номер провадження справи 35/60/21
03.08.2021 Справа № 908/1055/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Топчій О.А.,
за участю секретаря судового засідання Шолоховій С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Азовкабель» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, буд. 2-І, ідентифікаційний код юридичної особи 31600918)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельно-провідникова продукція Азовкабель» (71122, Запорізька область, м. Бердянськ, Військове містечко, буд. 14, кв. 27, ідентифікаційний код юридичної особи 41784404)
про визнання правочину недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: Богун І.А., ордер АР №1051741 від 03.08.2021;
від відповідача: Гладкий Д.В., ордер АР №1049524 від 03.08.2021.
Приватне акціонерне товариство “Азовкабель” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабельно-провідникова продукція Азовкабель” про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу (номер невідомий) від 21.02.2020, за яким позивачем на користь відповідача було продано транспортний засіб марки “Ford” модель “Transit”, 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу НОМЕР_2 (поточний НОМЕР_3 ).
19.04.2021 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/1055/21, справу передано на розгляд судді Топчій О.А.
Ухвалою суду від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1055/21, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.05.2021.
Ухвалою суду від 19.05.2021 підготовче засідання відкладено на 08.06.2021.
Ухвалою суду від 08.06.2021 продовжено підготовче провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 07.07.2021.
Ухвалою суду від 07.07.2021 підготовче засідання відкладено на 21.07.2021.
Ухвалою суду від 21.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/1055/21 до судового розгляду по суті на 03.08.2021.
В судому засіданні 03.08.2021 судом в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою «Акорд».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії колишнього директора ПАТ “Азовкабель” ОСОБА_1 у злочинній домовленості з директором ТОВ “КПП Азовкабель” призвели до порушення майнових інтересів ПАТ “Азовкабель” як юридичної особи та були спрямовані на виведення активів підприємства.
04.06.2021 від позивача надійшла уточнююча позовна заява щодо підстав позову, яка судом прийнята до розгляду.
В судовому засіданні 03.08.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, дійсно між сторонам укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу. Проте, на час укладання вказаного договору Забіяка М.О. ще був директором підприємства та діяв в межах своїх повноважень на підставі Статуту підприємства. Крім того, вказаний договір не належить до значних правочинів, який потребує отримання згоди загальних зборів згідно із п. 8.3. Статуту ПАТ “Азовкабель”.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Нормами ч.ч. 3, 4 ст. 65 ГК України визначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
За положеннями ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Предметом цього спору є правомірність відчуження і дійсність договору купівлі-продажу 2344/2020/1949031 транспортного засобу від 21.01.2021 (далі - договір), відповідно до якого Приватним акціонерним товариством “Азовкабель” в особі генерального директора Забіяки Максима Олександровича (продавець) продано та передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабельно-провідникова продукція Азовкабель” рухоме майно - транспортний засіб марки «Ford» модель «Transit», 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за продавцем 0.05.2011.
Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна (п. 2.1. договору).
Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору (п. 2.2. договору).
За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 32 000,00 грн. (п. 3.1. договору).
Покупець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, сплатити продавцеві ціну транспортного засобу зазначену у п. 3.1. договору (п. 5.1. договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (п. 9.1. договору).
Судом встановлено, що на підставі контракту з Генеральним директором Приватного акціонерного товариства “АЗОВКАБЕЛЬ” (далі - позивач) від 23.03.2015 ОСОБА_1 здійснював повноваження Генерального директора позивача.
01.03.2021 наглядовою радою ПАТ “Азовкабель” прийнято рішення про припинення повноважень генерального директора ОСОБА_1 з 01.03.2021, яке оформлено протоколом засідання Наглядової ради № 13 від 01.03.2021. Відповідно до Акту від 02.03.2021 № 1 ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення.
Листом № 271 від 02.03.2021 ОСОБА_1 повідомлено інформацію про прийняте рішення Наглядової ради та запропоновано з'явитись до відділу кадрів ПрАТ “Азовкабель” для розірвання трудових відносин.
