06 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 220/401/19
провадження № 61-2396св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фермерське господарство «А.В.Д.»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Король Тетяною Володимирівною, на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року у складі судді
Яненко Г. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року
у складі колегії суддів: Баркова В. М., Зайцевої С. А., Попової С. А.,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Фермерського господарства «А.В.Д.» (далі - ФГ «А. В. Д») про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що відповідно до державного акта
на землю ЯБ № 471348 вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 10,68 га, кадастровий номер 1421284600:01:001:0364,
що розташована на території Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.
09 листопада 2016 року між нею та ФГ «А.В.Д.» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Договір зареєстровано державним реєстратором Великоновосілківської селищної ради.
Відповідно до пункту 11 вказаного договору орендна плата вноситься у строк
до кінця поточного року.
Однак, починаючи з 2016 року, тобто з моменту укладення договору оренди, відповідач в порушення умов договору не виплачував їй орендну плату. При звернені до бухгалтерії відповідача її повідомили, що у фермерського господарства заборгованості перед нею, в тому числі зі сплати орендної плати, немає.
Посилаючись на те, що ФГ «А.В.Д.» систематично не сплачує їй орендну плату
за договором оренди земельної ділянки від 09 листопада 2016 року,
ОСОБА_1 просила цей договір розірвати.
Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області
від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з їх недоведеності.
Суди встановили, що на момент підписання оспорюваного договору оренди землі у 2016 році й до 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 перебувала
з ФГ «А.В.Д.» у трудових відносинах та обіймала посаду головного бухгалтера й особисто займалася оформленням відповідних документів щодо видачі орендної плати усім орендодавцям ФГ «А.В.Д.» за 2016 рік, і позивач визнала,
що в журналах ведення обліку видачі орендної плати вона особисто зробила записи про отримання нею орендної плати за 2016 рік.
Суди також встановили, що орендар вживав усі можливі заходи щодо виплати позивачеві орендної плати шляхом здійснення поштових переказів, направлення їй повідомлення про нарахування орендної плати за 2018 рік та про можливі варіанти отримання орендної плати, проте позивач відмовлялась від
її отримання, таким чином мала місце одноразова несплата орендного платежу та позивач умисно ухилялась від отримання орендної плати за 2018 рік з метою створення передумов для дострокового розірвання договору.
У лютому 2021 року адвокат Король Т. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що судові рішення про відмову в задоволенні позову постановлені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16,
від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12.
Посилається на те, що доведення намірів виконати умови договору щодо сплати орендної плати не свідчать про виконання договору, до того ж дії, що свідчать про намір розрахуватись з нею, відповідач вчиняв після подання нею позову.
Вважає, що мала місце саме систематична невиплата орендної плати,
і це є безумовною підставою для розірвання договору оренди, а те, що вона
не зверталась за її одержанням, не звільняє відповідача від обов'язку належним чином виконувати умови договору.
У відзиві на касаційну скаргу ФГ «А.В.Д.» вказує, що доводи про незаконність судових рішень необґрунтовані. Вважає, що позивач не довела обставин, які
б свідчили про систематичну несплату їй орендної плати з вини відповідача.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 220/401/19 та витребувано справу
з Великоновосілківського районного суду Донецької області.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній
на дату подання касаційної скарги) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є розірвання договору оренди земельної ділянки.
Пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову
у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Суд встановив, що розмір орендної плати за рік відповідно до укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчується
10 листопада 2026 року, становить 9 845,10 грн. За три роки орендна плата становитиме 29 535,30 грн.
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу,
які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому Верховним Судом перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) та зазначених обставин не встановлено.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується
до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується
у Верховному Суді може бути більш формальною (Levages Prestations Services
v. France, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez De La Torre v. Spain, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку,
що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Король Т. В., на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року підлягає закриттю, оскільки зазначені судові рішення не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно
до вимог статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтею 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Король Тетяною Володимирівною, на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська