання робіт, передбачених Договором та додатковими угодами, у строк понад 2 роки, позивач на підставі ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України направив відповідачу повідомлення про розірвання Договору та додаткових угод до нього.

Відтак, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача перераховані ним кошти у розмірі 465 820, 00 грн.

Місцевий господарський суд, враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Щодо належності спору до господарської юрисдикції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін, з огляду на наступне.

Як вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фізична особа-підприємець Айдамиров Мурад Махмудагаєвич станом на дату звернення до суду припинив підприємницьку діяльність, про що свідчить запис за №20640060003028218 від 18.02.2020 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

За положеннями ст. 51 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев'ята статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, 202-208 ГК України, ч. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 465 820, 00 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зі змісту укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором підряду.

За приписами ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2016 між позивачем та відповідачем було укладено Договір, за умовами якого останній зобов'язався за завданням Покупця виготовити з власних матеріалів, доставити та провести установку корпусних та/або кухонних меблів (Товар) згідно із погодженими Сторонами Замовленнями, передати у власність Покупця Товар.

До Договору між сторонами було укладено низку додаткових угод (замовлень), у яких зазначено, зокрема, Товар, який необхідно виготовити, доставити та установити, а також строки його виготовлення та установки.

Так, відповідач повинен був виготовити та установити Товар у такі строки: за Додатковими угодами №1-7 (Замовлення №1-7) від 07.11.2016 - до 22.12.2016, за Додатковою угодою №10 (Замовлення №10) від 15.03.2017 - до 29.04.2017; за Додатковою угодою №11 (Замовлення №11) від 15.03.2017 - до 29.04.2017; за Додатковою угодою №16 (Замовлення №16) від 27.04.2017 - до 11.06.2017; за Додатковою угодою №18 (Замовлення №18) від 12.06.2017 - до 27.07.2017; за Додатковою угодою №23 (Замовлення №23) від 29.09.2017 - до 13.11.2017; за Додатковою угодою №24 (Замовлення №24) від 09.10.2017 - до 23.11.2017.

На виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу кошти як попередню оплату за вказані вище Замовлення у загальному розмірі 465 820,00 грн, що підтверджується наданими товарними чеками та видатковими касовими ордерами.

Позивач зазначає, що відповідач взагалі не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим ним було направлено відповідачу претензію від 20.03.2020 про повернення отриманих коштів у розмірі 465 820, 00 грн та повідомлення від 11.08.2020 про припинення зобов'язань за Договором (розірвання договору) та про припинення зобов'язань (розірвання) щодо укладених до нього додаткових угод.

Відповідач, у свою чергу, стверджує про виконання ним взятих на себе зобов'язань за Договором та додатковими угодами до нього, на підтвердження чого він надав акти виконаних робіт (наданих послуг) та акти прийому-передачі товару.

З наданих відповідачем документів колегією суддів встановлено, що акт виконаних робіт (наданих послуг) від 09.01.2017, акти прийому-передачі товару від 04.08.2017 та від 18.12.2017 від імені Продавця містять підписи особи, які скріплені печаткою ФОП Костякова О. В. Також ці акти містять зазначення про те, що роботи здані/товар переданий представнику ФОП Ковальчук Р.С. При цьому підпис з боку Замовника робіт - ФОП Ковальчука Р. С. у таких актах відсутній.

Надані відповідачем акти виконаних робіт (наданих послуг) від 27.04.2017, від 23.03.2017, від 06.06.2017 та акт прийому-передачі товару від 27.11.2017 від імені Продавця містять підписи особи, які скріплені печаткою ФОП Юдіна В.В. Також ці акти містять зазначення про те, що роботи здані/товар переданий представнику ФОП Ковальчук Р.С. При цьому підпис з боку Замовника робіт - ФОП Ковальчука Р. С. у таких актах відсутній.

Разом з тим, ФОП Юдін В.В. і Костяков О. В., які залучені у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, у наданих ними заявах по суті і листах від 28.12.2020 та від 30.12.2020 категорично заперечують про здійснення представництва позивача в межах виконання спірного договору та укладених до нього додаткових угод, зазначають про невчинення ними будь-яких дій, які стосуються виконання цього договору і додаткових угод, відсутність трудових відносин з позивачем. Крім того, треті особи заперечують проти підписання ними наданих відповідачем актів виконаних робіт (наданих послуг) та актів прийому-передачі товару.

Позивач також заперечує щодо уповноваження будь-яких осіб на виконання умов спірного договору та укладених до нього додаткових угод, у тому числі ФОП Юдіна В. В. та ФОП Костякова О. В., вказує про відсутність трудових відносин з цими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК України).

Довіреностей, виданих ФОП Ковальчуком Р.С. фізичним особам-підприємцям Юдіну В.В. та ФОП Костякову О. В. на здійснення представництва позивача у відносинах, що виникають при виконанні спірних договору та додаткових угод, матеріали справи не містять.

У наданому позивачем повному витягу з Єдиного реєстру довіреностей (на запит особи, щодо якої вчинено нотаріальну дію) від 16.12.2020 щодо виданих Ковальчуком Р. С. довіреностей, відсутні відомості про їх видачу Юдіну В.В. та Костякову О. В.

Суб'єкти господарювання - фізичні особі-підприємці, за винятком тих, які є платниками єдиного податку першої групи, можуть наймати працівників для виконання ними певної роботи.

Такі відносини є трудовими та регулюються законодавством про працю.

Так, відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Крім того, фізична особа-підприємець для виконання певної роботи або надання послуг може залучити інших осіб шляхом укладання цивільно-правового або господарського договору.

Такі відносини регулюються цивільним та господарським законодавством.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового або господарського характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З наведеного слідує, що укладаючи трудовий договір з фізичною особою-підприємцем ця особа у трудових відносинах виступає саме як фізична особа, а не суб'єкт господарювання.

При цьому Костяков О.В. та Юдін В.В. на момент існування спірних взаємовідносин були зареєстровані як фізичні особи-підприємці, а проставлення ними своїх печаток "фізичної особи-підприємця" на актах виконаних робіт (наданих послуг), прийому-передачі товару позиціонується із здійсненням цими особами господарської діяльності як самостійними суб'єктами підприємництва, у тому числі у формі представництва.

Таким чином, вказані особи не могли перебувати у трудових відносинах із позивачем.

Доказів, які підтверджують укладення між позивачем та фізичними особами-підприємцями Юдіним В.В. та Костяковим О. В. договорів щодо виконання певних робіт або надання послуг, пов'язаних з виконанням спірного договору та додаткових угод до нього, відповідач суду також не надав.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірного дійшов висновку, що господарські взаємовідносини відповідача з іншими суб'єктами підприємництва щодо одного й того ж товару (робіт) за відсутності відповідних цивільно-правових підстав не створює жодних юридичних наслідків для позивача.

Відповідно до статей 73, 74, 81 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Вимоги щодо форми та реквізитів первинних документів визначені у ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Так, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До первинних документів, зокрема, належить акт приймання виконаних робіт (наданих послуг), який фіксує закінчення виконавцем будь-яких робіт (послуг) та приймання їх замовником.

Враховуючи відсутність підпису позивача на наданих відповідачем актах виконаних робіт (наданих послуг) від 09.01.2017, від 27.04.2017, від 23.03.2017, від 06.06.2017 та актах прийому-передачі товару від 04.08.2017, 18.12.2017, 27.11.2017, заперечення позивача та третіх осіб щодо здійснення ФОП Юдіним В.В. та ФОП Костяковим О.В. представництво ФОП Ковальчука Р.С. у спірних правовідносинах та відсутність доказів наявності у цих осіб таких повноважень, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вказані акти не є належними і допустимими доказами, які підтверджують виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним Договором та додатковими угодами до нього перед позивачем.

Надані відповідачем товарні чеки №9 від 09.01.2017, №7 від 27.04.2017, №4 від 23.03.2017, №18 від 04.08.2017 про отримання решти коштів за Договором, що становить 30% від суми Замовлення, також не є такими доказами, оскільки є документами, які можуть підтверджувати отримання коштів, а не виконання робіт (надання послуг). Таким документом, як вже зазначав суд, є акт приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Слід зазначити, що вже у 2017 році усі авансовані кошти позивач передавав відповідачу за видатковими касовими ордерами, які є належними і достатніми первинними документами на підтвердження здійснення операцій з готівкою.

На усіх таких ордерах проставлені підписи обох сторін, відповідач проти обставин їх складення та дійсності також не заперечує. При цьому незрозумілим та нелогічним є оформлення відповідачем товарних чеків на ці ж готівкові операції, так само як і наявність самих лише товарних чеків про здійснення остаточних розрахунків (30%) без оформлення видаткових касових ордерів, як це вже склалось між сторонами, і саме у той же час, коли залишок за перші замовлення ніби-то сплачувався, як і авансувались роботи за наступні замовлення. Не відповідає і встановленим правилам оформлення фінансово-господарської документації і нумерація наданих відповідачем товарних чеків у розрізі часу їх складення.

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наведені обставини у їх сукупності викликають обґрунтований сумнів у достовірності наданих відповідачем доказів.

Відповідно до ст. 42 ГПК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГПК України).

Відповідач, підписуючи акти виконаних робіт (наданих послуг) від 09.01.2017, від 27.04.2017, від 23.03.2017, від 06.06.2017 та акти прийому-передачі товару від 04.08.2017, 18.12.2017, 27.11.2017, які, як він стверджує, відносяться до спірного Договору та додаткових угод, повинен був переконатись стосовно наявності у інших осіб, що його підписали з боку покупця (замовника), повноважень на здійснення представництва позивача у цих договірних відносинах. Не перевіривши наявності таких повноважень у фізичних осіб-підприємців Юдіна В.В. та Костякова О.В., відповідач діяв на власний ризик.

Таким чином, відповідач не довів суду належними і допустимими доказами виконання взятих на себе зобов'язань за Договором та додатковими угодами до нього щодо виготовлення, доставки та установки меблів.

Відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Частиною 4 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи те, що відповідач не приступив до виконання Замовлень, суд доходить висновку про наявність у позивача підстав для односторонньої відмови від спірного договору та додаткових угод відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Оскільки позивач як Замовник скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 2 ст. 849 ЦК України, щодо розірвання Договору та додаткових угод до нього в односторонньому порядку шляхом надіслання відповідачу відповідного повідомлення, спірний договір разом з додатковими угодами вважаються розірваними, а зобов'язання сторін припиненими.

Щодо доводів відповідача про неотримання цього повідомлення господарський суд правомірно зазначив, що договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про розірвання договору, яке по суті є одностороннім правочином і не потребує вчинення будь-яких дій (волевиявлення) відповідача, а не з моменту його отримання іншою стороною.

Отже, позивач просить суд повернути сплачені відповідачу попередню оплату за Договором у розмірі 465 820, 00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки підстави, за якими відповідач отримав ці кошти, відпали.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Враховуючи наслідки розірвання Договору та додаткових угод до нього та той факт, що підстава, на якій відповідачем отримано кошти у розмірі 465 820, 00 грн наразі відпала, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення позову у цій справі та стягнення з відповідача коштів у вказаному розмірі.

Також позивач при розгляді справи в суді першої інстанції просив суд покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви, а також витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, покладаються на відповідача.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 124 ГПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно із ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому зазначив, що він поніс витрати на надання правової допомоги у розмірі 12 000, 00 грн, а загальний розмір таких витрат, які позивач очікує понести, становить 25 000, 00 грн.

У поданій заяві про збільшення фактично понесених витрат на надання правової допомоги зазначено, що розмір понесених позивачем таких витрат становить 22 000, 00 грн.

Як докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору про надання правової допомоги від 30.07.2020 №30/07/2020-2, укладеного з адвокатом Мілетич О. О.; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 14.09.2020, виданого адвокатом Мілетич О. О.; копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 27.03.2014, виданого Мілетич О. О.; копію акту приймання-передачі від 09.09.2020 до договору від 30.07.2020; копії листів-повідомлень від 09.09.2020, від 14.12.2020, від 16.12.2020, копію додаткової угоди від 16.12.2020 до договору від 30.07.2020.

Як вбачається з наданих представником позивача документів, об'єм надання правової допомоги, розмір та порядок оплати гонорару за правову допомогу адвоката встановлені у договорі про надання правової допомоги №30/07/2020-2 від 30.07.2020 (Договір від 30.07.2020), укладеному між ФОП Ковальчуком Р. С. (далі - Клієнт) та адвокатом Мілетич О. О. (далі - Адвокат).

Згідно з п. 1.1 Договору від 30.07.2020 клієнт надає право та доручає адвокату бути представником клієнта, з усіма належними для того повноваженнями (без обмежень у повноваженнях) до будь-яких фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та у всіх зазначених у даному договорі органах державної влади, установах, підприємствах, перед юридичними особами: в Господарському суді міста Києва, в судах всіх інстанцій, будь-якої юрисдикції, підсудності та підвідомчості.

Відповідно до пункту 1.2 Договору від 30.07.2020 для здійснення представництва прав та інтересів клієнта в рамках даного договору адвокату надається право здійснювати представництво клієнта в рамках господарського судочинства з усіма належними процесуальними правами учасника господарського судового процесу щодо захисту та представництва прав та інтересів клієнта, в тому числі з питань стягнення (повернення авансу) за договором купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та інших укладених додаткових угод в рамках виконання вказаного договору з ФОП Айдамировим М. М.

У п. 1.3 Договору від 30.07.2020 сторони погодили безпосередньо об'єм надання правової допомоги адвокатом у справі щодо захисту прав та інтересів клієнта, в тому числі в частині стягнення (повернення авансу) за договором купівлі-продажу №112 від 07.11.2016 та інших укладених додаткових угод в рамках виконання вказаного договору з ФОП Айдамировим М. М., який підлягає обов'язковій сплаті з боку клієнта у вигляді гонорару.

Відповідно до наведеного у п. 1.3 Договору від 30.07.2020 розрахунку загальний розмір гонорару становить 12 000, 00 грн, який підлягає сплаті за такі види робіт:

1. Виготовлення розрахунку фактично сплачених коштів клієнтом та невиконаних зобов'язань за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод з боку ФОП Айдамирова М. М. - 2 000, 00 грн (витрачено 2 години);

2. Надання правової інформації (консультації) клієнту щодо підстав повернення безпідставно набутого майна (авансу) за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод, укладених з ФОП Айдамировим М. М., та аналіз судової практики щодо вирішення такого спору в судовому порядку - 5 000, 00 грн (5 годин);

3. Складання в інтересах клієнта позовної заяви про стягнення на його користь безпіставно набутого майна (повернення авансу), переданого за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод, укладених із ФОП Айдамировим М. М. - 5 000, 00 грн (5 годин).

За умовами п. 1.3.3-1.3.6 Договору від 30.07.2020 факт отримання правової допомоги клієнтом та гонорару адвокатом фіксується у відповідному акті приймання-передачі, який підписується сторонами.

Факт отримання гонорару адвокатом підтверджується відповідним листом-повідомленням, який надається адвокатом клієнту безпосередньо у момент отримання гонорару.

Зазначений об'єм (згідно з розрахунком) надання правової допомоги у п. 1.3 не є вичерпним та може бути збільшеним за домовленістю сторін.

Правова допомога, яка надається в рамках даного договору та не включена в перелік розрахунку п. 1.3 даного договору, сплачується клієнтом окремо за домовленістю із адвокатом, про що укладається письмова додаткова угода до даного договору.

Згідно з п. 1.4, 1.4.3 Договору від 30.07.2020 сторони також погодили, що клієнтом адвокату сплачується гонорар у розмірі 7 000, 00 грн у строк, що не може перевищувати 30 календарних днів з моменту, коли судом було відкрито відповідне провадження внаслідок подання адвокатом в інтересах клієнта зазначеної позовної заяви у п. 3 п. 1.3 даного договору. Факт отримання гонорару адвокатом підтверджується відповідним листом-повідомленням, який надається адвокатом клієнту безпосередньо у момент отримання гонорару.

09.09.2020 адвокат та позивач підписали акт приймання-передачі, у якому зазначено, що зобов'язання адвоката за договором про надання правової допомоги №30/07/2020-2 від 30.07.2020 адвокатом виконані у визначеному об'ємі п. 1.3 договору. Клієнт отримав в строк об'єм правової допомоги від адвоката, який зазначений у п. 1.3 зазначеного договору.

У листі-повідомленні від 09.09.2020 адвокат повідомляє позивача про отримання від нього гонорару у розмірі 12 000, 00 грн, який був визначений у п. 1.3 Договору від 30.07.2020.

Відповідно до листа-повідомлення від 14.12.2020 адвокат підтверджує сплату позивачем гонорару у розмірі 7 000, 00 грн, передбаченого п. 1.4 Договору від 30.07.2020.

16.12.2020 позивачем та адвокатом Мілетич О. О. укладено додаткову угоду №1 до Договору від 30.07.2020, у якій сторони збільшили об'єм надання правової допомоги шляхом складання та подання до суду адвокатом відповіді на відзив та у п. 1.4 встановили розмір гонорару за виконання такої роботи, який становить 5 000, 00 грн та сплачується у момент підписання цього договору.

У листі-повідомленні від 16.12.2020 адвокат повідомляє позивача про отримання від нього гонорару у розмірі 5 000, 00 грн, який був визначений у додатковій угоді №1 до Договору від 30.07.2020.

Отже, загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 24 000, 00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, зазначив про завищення таких витрат, оскільки до розрахунку, вказаного у п. 1.3 Договору від 30.07.2020, включені витрати у розмірі 2 000, 00 грн, які полягають у виготовленні розрахунку фактично сплачених коштів клієнтом та невиконаних зобов'язань за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод з боку ФОП Айдамирова М. М. Відповідач вказує, що цей розрахунок був виконаний 20.03.2020, тобто ще до укладення Договору від 30.07.2020, а тому включення цих витрат до договору є неправомірним.

Також відповідач зазначив про те, що у акті приймання-передачі від 09.09.2020 не зазначено об'єму правової допомоги, детального переліку робіт та їх вартості та вважає, що надані листи-повідомлення не є належними доказами, які підтверджують отримання коштів адвокатом від позивача.

Позивач, в свою чергу вважаючи необґрунтованими заперечення відповідача щодо заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу зазначив, що розрахунок фактично сплачених коштів клієнтом та невиконаних зобов'язань за договором (додаток №1) містить дату складання -14.09.2020, що спростовує доводи відповідача. Щодо акту приймання-передачі від 09.09.2020 позивач вказує, що він містить посилання на п. 1.3 Договору від 30.07.2020, а отже у ньому чітко зазначено об'єм наданої правової допомоги.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі №727/4597/19, позивач зазначив, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Отже, надані позивачем листи-повідомлення є належними доказами понесення позивачем судових витрат.

У п. 1.3 Договору від 30.07.2020 позивач визначив вартість послуги за виготовлення розрахунку фактично сплачених коштів клієнтом та невиконаних зобов'язань за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод з боку ФОП Айдамирова М. М., розмір якої становить 2 000, 00 грн, та до позовної заяви додав «Додаток №1. Розрахунок фактично сплачених коштів клієнтом та невиконаних зобов'язань за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод», який датований 14.09.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2020 позивач направив відповідачу претензію від 20.03.2020, додатком до якої є «Додаток №1. Розрахунок фактично сплачених коштів клієнтом та невиконаних зобов'язань за договором №112 від 07.11.2016 та згідно додаткових угод».

Тобто фактично вказаний розрахунок вже був складений позивачем до направлення претензії відповідачу, а проставлення адвокатом дати 14.09.2020 на цьому розрахунку не спростовує його існування ще до 20.03.2020.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані витрати у розмірі 2 000, 00 грн не відповідають критерію реальності, а тому стягненню з відповідача не підлягають.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів відповідача про незазначення у акті приймання-передачі від 09.09.2020 об'єму наданих послуг, оскільки перелік послуг адвоката був визначений у п. 1.3 Договору від 30.07.2020, а сам акт містить посилання на цей пункт договору.

Щодо доводів відповідача про неналежність наданих листів-повідомлень як підтвердження сплати позивачем коштів адвокату, то, як вже зазначалось вище, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірного дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підтверджений належними доказами та підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі 22 000, 00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Айдамирова Мурада Махмудагаєвича - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються, відповідно на скаржника.

Керуючись ст.ст. 255, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Айдамирова Мурада Махмудагаєвича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Айдамировим Мурадом Махмудагаєвичем .

4. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у справі №910/14172/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021.

5. Матеріали справи №910/14172/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 12.08.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк