Справа № 755/5151/21
"09" серпня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Арапіної Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свої вимоги мотивувала тим, що 23 вересня 2020 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 продав позивачу квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрований у спірній квартирі, яка належала ОСОБА_3 , та набув право користування спірною квартирою, як член її сім'ї, яке за своєю суттю є сервітутом. Однак 23 вересня 2020 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тому відповідач втратив право користування чужим майном на підставі п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, відповідного до якого сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. У зв'язку з наведеним позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
23 вересня 2020 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 продав позивачу квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9-12, 13).
Відповідач зареєстрований у спірній квартирі з 17 червня 2004 року (а.с. 19).
Позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач зареєстрований у спірній квартирі, яка належала ОСОБА_3 , та набув право користування спірною квартирою, як член її сім'ї, яке за своєю суттю є сервітутом. Однак 23 вересня 2020 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тому відповідач втратив право користування чужим майном на підставі п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, відповідного до якого сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень щодо заявлених позивачем вимог, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Статтею 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 380 ЦК України). Відповідно до ст. 383 ЦК України квартира використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім'ї.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Згідно п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391,396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до ч.4 ст.156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз вказаних норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві власності, нарівні з власником виникає у членів сім'ї власника житла, які проживають разом з ним.
Відповідно до положень глави 32 ЦК України сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Судом встановлено, що відповідач зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , та набув право користування спірною квартирою, як член її сім'ї, яке за своєю суттю є сервітутом.
Однак 23 вересня 2020 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , тому відповідач втратив право користування чужим майном на підставі п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, відповідного до якого сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
На день розгляду справи відповідач не проживає в спірній квартирі.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є співвласником спірного житлового приміщення, не є членом сім'ї власника, вселився в квартиру, як член сім'ї колишнього власника, а тому для відповідача припинено право сервітуту щодо належної позивачу квартири, передбачене ст. 405 ЦК України.
За встановлених обставин суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 .
При поданні позовної заяви позивачами сплачено судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп., відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ст.ст.133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі по 908 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 41, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 379, 380, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 Житлового кодексу України, п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Є.Арапіна