28 липня 2021 року Справа № 160/4295/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М.В.
при секретарі судового засідання Серпіковій А.Ю.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача Смольнякової А.І.
представника відповідача Стороженка А.І.
представника третьої особи Свистунова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава від 24.02.2021 року №17- про звільнення заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби;
- поновити ОСОБА_1 на новоствореній посаді заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду заступника начальника слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, з аналогічними функціональними обов'язками;
- стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 24.02.2021 року № 17-0 прийнято на підставі, яка не визначена статтею 87 Закону України «Про державну службу». Відповідно до підпункту 3 пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.12.2019 року № 305-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом ДБР як державний правоохоронний орган є правонаступником ДБР як центрального органу виконавчої влади, працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених ним Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР. Отже, на думку позивача, вказані зміни гарантують залишення на посадах усім працівникам ДБР. Вказує, що напрями діяльності начальника слідчого відділу та його повноваження визначені Кримінальним процесуальним конкурсом та Законом України «Про Державне бюро розслідувань», отже звільнення позивача у зв'язку зі зміною штатного розпису та необхідність заміщення даної посади особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.12.2020 року № 305-ІХ. Позивач має переважне право на залишення на роботі, оскільки мав доступ до державної таємниці. В порушення трудового законодавства, позивачу не запропоновано іншу рівнозначну посаду. Позивач посилається на фактичну відсутності скорочення посади та скорочення штатної чисельності працівників, а вважає що в даному випадку відбулось лише перейменування посади. Також вказує, що директор Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві є особою начальницького складу ДБР та не є керівником державної служби, до повноважень якого не відноситься звільнення державних службовців. Скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно із правовим положенням працівників у приватному секторі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 27.04.2021 року.
Одночасно із позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення доказів.
Ухвалою суду від 29.03.2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено.
22.04.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР було прийнято Закон України від 03.12.2019 року № 305-ІХ, та відповідно до якого ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу. Згідно з абзацем 2 частини 1 статті 9 Закону № 305-ІХ організаційна структура ДБР визначається Президентом України. Указом Президента України від 05.02.2020 року № 41/2020 та наказом ДБР від 14.02.2020 р. № 42 затверджено нову організаційну структуру ДБР. Слідчі ДБР, в тому числі і ТУ ДБР у м. Полтаві, повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу. Проте, Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема статтею 14-3, не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом. Наказом ДБР від 28.12.2019 р. № 343 затверджено Порядок зміни категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями, на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, пунктом 6 якого передбачено, що зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу» та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс. Виключно за умовами проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки, переможець конкурсу призначається на відповідну посаду. При виведенні скороченої посади із штатного розпису або підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. На підставі положень статей 12, 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом ДБР від 20.10.2020 року № 197 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві», наказом Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису ТУ ДКР у м. Полтаві, які вводились в дію з 01.03.2020 року. Відповідно до наказів ДБР від 20.10.2020 року № 197 ДСК та від 30.12.2020 року № 303 ДСК, посади державної служби у слідчому управлінні, в тому числі першому слідчому відділі (відділі з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), ТУ ДБР у м. Полтаві, виведені з штатного розпису та введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, такі як старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР), старший слідчий (майор ДБР) та слідчий (капітан ДБР). Тож, відбулось скорочення посади позивача. Переведення працівників ДБР як державних службовців на посади інших категорій неможливий. Позивача належним чином попереджено про наступне вивільнення. 02.11.2020 року складено попередження №16087/15-01, з яким позивач ознайомився. З огляду на викладене, спірний наказ винесено правомірно, у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства, порушень трудового законодавства, про які зазначає позивач, не було. Доводи позивача щодо відсутності фактичного скорочення посади заступника начальника першого слідчого відділу в ТУ ДБР також безпідставні, оскільки спростовуються наказами ДБР від 20.10.2020 року № 197 ДСК та від 30.12.2020 року № 303 ДСК, які є чинними. Зважаючи на викладене, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, діяло у спосіб та у порядок, визначеному чинним законодавством, а отже позовні вимоги є не обґрунтованими, підстави для їх задоволення відсутні.
Ухвалою суду від 27.04.2021 року залучено до участі у справі № 160/4295/21 в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне бюро розслідувань (далі - ДБР, третя особа).
27.04.2021 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 25.05.2021 року.
06.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з уточненою позовною заявою, в якій виклав позовні вимоги до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві та Державного бюро розслідувань в такій редакції:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 583;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 197 ДСК;
- визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава від 24.02.2021 року № 17-о про звільнення заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби;
- поновити ОСОБА_1 на новоствореній посаді заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві або у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду заступника начальника слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з аналогічними функціональними обов'язками;
- стягнути з територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Отже, позивач заявив додаткові позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 583 та від 20.10.2020 року № 197 ДСК.
Ухвалою суду від 12.05.2021 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано усунути недоліки заяви шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 583 та від 20.10.2020 року № 197 ДСК, з доказами поважності причин пропуску відповідного строку.
Ухвалою суду від 27.05.2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з уточненою позовною заявою - відмовлено та залишено без розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, Державного бюро розслідувань, яка подана до суду 06.05.2021 року.
