Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 756/1345/17
провадження № 61-474св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Москаленко Анастасії Володимирівни на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року в складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою.
На обґрунтування позову зазначив, що 11 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 012-2008-226, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 80 000,00 доларів США зі сплатою 13,45 % річних (підвищена процентна ставка - 40,35 % річних) строком кредитування до 10 лютого 2023 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 11 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 012-2008-226-Р, відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору.
Позивач зазначив, що листом від 16 липня 2008 року АТ «Універсал Банк» повідомив позичальника та поручителя про підвищення процентної ставки з 15 липня 2008 року до 14,95 % (підвищена процентна ставка - 44,85%), пояснюючи ці зміни останніми тенденціями у фінансовій сфері та економічною ситуацією в Україні загалом оригінал вказаного листа наявний у позичальника та поручителя.
Позивач вважає, що з 15 липня 2008 року банком вже нараховувались, а позичальником фактично сплачувались щомісячні чергові платежі за процентною ставкою 14,95 %, підвищеною процентною ставкою 44,85 %.
Згідно із пунктом 1.2 договору поруки від 11 лютого 2008 року № 012-2008-226-Р «поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови основного договору і він погоджується з ними, зокрема: (...)
- 13,45 % річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів:
- 40,35 % річних - розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки сплати платежів. (...)
Пунктом 2.1 договору поруки зазначено, що кредитор не в праві без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.
У договорі поруки не встановлено, що поручитель поручається і згоден з усіма наступними змінами до основного договору без додаткових угод.
Таким чином, позивач вважає, що з 15 липня 2008 року банком було підвищено процентні ставки за кредитним договором базову - з 13,45 % до 14,95 % річних та підвищену - з 40,35 % до 44,85 % річних.
Враховуючи наведене, позивач просив визнати припиненою поруку за договором поруки від 11 лютого 2008 року № 012-2008-226-Р, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема факту збільшення банком обсягу відповідальності поручителя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, а також зазначив, що при детальній перевірці розрахунку заборгованості за кредитним договором наявному в матеріалах справи, встановлено, що банком здійснювались нарахування за процентними ставками обумовленими та узгодженими сторонами за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № 012-2008-226, а саме 13,45 % річних базової та 40,35 % річних підвищеної, тобто фактичні зміни основного зобов'язання не відбулись.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Москаленко А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Листом від 16 липня 2008 року банк без одержання згоди на збільшення обсягу відповідальності поручителя підвищив розмір процентної ставки за кредитним договором з 13,45 % до 14,95 %.
Сам по собі факт встановлення судами цих обставин є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки подальші правовідносини сторін, у тому числі і відмова банку від претензій про стягнення заборгованості за підвищеними ставками, не має правового значення для припинення поруки з моменту виникнення правоприпиняючого факту: збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок підвищення банком процентної ставки.
Дійшовши висновку про те, що нарахування банком заборгованості здійснювалось за першопочатковими, а не підвищеними процентними ставками, суди не надали оцінку доказам, які надані позивачем на підтвердження заявлених ним позовних вимог, суди не надали оцінку тій обставині, що відповідачем не надано ніяких доказів збереження попередньої процентної ставки після листа від 16 липня 2008 року та не наведено жодних порівняльних розрахунків, графіків платежів «до» і «після» чи будь яких інших доказів.
Тобто суди не дослідили, якою була процентна ставка фактично застосована після 15 липня 2008 року, і не надано оцінку наданим позивачем доказам того, що з 15 липня 2008 року банком фактично нараховувались, а позичальником сплачувались щомісячні чергові платежі за процентною ставкою 14,95 % та підвищеною процентною ставкою 44,85 %.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2020 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 лютого 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 012-2008-226, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 80 000,00 дол США зі сплатою 13,45 % річних (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 1.1.1 договору за користування коштами понад встановлений (або термін погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 40,35 % річних.
Строк кредитування за договором встановлено до 10 лютого 2023 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 012-2008-226-Р, відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору (том 1, а. с. 18-20).
Листом від 16 липня 2008 року банк повідомив позичальника та поручителя про зміну нарахування відсотків на залишок кредиту з 15 липня 2008 року, а саме базової процентної ставки до 14,95 %, та підвищеної процентної ставки до 44,85 %, пояснюючи ці зміни останніми тенденціями у фінансовій сфері та економічною ситуацією в Україні загалом (том 1 а. с. 21).
Згідно з пунктом 2.1 договору поруки від 11 лютого 2008 року № 012-2008-226-Р кредитор не в праві без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основною договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.
Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.
Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов'язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.
Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18).
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання поруки припиненою, у зв'язку з тим, що фактичні зміни основного зобов'язання не відбулись, а банк продовжував здійснювати нарахування за першопочатковими процентними ставками обумовленими та узгодженими сторонами за кредитним договором від 11 липня 2008 року, з огляду на таке.
Як встановлено судами, листом від 16 липня 2008 року банк повідомив позичальника та поручителя про збільшення розміру нарахування відсотків на залишок кредиту з 15 липня 2008 року, а саме базової процентної ставки до 14,95 %, та підвищеної процентної ставки до 44,85 %, пояснюючи ці зміни останніми тенденціями у фінансовій сфері та економічною ситуацією в Україні загалом.
Зазначене свідчить про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Не пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання в зміненому обсязі не свідчить про збереження дії поруки, оскільки остання відбулася після настання правоприпиняючого факту (збільшення відсоткової ставки за кредитним договором). Порука вважається припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитного договору обсягу відповідальності поручителя.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови кредитного договору і він погоджується з ними, зокрема:
- сума основного договору 80 000,00 дол США;
- 13,45 % річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів;
- 40,35 % річних - розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки/терміни сплати платежів;
- інші умови основного договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору поруки зазначено, що кредитор не в праві без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін».
Тобто у тексті договору поруки поручитель не висловлював своєї згоди на забезпечення порукою виконання зобов'язань за основним договором з усіма можливими змінами до нього, які можуть виникнути в майбутньому, зокрема не висловлював згоди на те, що він погоджується нести відповідальність за зобов'язаннями у випадку підвищення процентної ставки за кредитом.
У постанові Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 і від 29 травня 2019 року у справі № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною та наданою в спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання та навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.
Враховуючи вищезазначене, а саме направлення банком повідомлення від 16 липня 2008 року про зміну нарахування відсотків на залишок кредиту з 15 липня 2008 року, а саме базової процентної ставки до 14,95 % та підвищеної процентної ставки до 44,85 % та ненадання такої згоди поручителем є підставою для визнання поруки припиненої.
Суди не врахували, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_3 та ухваленням нового рішення про задоволення заяви про заміну сторони У виконавчому провадженні, понесені судові витрати за подання, апеляційної скарги (384,20 грн) та касаційної скарги (768,40 грн) у розмірі 1 152,60 грн слід стягнути з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Москаленко АнастасієюВолодимирівною, задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою, - задовольнити.
Визнати припиненою поруку за договором поруки від 11 лютого 2008 року № 012-2008-226-Р, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк».
Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 2 880,00 грн, понесені судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук