10 серпня 2021 року м. Черкаси
Справа № 712/5232/20
Провадження № 22-ц/821/1110/21
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Єльцова В. О.
суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство «Кредобанк»
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги представника відповідача АТ «Кредобанк» - адвоката Стасюк Ю. Г. та позивача ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30 травня 2019 року між ним та Акціонерним товариством «Кредобанк» укладено кредитний договір № 24658/2019.
За умовами договору банк надав йому кредитні кошти в сумі 360 794,69 грн. на умовах повернення до 29 травня 2026 року.
Вважає, що кредитний договір містив умови, які є несправедливими, суперечать принципу сумлінності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків спрямовані на погіршення становища позивача.
Так, пунктом 3.1, передбачено сплату одноразової комісії за видачу кредиту 1,99% від суми кредиту, що прямо заборонено ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Крім того, пунктом 3.1.3. кредитного договору встановлено обов'язок позичальника здійснення страхування в одній із страхових компаній, які відповідають вимогам банку та перелік яких розміщено на офіційній інтернет-сторінці банку, в той час як банкам забороняється вимагати від клієнтів придбання будь-яких товарів чи послуг, а позивальник в свою чергу має право обирати будь-яку страхову компанію на території України, яка має право здійснювати відповідну страхову діяльність відповідно до отриманих ліцензій.
Крім того, вважає недійсним пункт 10.1.3.3 кредитного договору щодо обов'язку позивача здійснювати щорічно страхування від нещасних випадків на користь банку на весь період дії кредитного договору на суму не меншу залишку фактичної заборгованості за кредитним договором, оскільки є несправедливою умовою договору. Він є особою, яка відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, як інвалід, а у разі ДТП відшкодування збитків проводитиме Моторно транспортне страхове бюро України.
Таким, що не відповідає вимогам ст. 549 ЦК України і як наслідок має бути визнано недійсним, пункт 5.3.1 кредитного договору в частині обов'язку зі сплати штрафу у розмірі 0,6% від суми заборгованості за кредитом, щомісячно за кожен випадок порушення, невиконання або неналежного виконання обов'язків/вимог пунктів 10.1.3.1. та/або 10.1.3.3.
Кредитний договір, пункти якого просить визнати недійсними, він укладав перебуваючи у безпорадним станом, оскільки перебував на лікуванні, не міг нормально рухатись, у зв'язку з чим, мав потребу у придбанні автомобіля. А тому, не міг нормально оцінювати пропоновані умови кредитного договору.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства " Кредобанк" на користь ОСОБА_1 7179,81 грн. сплаченої комісії за видачу кредиту в розмірі 1,99% від суми кредиту та сплачені відповідно до пункту 3.1 кредитного договору від 30.05.2019 року № 24658/2019, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством " Кредобанк".
Стягнуто з Акціонерного товариства "Кредобанк" на користь Держави судовий збір в розмірі 840 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства " Кредобанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Рішення мотивоване тим, що при укладенні кредитного договору з позивачем ОСОБА_1 банк надав йому як позичальнику, в повному обсязі всю необхідну інформацію, а кредитний договір містить усі умови, передбачені положенням Закону України "Про споживче кредитування", сторони узгодили всі істотні умови договору: а саме суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, тощо. ОСОБА_1 особистими підписами засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, визначених договором , волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними умов кредитного договору за виключенням пункту про встановлення комісії за отримання кредиту, необхідно відмовити.
При цьому, суд першої інстанції вважає, що встановлення банком комісії за видачу кредиту, є несправедливими, у зв'язку з чим, такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається, з урахуванням чого сплачені позивачем суми комісії, передбачені кредитним договором № 24658/2019 від 30 травня 2019 року, підлягають стягненню з АТ «Кредо Банк» на користь ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача АТ «Кредобанк» Стасюк Ю. Г. звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати рішення частково, а саме в частині стягнення з АТ «Кредобанк» суму грошових коштів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Так, апелянт зазначила, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом, а відтак неправильно застосовано норми матеріального права (не застосовано норму права, яка мала бути застосована).
Відповідно до ч. 14 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Отже, встановлення за домовленістю сторін в Договорі комісії за видачу кредиту (пункт 3.1. кредитного договору) є абсолютно законним.
Таким чином, умова Договору про комісію за видачу кредиту не суперечить, а відповідає вимогам законодавства України, відповідала ЗУ «Про споживче кредитування» (в редакції на дату укладення Договору), вимогам постанови правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49 «Про затвердження правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в редакції на дату укладення Договору), не порушує права Позичальника як споживача банківських послуг, суд не має підстав вважати таке положення Договору нікчемним (яке чітко відповідає вимогам законодавства). Тому, сплачені кошти по комісії з видачі кредиту не підлягають поверненню позивачу, що не враховано судом першої інстанції.
В апеляційній скарзі, яку подав позивач ОСОБА_1 , ставить питання про скасування рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.01.2021 в частині відмови у задоволенні його вимог про визнання недійсним пункту 10.1.3.2. кредитного договору від 30.05.2019 № 24658/2019 та стягнення з АТ «Кредобанку 792,00 грн., що сплачені в якості страхового платежу на підставі полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.05.2019 та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши його вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач вказав, що хоча автомобіль Citroen Berlingo (державний номерний знак НОМЕР_1 і зареєстрований на ОСОБА_2 , він є особою, яка оформила на себе кредит і виступила платником при купівлі даного автомобіля, постійно користується ним, що свідчить про те, що в розумінні пункту 13.1 статті 13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказаний транспортний засіб належить позивачу.
