ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.08.2021Справа № 910/30/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" просп. Перемоги 65, м. Київ, 03062
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." проспект Героїв Сталінграда, буд. 4, корпус 6А, м. Київ, 04210
про стягнення 6 218,81 грн.
Представники сторін: не викликались
Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." про стягнення 6 218,81 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного комплексного страхування № AZ14-1141000 від 24.12.2019, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ.", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 6 218,81 грн. в порядку суброгації, включаючи нараховані пеню, втрати від інфляції та проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/30/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/30/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім того, вказаною ухвалою суду витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісів № ЕР 109940242 та № АО 6800592.
Так, 22.02.2021 через відділ діловодства суду на виконання вимог ухвали суду від 08.02.2021 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація щодо Полісів № ЕР 109940242 та № АО 6800592, яка судом долучена до матеріалів справи.
Також, на виконання вимог ухвали суду 01.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 51-1377 від 23.02.2021, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем відповідно до платіжного доручення № 29783 від 26.01.2021 сплачено на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 5 776,30 грн. Крім того, відповідач з посиланням на пункт 35.1 статті 35 та абзацу 5 пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначає, що позивачем неправильно визначено граничний строк для прийняття рішення та виплати відповідачем страхового відшкодування, та, відповідно, неправильно визначено період прострочення, за який нараховано пеню, проценти річних та втрати від інфляції. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило відповіді на відзив, жодних заяв про неможливість подання такої заяви по суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.
З огляду на вищевикладене, суд здійснював розгляд справи виключно на підставі наявних матеріалів.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 24 грудня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного комплексного страхування "Повний автозахист" № AZ14-1141000 (далі - Договір страхування) та Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/6800592 до нього, предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням транспортним засобом BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Страхова сума за шкоду, заподіяну майну становить 100 000,00 грн. (пункт 3 Договору страхування).
Відповідно до пункту 21.2.2 Договору страхування за страховими ризиками "ДТП з вини" та "ДТП без вини" (Пряме врегулювання) франшиза становить 0,00 (нуль) грн.
Строк дії Договору відповідає строку дії Полісу ОСЦПВ, який зазначений в частині 1 договору та згідно пункту 3 Полісу становить з 00:00 год. 24.12.2019 до 23.12.2020.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з умовами Договору страхування страховим випадком є подія, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату/виплату страхового відшкодування за договором страхувальнику або інший, визначеній договором особі (пункт 9.22 Договору страхування).
Згідно пунктів 3 та 21.1.2 Договору страхування до страхових ризиків віднесено "ДТП з вини" - зіткнення ТЗ з іншим (іншими) механічним (-и) транспортним (-и) засобом (-ами) та/або причепом (-ами), в результаті якого настає цивільно-правова відповідальність (в тому числі часткова) особи, відповідальність якої застрахована за Полісом ОСЦПВ, який укладено щодо цього ТЗ та реквізити якого визначені в частині 1 Договору; та "ДТП без вини" (Пряме врегулювання) - зіткнення ТЗ з іншим (іншими) механічним (-и) транспортним (-и) засобом (-ами) та/або причепом (-ами), при якому відсутня повністю вина при ДТП особи, яка керувала ТЗ під час цього зіткнення.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 13.04.2020 о 10 год. 00 хв. по проспекту Гвардійському, 5 у м. Сєвєродонецьку Луганської області сталася ДТП, під час якої гр. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час зміни смуг допустив зіткнення з автомобілем марки BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 7.6 Договору страхування страхувальник протягом 3 (трьох) робочих днів з дати настання випадку, що має ознаки страхового, зобов'язаний надати страховику письмову заяву про настання події та на виплату страхового відшкодування/страхової виплати за формою, встановленою страховиком.
Так, страхувальник - гр. ОСОБА_1 13.04.2020 звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" із заявою про настання події № 92007624 за Договором страхування, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно пункту 16.2 Договору страхування страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування/страхової виплати, про що складає страховий акт, протягом 5-ти робочих днів з дати отримання від страхувальника всіх необхідних документів, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 22.10.1 Договору страхування розрахунок розміру страхового відшкодування проводиться виходячи з розміру шкоди, визначеної на підставі рішення суду або акту товарознавчого дослідження або калькуляції страховика або рахунку СТО в залежності від того, на підставі якого документу був здійснений розрахунок страхового відшкодування за Полісом ОСЦПВ.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування на підставі ремонтної калькуляції № 07624_15 від 13.04.2020, виконаної за допомогою системи Audatex, згідно якої вартість відновлювального ремонту становить 7 776,30 грн.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою від 13.04.2020 про настання події останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 13.04.2020 страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 08379/15/920 від 15.04.2020, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 7 776,30 грн., яка становить вартість заподіяних збитків (відновлювального ремонту) в сумі 7 776,30 грн.
В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 7 77,30 грн. була виплачена безпосередньому потерпілій особі - гр. ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 21.04.2020 № 94368 на вказану суму.
Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного комплексного страхування № AZ14-1141000 від 24.12.2019, а також перебування отриманих автомобілем марки BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 13.04.2020, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 7 776,30 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , потерпілій особі - гр. ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність ремонтної калькуляції № 07624_15 від 13.04.2020, виконаної за допомогою системи Audatex, та платіжного доручення № 94368 від 31.04.2020 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 13.04.2020 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що вказана дорожньо-транспортна пригода від 13.04.2020 оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 13.04.2020, копія якого наявна в матеріалах справи.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 були внесені зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які дозволили учасникам дорожнього руху, при скоєні ДТП, за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин, спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) без інформування відповідних підрозділів Національної поліції про її настання.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що кореспондується з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Так, у відповідності до зазначеної Інструкції у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
З відомостей, які містяться в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 13.04.2020 вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , оскільки транспортний засіб марки ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_2 , під час зміни смуг зіткнувся з автомобілем BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , гр. ОСОБА_2 свою вину у вчиненні ДТП визнав.
Судом встановлено, що Європротокол складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному Європротоколі.
Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Таким чином, враховуючи вищенаведене та з урахуванням приписів чинного законодавства, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 13.04.2020 приймається судом як належний доказ вчинення дорожньо-транспортної пригоди, за участю застрахованого позивачем транспортного засобу BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням гр. ОСОБА_3 , та транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_2 .
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 13.04.020 цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." відповідно до договору (полісу) № ЕР 109940242 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 2 000,00 грн.; страхова сума за шкоду майну - 130 000,00 грн., Поліс станом на момент скоєння ДТП 13.04.2020 був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом марки ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 13.04.2020.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС", виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ.", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому з урахуванням наявності полісу ЕР 109940242 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ.", до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Також суд зазначає, що відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Договору страхування та Полісу ЕР 109940242 франшиза становить 0,00 грн. та 2 000,00 грн. відповідно, отже враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, розмір заявленого до стягнення страхового відшкодування правомірно зменшено на розмір визначеної Полісом франшизи.
При цьому страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом звернення до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." із заявою № 01002/9220 від 26.05.2020 про виплату страхового відшкодування в сумі 7 776,30 грн., копія якої наявна в матеріалах справи та яка згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0311328646442 отримана відповідачем 01.06.2020.
Оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 26 291,04 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного комплексного страхування № AZ14-1141000 від 24.12.2019 та Полісу ЕР 109940242 та/або їх окремих положень суду не надано.
Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018 року, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018 року, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018 року, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року, по справі №910/171/17 від 02.10.2018 року.
Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).
При цьому виходячи з положень пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобілем марки BMW 740Li, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 19.12.2019 строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів).
Також суд зазначає, що згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У відповідності до пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Приписами статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за договором (полісом) ЕР 109940242 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З матеріалів справи вбачається, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подано страхувальником позивачу 13.04.2020. Таким чином, з урахуванням змісту пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач мав подати відповідачу заяву про страхове відшкодування в порядку суброгації у строк до 13.05.2020 включно.
Судом встановлено, що позивач надіслав відповідачу заяву № 01002/9220 про виплату страхового відшкодування тільки 26.05.2020, яка отримана відповідачем 01.06.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, тобто в межах передбаченого пунктом 37.1.4 статті 37 вказаного Закону присічного річного строку з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, проте з порушенням строку звернення із такою заявою на 18 днів.
Оскільки заява про виплату страхового відшкодування була подана з порушенням на 18 днів визначеного статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то строк виплати відповідачем страхового відшкодування збільшується на кількість днів такого прострочення, а отже граничним строком для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплати є 17.09.2020 (90 днів+18 днів).
Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи відзиву відповідачем в рахунок виконання зобов'язання з виплати позивачу страхового відшкодування перераховано на користь позивача 5 776,30 грн., на підтвердження чого надано копію платіжного доручення від 26.01.2021 № 29783 на відповідну суму.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем 26.01.2021, тобто після звернення позивача до суду з позовною заявою (29.12.2021 згідно поштового конверту) було здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів в загальній сумі 5 776,30 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 29783 від 26.01.2021, отже заборгованість зі сплати страхового відшкодування у вказаній сумі була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення позивача до суду з позовною заявою, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 5 776,30 грн. основного боргу відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 5 776,30 грн. страхового відшкодування підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Приписами пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у законодавчо визначений строк, позивачем на підставі пункту 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" нараховано пеню в сумі 223,48 грн. за період з 02.09.2020 по 28.12.2020, а також на підставі ст. 625 ЦК України втрати від інфляції в сумі 163,16 грн. та проценти річних в сумі 55,87 грн. за період з 02.09.2020 по 28.12.2020, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення (18.09.2020), обмеженого судом згідно приписів пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", становить 193,17 грн. пені та 48,29 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну сплату страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню у розмірах, нарахованих судом, а саме 193,17 грн. пені та 48,29 грн. процентів річних.
Також, за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення (18.09.2020), становить 186,79 грн., а отже є більшими, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних втрат в сумі 163,16 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме: 163,16 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем боргу в розмірі 5 776,30 грн., у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі № 910/30/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." в частині стягнення 5 776,30 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А, код ЄДРПОУ 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, пр-т Перемоги, будинок 65, код ЄДРПОУ 30115243) 193 (сто дев'яносто три) грн. 17 коп. пені, 48 (сорок вісім) грн. 29 коп. процентів річних, 163 (сто шістдесят три) грн. 16 коп. втрат від інфляції та 2 089 (дві тисячі вісімдесят дев'ять) грн. 19 коп.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2021.
Суддя А.М.Селівон