Таке рішення було обумовлено наявною інформацією про неодноразові факти порушення економічних інтересів ПАТ “Азовкабель” з використанням Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабельно-провідникова продукція Азовкабель” (далі - відповідач), які вчинялись генеральним директором за співучастю колишнього фінансового директора ПАТ “Азовкабель” гр. ОСОБА_2 , що підтверджується службовою запискою ревізора ПАТ “Азовкабель” від 01.03.2021 з додатками № 3, 4, а.с. 61 - 83).
Проведеною перевіркою було встановлено, що між ПАТ “Азовкабель” в особі генерального директора ОСОБА_1 , та ТОВ “КПП Азовкабель” в особі директора ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу № 2344/2020/1949031 транспортного засобу від 21.02.2020, за яким ПАТ “Азовкабель” на користь ТОВ “КПП Азовкабель” продано транспортній засіб марки «Ford» модель «Transit», 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу НОМЕР_4 (поточний НОМЕР_3 ) за ціною 32 000,00 грн.
На думку позивача, вказаний договір був укладений внаслідок зловмисної домовленості генерального директора ПАТ “Азовкабель” ОСОБА_1 з директором ТОВ “КПП Азовкабель” ОСОБА_3 і був направлений на неправомірне позбавлення позивача активу.
Так, ТОВ “КПП Азовкабель”, як юридична особа, було зареєстровано 06.12.2017 під назвою “Товариство з обмеженою відповідальністю “Юг-Кабель”, 17.08.2018 назву змінено на поточну, а з 01.04.2019 вид діяльності був змінений на “ 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля”.
Засновником та директором ТОВ “КПП Азовкабель” є колишній працівник ПАТ “Азовкабель” - бухгалтер ОСОБА_3 , яка пропрацювала з 01.09.2014 по 27.12.201 і була звільнена саме у зв'язку із переведенням на роботу до ТОВ “КПП Азовкабель”, про що свідчить довідка № 02 від 09.03.2021 та наказ № 106-П від 01.09.2014 про прийняття на роботу, наказ № 245-п від 27.12.2017 про звільнення з роботи.
За поясненнями позивача, з січня 2019 року без економічно обґрунтованих підстав з власної ініціативи генерального директора ОСОБА_1 та колишнього фінансового директора ПАТ “Азовкабель” гр. ОСОБА_2 , який після звільнення в 2018 році фактично продовжив розпоряджатися фінансовими коштами та активами підприємства через ТОВ “КПП Азовкабель” почалось здійснення операцій щодо постачання сировини для виробництва позивача та збуту його продукції. На підтвердження вказаного факту надано службові записки начальника ОМТС ОСОБА_4 , головного бухгалтера ОСОБА_5 (а.с. 91 - 93). В лютому 2020 року на користь ТОВ “КПП Азовкабель” без об'єктивних причин було відчужено частину автопарку ПАТ “Азовкабель” (транспортних засобів, що використовуються у виробництві позивача) без здійснення фактичної оплати за такими правочинами, в тому числі і за спірним договором, з наступною передачею відповідачем придбаних автотранспортних засобів в платну оренду позивачу. За такими операціями ПАТ “Азовкабель” отримав значне зменшення доходів та збільшення витрат, крім того поточна дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем склала 5 410 412,11 грн., про що свідчить бухгалтерська довідка (а.с. 86). Також в межах виведення активів ПАТ “Азовкабель” генеральним директором ОСОБА_1 з ТОВ “КПП Азовкабель” було укладено: договір від 15.02.2021 про купівлю-продажу електричного обладнання головної понижувальної підстанції, договір від 02.03.2021 про купівлю-продаж будівлі головної понижувальної підстанції, яку передано в іпотеку фізичній особі за договором від 04.03.2021 та інші. За викладеними фактами здійснюються відповідні кримінальні провадження, а зазначені правочині оскаржуються ПАТ “Азовкабель” в Господарському суді Запорізької області в інших справах. Позивач зазначає, що оскаржуваний договір був укладений всупереч інтересам ПАТ “Азовкабель” та був одним з переліку дій, направлених на реалізацію змови керівників сторін щодо позбавлення ПАТ “Азовкабель” активів та зменшення його доходів, з порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України.
Вказане підтверджується, зокрема, тим, що 21.02.2020 укладено оскаржуваний договір, який відповідачем не оплачений по сьогоднішній день, але право власності переходить до покупця з моменту підписання договору (п. 2.2. договору).
Також, 21.02.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю “Кабельно-провідникова продукція Азовкабель” (далі - наймодавець) та Приватним акціонерним товариством “Азовкабель” (далі - наймач) укладено договір № 1 - ТЗ найму (оренди) транспортних засобів (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм/оренду) транспортні засоби, характеристики яких вказуються у переліку транспортних засобів, який є додатком цього договору (що разом іменується у договорі - автомобілі).
Плата за користування наймачем об'єктом найму (автомобілем) встановлена сторонами у розмірі додатків до цього договору, та які наймач зобов'язується виплачувати наймодавцю (п. 3.1. договору оренди).
Відповідно до додатку № 1 до договору оренди в найм було передано транспортний засіб марки «Ford» модель «Transit», 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу НОМЕР_4 (поточний НОМЕР_3 ), вартістю 32 000,00 грн. Між сторонами складено та підписано Акт прийому-передачі транспортних засобів.
При цьому ніякого економічного сенсу для ПАТ “Азовкабель” від такої операції немає, завдяки таким орендним відношенням щодо проданих відповідачу транспортних засобів позивач отримав додаткових витрат на загальну суму 358 100, 34 грн. - вартість оренди за 2020, 2021 роки, про що свідчить довідка (а.с. 32).
В той час, загальна заборгованість відповідача за договорами купівлі-продажу транспортних засобів в розмірі 695 520, 00 грн., що підтверджується довідкою (а.с. 33).
Продаж за оскаржуваним договором був здійсненим не за ринковою ціною, оцінка транспортного засобу не відбувалась, за основу продажної ціни було взято балансову вартість майна, причому незважаючи на нездійснення відповідачем оплати позивач здійснює на його користь виплати орендної плати, що явно суперечить господарсько- економічним інтересам позивача.
Після припинення повноважень ОСОБА_1 , початку внутрішніх перевірок, порушень кримінальних та судових справ, відповідач направляє позивачу лист вих. № 35 від 29.03.2021, за яким повідомляє про припинення оренди та термінову передачу транспортних засобів підрозділам Збройних Сил України.
Позивач впевнений, що наведена послідовність подій не має випадкового характеру, а свідчить про конкретний умисел з боку гр. ОСОБА_1 та відповідача в особі ОСОБА_3 , які під час укладання оскаржуваного договору діяли недобросовісно і нерозумно, з порушенням вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України, із зловживанням власними повноваженнями, при цьому усвідомлюючи, що оскаржуваний договір за наслідками не відповідає дійсним інтересам та волевиявленню позивача, як юридичної особи, та призведе до спричинення йому шкоди.
ПАТ “Азовкабель” як підприємство ніколи не робило пропозицій щодо відчуження власних транспортних засобів та не займалось пошуком потенційних покупців, і не існує жодної об'єктивної підстави та доведеної доцільності відчуження цих активів для позивача. Оскаржуваний договір укладався без розробки економічного обґрунтування, без відповідних погоджень та рішень вищих керівних органів ПАТ “Азовкабель”, без дотримання встановленого порядку оцінки його предмету згідно до приписів п.20 ч.2 ст.52 Закону України “Про акціонерні товариства” та п.п. 8.45 Статуту ПАТ “Азовкабель”.
Немає ніякого сенсу продавати актив, що активно задіяний на виробництві, для того щоби потім орендувати його ж у покупця, і такі операції суперечать господарським інтересам позивача, - що повністю усвідомлювали підписанти оскаржуваного договору.
Частина 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц (провадження N 61- 11797св18) зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
Необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином, має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій “зловмисності” не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 07.08.2019 в справі № 753/7290/17 (провадження N9 61-11158св19).
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22.10.2019 у справі N 911/2129/17 щодо питання про застосування частини першої статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, застосування вказаної норми у подібних правовідносинах можливе з огляду на таке.
Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, втому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов'язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність до встановленого законодавчого регулювання представництва на підставі акту органу юридичної особи та представництва за законом.
Позивач зазначає, що згідно з оприлюдненої у вільному доступі 22.04.2020 “Річної інформації емітента цінних паперів за 2019 рік”, ідентичність та достовірність якої підтверджена та розкрита відповідно до вимог Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.12.2013 № 2826, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.12.2013 за № 2180/24712 (із змінами) саме Генеральним директором Забіякою Максимом Олександровичем, в Розділі 18. “Опис бізнесу” викладена інформація про фінансовий стан ПрАТ “Азовкабель”, а саме:
1) в підрозділі “Інформація про основні засоби емітента, включаючи об'єкти оренди та будь-які значні правочини емітента щодо них; виробничі потужності та ступінь використання обладнання; спосіб утримання активів, місцезнаходження основних засобів. Крім того, необхідно описати екологічні питання, що можуть позначитися на використанні активів підприємства, плани капітального будівництва, розширення або удосконалення основних засобів, характер та причини таких планів, суми видатків, в тому числі вже зроблених, опис методу фінансування, прогнозні дати початку та закінчення діяльності та очікуване зростання виробничих потужностей після її завершення” Генеральним директором Забіякою Максимом Олександровичем зазначмо, що “Оренду основних засобів Товариство не здійснює... Всі основні засоби підприємства використовуються в виробничому процесі за призначенням... Ступінь використання обладнання 100%”.
Таким чином, Генеральний директор Забіяка М.О. прилюдно поінформував будь-яку зацікавлену особу, що всі основні засоби ПрАТ “Азовкабель”, в тому числі транспортні засоби, використовуються в виробничому процесі за призначенням та відсутня необхідність їх продажу.
2) в підрозділі “Опис обраної політики щодо фінансування діяльності емітента, достатність робочого капіталу для поточних потреб, можливі шляхи покращення ліквідності за оцінками фахівців емітента Політика фінансування діяльності емітента” Генеральним директором Забіякою Максимом Олександровичем зазначено, що “Товариство у своїй діяльності робить акцент на використанні власних обігових коштів, але також використовує кредитне фінансування … робочого капіталу достатньо для поточних проектів”.
Таким чином, станом на 30.04.2019 ПрАТ “Азовкабель” мало достатньо обігових коштів не мало наміру продавати основні засоби.
3) в підрозділі “Проблеми, які впливають на діяльність емітента; ступінь залежності від законодавчих або економічних обмежень” не містить повідомлення Генерального директора Забіяки Максима Олександровича про відсутність чи обмеженість обігових коштів.
4) в підрозділі “Інформація про загальні збори акціонерів (учасників)”, зафіксоване питання 11. порядку денного загальних зборів, які відбулись 25.04.2019 та стосувалось попереднього схвалення (попереднього надання згоди на вчинення) значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, та надання повноважень на укладання таких правочинів. Зборами акціонерів було прийняте рішення “Попередньо схвалити (попередньо надати згоду на вчинення) наступні значні правочини, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення: продаж основних засобів граничною сукупною вартістю 28 000 000,00 гри. в випадку відсутності оборотних коштів”.
У ПрАТ “Азовкабель” за період з 26.04.2019 по 28.04.2021 (дата оприлюднення інформації емітента за 2020) відсутній дефіцит обігових коштів, в тому числі на дату укладання договору купівлі-продажу транспортних засобів.
Зазначене вище вказує на перевищення генеральних директором своїх повноважень стосовно підписання договору купівлі-продажу основних засобів без згоди (в супереч рішення) загальних зборів акціонерів, що, в свою чергу, є порушенням прав та інтересів ПрАТ “Азовкабель” та додатковою підставою визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним на підставі ст. 241 ЦК України.
Оскільки інформація відносно відомостей про прийняття рішення загальними зборами про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів є інформацією з вільним доступом - ТОВ “Кабельно-провідникова продукція “Азовкабель” за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могло не знати про обмеження в повноваженнях генерального директора ПрАТ “Азовкабель”, що прямо свідчить про наявність недобросовісної поведінки з боку Відповідача. Зазначене також свідчить про наявність обгрунтованих підстав для висновку, що участь ТОВ “КПП “Азовкабель” в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення ПрАТ “Азовкабель” майна та, в подальшому, грошових коштів через укладений договір оренди транспортного засобу.