Вказане свідчить про відсутність у нього обов'язку здійснювати страхування цивільно-правової відповідальності на території України, як у особи з інвалідністю 1 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане 04.09.2018 Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради. Вказане посвідчення свідчить про наявність у позивача повного обсягу пільг, які встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Одночасно скаржник указує, що пунктом 10.1.3.2. кредитного договору його зобов'язано здійснювати щорічне страхування цивільної відповідальності на весь період дії цього кредитного договору, що суперечить вище вказаним вимогам законодавства, у зв'язку із чим, цей пункт має бути визнаний недійсним.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення з наступних підстав.
Рішення представником АТ «Кредобанк» оскаржується лише в частині стягнення суми сплаченої комісії за видачу кредиту.
Позивачем рішення оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовної вимоги що стосується пункту 10.1.3.3 кредитного договору щодо обов'язку позивача здійснювати щорічно страхування від нещасних випадків на користь банку. Тому апеляційним судом перевіряються обставини в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Як встановлено судом першої інстанції, що 30 травня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» укладений кредитний договір № 24658/2019 за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 360 794,69 грн. (п.1.1 договору на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання кредитних коштів на строк до 29 травня 2026 року.
Цільовим призначенням кредиту є оплата за договором купівлі-продажу № 47 транспортного засобу марки Citroen New BERLINGO VU L1.
Позичальник згідно п. 4.1 договору зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в порядку і у терміни, встановлені п.2.1, п.4.8 та додатками до кредитного договору. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно разом із нарахованими процентами рівними сумами (ануітетний платіж) протягом усього строку кредитування (п.4.1.1 договору).
Пунктом 3.1. кредитного договору визначено, що за надання послуг Позичальник сплачує банку в порядку та строки, визначені тарифами Банку, наступні комісії: комісія за розгляд анкети - відсутня, комісія за видачу кредиту - 1,99% від суми кредиту.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що встановлення банком комісії за видачу кредиту є несправедливими, у зв'язку з чим такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони ,і визнання такого договору недійсним судом не вимагається, з урахуванням чого сплачені позивачем суми комісії, передбачені кредитним договором № 24658/2019 від 30.05.2019 підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла станом на час укладення кредитного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла станом на час укладення кредитного договору) реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:
1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит;
2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затверджено Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, додатком 2 до яких є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить, у тому числі, платежі за додаткові та супутні послуги банку, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.
Апеляційний суд зазначає, що розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, який є додатком № 1 до угоди про надання кредиту, відповідає за формою таблиці у додатку 2 зазначених Правил.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, в тому числі, за ведення рахунків (розрахунково-касове обслуговування) існує, передбачається Законами України «Про споживче кредитування» та «Про банки і банківську діяльність» та підзаконним нормативно-правовим актом (постанова НБУ), визначається кожним банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Разом з цим, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до статті 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Таким чином, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установиз передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин.
Вказаний висновоку згоджується із висновками,викладеними у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/9293/15-ц (провадження № 61-29646св18), від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17 (провадження № 61-45662св18) та від09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що встановлення банком комісії за видачу кредиту є несправедливими, у зв'язку з чим такі умови є нікчемними, а нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони ,і визнання такого договору недійсним судом не вимагається, з урахуванням чого сплачені позивачем суми комісії, передбачені кредитним договором № 24658/2019 від 30.05.2019 підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги представника АТ «Кредобанк» є необґрунтованими.
Далі, що стосується доводів апеляційної скарги позивача про необґрунтованість рішення місцевого суду, в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним пункту 10.1.3.2 кредитного договору, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 Закону України "Про споживче кредитування", укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця чи третіх осіб. В свою чергу, договір страхування належить до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг.
Споживач має право укласти договір про надання додаткових чи супутніх послуг з обраною ним третьою особою, включеною до переліку тих , які відповідають вимогам кредитодавця ( за наявності такого переліку), крім випадків коли відповідну послугу може надати тільки кредитодавець.
Як підставу недійсності вказаного пункту договору позивач зазначав ту обставину, що він є інвалідом, а тому має право на пільги відповідно до п. 1.3. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо звільнення від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Отже, вказане положення закону поширюється лише на власників транспортних засобів, в той час як позивач власником транспортного засобу, придбаного за кредитні кошти не є, що підтверджується договором купівлі-продажу № 47 від 28.05.2019 року, укладеного між ПП «АТ Автоінвестстрой -Черкаси», і ОСОБА_2 , за умовами якого саме ОСОБА_2 була покупцем автомобіля та в подальшому за умовами договору здійснила його реєстрацію на власне ім'я. А тому посилання позивача на ту обставину, що він постійно користується автомобілем, не може слугувати підставою для скасування рішення в цій частині та задоволення позовних вимог.
Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів.
З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору та підписали його. Доказів, про те, що позивач не усвідомлював своїх дій та не міг ними керувати, перебував у безпорадному стані, що стало наслідком підписання його на вкрай невигідних умовах, суду не надано.
Більше того, як правильно зауважив місцевий суд у своєму рішенні, позивач ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір не був позбавлений можливості відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладання шляхом повідомлення банку в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно цього договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте, у вказаний строк він від договору не відмовився, жодних заперечень щодо його змісту не висловлював, що свідчить про його згоду з умовами укладеного договору.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вище вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуючий
Судді: