Справа № 420/13795/21
09 серпня 2021 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Радчук А.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Другого київського відділу ДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зняття арешту з майна, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого київського відділу ДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеський області (Другого Київського ВДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управлінн Міністерства юстиції м. Одеса) - Балалайкіноп Катерини Володимирівни щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_2 , а саме всього нерухомого майна, який був накладений 18 травня 2016 року постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження головним державним виконавцем Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеський області Балалайкіною К.В. у виконавчому провадженнi №49072595;
зобов'язати головного державного виконавця Київського ВДВС м Одеси ГТУЮ в Одеський області (Другого Київського ВДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеса) Балалайкiну Катерину Володимирівну, а у випадку нездійснення нею повноважень державного виконавця Другого Київського ВДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) уповноважену особу Другого Київського ВДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , зокрема з квартири АДРЕСА_1 , накладений 18 травня 2016 року постановою головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеський області Балалайкіною К.В. y виконавчому провадженні №49072595.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Суддя зазначає, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом обґрунтовує свої вимоги тим, що 18.05.2016 року Головним державним виконавцем Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській обл. Балалайкіною К.В. було винесено постанову про арешт майна та оголошено заборону на його відчуження в рамках виконавчого провадження № 49072595. Згідно рiшення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29653123 від 18.05.2016 р. державним виконавцем Балалайкіною К.В. було накладено обтяження на майно ОСОБА_2 у вигляді арешту нерухомого майна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що Одеським міським вiддiлом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 01.11.2017 р.
Після смерті ОСОБА_2 її чоловік та спадкоємець ОСОБА_3 виконав всі зобов'язання за рішенням суду та повністю сплатив борг та виконавчий збір. За даними, що містяться в реєстрі станом на день подання Адвокатського запиту, виконавче провадження № 49072595 є завершеним.
В порушення норм чинного законодавства, після отримання на рахунок суми коштів, необхідної для задоволення вимог стягувача на покриття всіх інших витрат в рамках виконавчого провадження №49072595, державним виконавцем не було вчинено жодних дій, направлених на зняття обтяження з нерухомого майна ОСОБА_2 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, нерухоме майно померлої ОСОБА_2 а саме квартира, що розташована АДРЕСА_2 досі перебуває під обтяженням.
28.04.2021 р. Адвокатом Уртаєвим О.І. було надіслано Адвокатський запит до другого Київського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою отримання інформації щодо стану виконавчого провадження №53454576.
05.05.2021 p. адвокату Уртаєву О.І. було надано відповідь на вищевказанний Адвокатський запит, в якому було зазначено, що перевіркою даних, що містяться в журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, вищевказане виконавче провадження було закінчено на підставі п. 3 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції Закону вiд 2017 року), а виконавчий документ було повернуто стягувачу. Виконавче провадження № 53454576 було передано на зберігання до архіву.
Отже, на даний час в наслідок відсутності виконавчого провадження за яким було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , не можливо дослідити виконавче провадження а отже Позивач позбавлений права розпорядитись своїм майном, що порушує його конституційні права.
Вказане обтяження - арешт нерухомого майна порушує права та законні інтереси позивача, оскільки унеможливлює володіння, користування та розпоряджання даним майном та суттєво перешкоджає в реалізації позивачем законного права власності.
На підставі вказаних обставин ОСОБА_1 як чоловік ОСОБА_2 та єдиний спадкоємець вважає, що його права на отримання даних сум порушуються відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
З урахуванням зазначеного, в даному випадку позивач звернувся до суду за захистом в першу чергу свого порушеного, на його думку, права на отримання спадщини.
Таким чином, суддя вважає, що вказаний спір за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, суддя вважає, що дані позовні вимоги належать до розгляду у місцевому загальному суді в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну “встановлений законом” у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, з урахуванням ст.170 КАС України, суддя прийшов до висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого київського відділу ДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зняття арешту з майна
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст.2, 4, 6, 19, 170, 171, 243, 248 КАС України, суддя -
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Другого київського відділу ДВС у м. Одеса Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зняття арешту з майна - відмовити.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя А.А. Радчук