На наявність недобросовісної поведінки з боку відповідача, також, вказує й відсутність оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу, хоча це суперечить самому тексту договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020. До того ж, оцінка вартості транспортного засобу не проводилась.
В даному випадку, в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника ПАТ “Азовкабель” - генерального директора Забіяки М.О., який усвідомлював, що вчиняв оскаржуваний правочин усупереч інтересам довірителя - ПАТ “Азовкабель” та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Про вказане свідчить укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу (марка «Ford» модель «Transit», 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу НОМЕР_4 (поточний НОМЕР_3 ) від 21.02.2020 з ТОВ “КПП “Азовкабель” та одночасне взяття цього транспортного засобу в оренду, що підтверджується укладанням сторонами договору № 1 - ТЗ найму (оренди) транспортних засобів від 21.02.2020. Опублікування у вільному доступі Річної інформації емітента цінних паперів за 2019 рік, відповідно до якої всі транспортні засоби використовуються у виробничому процесі за призначенням та відсутня необхідність у їх продажу, зроблено акцент на використанні власних обігових коштів та можливість укладення значних правочинів сукупною вартістю 28 000 000,00 грн. в випадку відсутності оборотних коштів. На теперішній час, відповідачем не сплачено ціну за придбаний транспортний засіб за оскаржуваним правочином. Представник позивача неодноразово зазначав про це у судових засіданнях та безпосередньо у позовній заяві. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Представником відповідача не надано належних доказів здійснення ним оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020 у розмірі 32 000,00 грн. Крім того, відповідно до п. 8.45 Статуту ПАТ “Азовкабель” до компетенції наглядової ради належить вирішення питання щодо прийняття рішення про обрання оцінювача майна товариства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг. Під час укладання оскаржуваного правочину наглядова рада ПАТ “Азовкабель” будь-яких рішень щодо оцінки транспортного засобу не приймала, оскільки оцінка не проводилась, про що також неодноразово у судових засіданнях зазначав представник позивача.
Тобто, дії колишнього директора ПрАТ “Азовкабель” ОСОБА_1 свідчать про виведення активів підприємства перед звільненням з посади, що призвели до порушення майнових інтересів юридичної особи, та суперечили волі довірителя. Дії директора ТОВ “КПП “Азовкабель” ОСОБА_3 щодо передачі в той же день 21.02.2020 (в день продажу транспортного засобу) в оренду придбаного транспортного засобу, а також відсутність оплати за отриманий транспортний засіб також свідчать про наявність волі відповідача на здійснення дій, які суперечать інтересам ПрАТ “Азовкабель”. Для ПрАТ “Азовкабель” настали негативні наслідки у вигляді втрати права власності на спірний автомобіль, відсутності отримання навіть тих коштів, які були зазначені у оспорюваному правочині - 32 000,00 грн., та понесення додаткових витрат у вигляді орендних платежів.
Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020, за яким позивачем на користь відповідача було продано транспортній засіб марки «Ford» модель «Transit», 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу НОМЕР_4 (поточний НОМЕР_3 ), є обґрунтованими.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у сумі 2270,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21.02.2020, за яким Приватним акціонерним товариством “Азовкабель” (ідентифікаційний код юридичної особи 31600918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабельно-провідникова продукція Азовкабель” (ідентифікаційний код юридичної особи 41784404) продано транспортний засіб марки «Ford» модель «Transit», 2007 року випуску, жовтого кольору, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер на час продажу НОМЕР_4 (поточний НОМЕР_3 ).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабельно-провідникова продукція Азовкабель” (71122, Запорізька область, м. Бердянськ, Військове містечко, буд. 14, кв. 27, ідентифікаційний код юридичної особи 41784404) на користь Приватного акціонерного товариства “Азовкабель” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, буд. 2-І, ідентифікаційний код юридичної особи 31600918) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 серпня 2021 року.
Суддя О.А. Топчій