10.08.2021 Справа № 756/10919/20
Справа пр. № 2/756/1522/21
ун. № 756/10919/20
06 серпня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участі секретаря судового засідання - Шлапака Р.О.,
учасники справи:
представник позивача - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - Семенчук В.Ю.,
розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання поруки припиненою, -
У вересні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду
м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") про визнання поруки припиненою.
ОСОБА_2 свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він отримав копію позовної заяви з додатками про стягнення солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителів
ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором у сумі 123602,55 швейцарських франків.
До позовної заяви АТ "Універсал Банк" долучило кредитний договір від 29 січня
2008 року № 048-2008-104, укладений між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", та ОСОБА_3 , згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 135000,00 швейцарських франків на строк з 29 січня 2008 року до 10 січня 2031 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 9,95 % річних, процентна ставка за користування коштами понад встановлений строк - 29,85 % річних.
Додатковими угодами від 10 лютого 2009 року та 05 березня 2009 року сторони внесли зміни до кредитного договору від 29 січня 2008 року № 048-2008-104.
29 січня 2008 року для забезпечення виконання позичальником зобов'язань, взятих на себе за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104, ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 048-2008-104-Р/2, відповідно якого позивач поручився за належне та своєчасне виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань, які виникають з кредитного договору від 29 січня 2008 року № 048-2008-104.
До позовної заяви про стягнення заборгованості банком було долучено також додаткову угоду до договору поруки від 05 березня 2009 року б/н.
ОСОБА_2 стверджував, що він не підписував додаткову угоду від 05 березня 2009 року до договору поруки від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року у справі № 756/13100/15-ц указану додаткову угоду до договору поруки визнано недійсною.
Позивач зазначив, що додатковими угодами від 10 лютого 2009 року та 05 березня
2009 року змінено процентну ставку за користування кредитом, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 як поручителя, проте згоди на таку зміну він не надавав. Наведене свідчить про припинення поруки за договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2.
З цих підстав позивач просив суд визнати припиненою з 10 лютого 2009 року поруку за договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2.
АТ "Універсал Банк" подало до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому зазначило, що у п. 1.2 договору поруки від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2 поручитель надав згоду відповідати за зобов'язаннями позичальника у випадку зміни процентної ставки за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104.
Також відповідач вказав на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Отже, на думку банку, порука за договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2 не припинена.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги свого довірителя з мотивів, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, зазначених у відзиві, додатково просила суду відмовити у задоволенні позову з підстави пропуску ОСОБА_2 позовної давності.
Заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши матеріали справи, матеріали цивільної справи № 756/13100/15-ц, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.
Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов'язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
29 січня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 048-2008-104, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі
135000,00 швейцарських франків на строк з 29 січня 2008 року до 10 січня 2031 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 9,95 % річних, процентна ставка за користування коштами понад встановлений строк - 29,85 % річних (а. с. 26-31).
10 лютого 2009 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору від 29 січня 2008 року № 048-2008-104, якою на період з
10 лютого 2009 року до 04 березня 2009 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 8,76 % річних, підвищену - у розмірі 26,28 % річних та погоджено, що з 05 березня 2009 року до 09 лютого 2010 року застосовуватиметься
базова процентна ставка у розмірі 10,95 % річних, а підвищена - у розмірі 32,85 % річних
(а. с. 32-33).
05 березня 2009 року банком та позичальником підписано додаткову угоду до кредитного договору б/н від 29 січня 2008 року № 048-2008-104, згідно з якою на період з
05 березня 2009 року до 09 лютого 2009 року визначено, що розмір базової процентної ставки за користування кредитом становитиме 8,76 % річних, підвищеної - 34,38 % річних; встановлено, що з 10 лютого 2010 року до 09 лютого 2015 року базова процентна ставка складатиме 11,46 % річних, а підвищена - 34,38 % річних. Починаючи з 10 лютого 2015 року базова процентна ставка визначена на рівні 10,95 % річних, а підвищена - 32,85 % річних
(а. с. 34-43).
Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань, взятих на себе за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104, ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 048-2008-104-Р/2, відповідно якого позивач поручився за належне та своєчасне виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань, які виникають з кредитного договору кредитного договору від 29 січня 2008 року № 048-2008-104 (а. с. 44-47).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року у справі
№ 756/13100/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 до АТ "Універсал Банк", визнано недійсною додаткову угоду від 05 березня 2009 року б/н до договору поруки від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2 (а. с. 23-25). Указане рішення суду набрало законної сили.
Ч. 4, ч. 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні факти і правовідносини. Факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, факт недійсності додаткової угоди від 05 березня 2009 року б/н до договору поруки від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2 доказуванню не підлягає.
Зважаючи на це, ураховуючи те, що додатковими угодами від 10 лютого 2009 року та
05 березня 2009 року змінено процентну ставку за користування кредитом, то, на думку позивача, збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, що свідчить про припинення поруки за договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2. Позивач просив суд захистити його право шляхом визнання припиненою з 10 лютого 2009 року поруку за договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2.
З приводу належності обраного позивачем способу захисту його права суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц звернула увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію, в якій вказала, що необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов'язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі (п. 80 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
Судом з'ясовано, що у 2015 році АТ "Універсал Банк" звернулося до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом про стягнення у солідарному порядку з позичальника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь
АТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104. Ухвалою від 08 червня 2015 року відкрито провадження у справі, на сьогодні розгляд справи триває (а. с. 17-22). При вирішенні цієї справи суд перевірятиме підстави для солідарного стягнення заборгованості з позичальника та поручителя ОСОБА_2 , а відтак і ту обставину, чи припинилась порука за договором від 29 січня 2008 року № 048-2008-104-Р/2.
Отже, ОСОБА_2 має захищати свій інтерес під час судового розгляду Солом'янським районним судом м. Києва справи за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц закцентувала увагу на дотриманні принципу процесуальної економії
(п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б; п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі
№ 910/3009/18), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19)
Ураховуючи наведені судом обставини та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання поруки припиненою - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Андрейчук
Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2021 року.