06.05.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що з дня набрання чинності Законом № 305, а саме з 27.12.2019 року позивач займав посаду та здійснював обов'язки, які не є посадою державного службовця. Також вказано, що кількість слідчих відділів збільшилась з 3 до 4, що вказує на відсутність скорочення посад; відповідачем не наведено різницю між посадою, яку займав позивач, та нововведеною посадою. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження, а скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів такої юридичної особи до і після реорганізації.
14.05.2021 року відповідачем подано до суду заперечення, в яких зазначено, що факт скорочення штату державних службовців шляхом введення посад іншої категорії підтверджується наказом ДБР від 20.10.2020 року № 197 ДСК, наказом ДБР від 30.12.2020 року № 303 ДСК. Вказано, що посада позивача, згідно штатних розписів Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на 2018-2020 роки була віднесена саме до посад державної служби, та вважається посадою найнижчою серед посад державної служби (категорія «В3» підкатегорії «В»). У зв'язку з тим, що станом на 01.03.2021 року були відсутні вакантні посаді категорія «В3» підкатегорії «В», запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду не вбачалось можливим.
18.05.2021 року Державним бюро розслідувань подано письмові пояснення, згідно з якими наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань, як державного правоохоронного органу щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі Державного бюро розслідувань повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу. Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. У зв'язку з цим, наказом ДБР від 08.07.2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Надалі, наказом ДБР від 15.10.2020 року № 583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 року № 323, та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема посадами: начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР; заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) підполковник ДБР; старший слідчий слідчого відділу - майор ДБР; слідчий слідчого відділу - капітан ДБР. Згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 року № 197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, в тому числі посаду, яку обіймав позивач - заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, виведено із штатного розпису. Водночас до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), а саме 19 штатних посад державної служби скорочено.
25.05.2021 року оголошено перерву у підготовчому засіданні на 10.06.2021 року.
В підготовче засідання 10.06.2021 року позивач та представник позивача не з'явились, від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача. Судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, задоволено клопотання позивача та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.07.2021 року.
В підготовче засідання 08.07.2021 року позивач та представник позивача не з'явились, від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача та перебуванням представника позивача у відпустці. Судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 28.07.2021 року.
28.07.2021 року у судовому засіданні позивач та представник позивача просили зупинити провадження у справі до отримання копії ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року про повернення уточненої позовної заяви.
В судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання позивача та його представника, оскільки відсутня об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до отримання копії ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов в повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, викладенні у відзиві на позов; представник третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, викладенні в поясненнях.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві) від 29.05.2019 року № 40-о призначено на посаду заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.
Наказом ДБР від 01.07.2021 року №222-ос з 02.01.2021 року ОСОБА_1 , заступнику начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця.
02.11.2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення № 16087/15-01 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581, від 20.10.2020 № 197 ДСК не раніше 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
Наказом директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 24.02.2021 року № 17-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно п.2 ч.3 ст.13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», позивача звільнено з посади заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, з 01.03.2021 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису.
Підставою видання вказаного наказу визначено: накази Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 581, від 20.10.2020 року № 197 дск, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 29.10.2020 року № 167-о, попередження про наступне вивільнення від 02.11.2021 року № 16087/15-01.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, відповідно до статті 1 якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Отже, нормами Закону № 794-VIII ДБР визначався як орган виконавчої влади із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів.
На виконання пункту 1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 "Про утворення Державного бюро розслідувань".
03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.
Статтею 1 Закону № 794-VIII (у редакції з 27.12.2019 року) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.
Судом встановлено, що позивач обіймав посаду державної служби - заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві та спірним наказом позивача звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби відповідно до пункту1 частини 1, частини 4 статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким, зокрема, змінено порядок скорочення посад державної служби.
Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень
13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 року №440-ІХ (далі - Закон №440-IX), яким внесені зміни до Закону №889-VIII.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Отже, після внесення Законом №440-IX змін у Закон №889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20.02.2020 №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час існування спірних правовідносин було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.
Посилання позивача на те, що Законом України № 1285-IX від 23.02.2021 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» викладено частину 3 статті 87 Закону №889-VIII у новій редакції, не може бути враховано у спірних відносинах, оскільки Закон № 1285-IX від 23.02.2021 року набув чинності 09.03.2021 року, тобто після прийняття оспорюваного наказу.
Також, суд критично оцінює доводи позивача, що, оскільки він мав доступ із ступенем секретності, має переважне право на залишитись на роботі.
Наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 23.08.2019 року №10-0 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Так, пунктом 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України № 414 від 15.06.1994 року (далі - Положення) визначено, що особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи те, що норми Закону №889-VIII мають вищу юридичну силу по відношенню до норм Положення, суд застосовує до спірних правовідносин норми Закону №889-VIII.
Щодо доводів позивача про відсутність скорочення посади та змін в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників ТУ ДБР у м. Полтаві суд вказує таке.
27 грудня 2019 року відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону № 794-VIII (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
Наказом ДБР від 08.07.2020 року № 323 (зі змінами згідно наказу № 583 від 15.10.2020 року) затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, зокрема посада заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) заміщується посадою підполковника ДБР.
Наказом ДБР від 15.10.2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено структуру та штатну чисельність територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.
Наказом ДБР від 20.10.2020 року № 197дск «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві», яким відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу», та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 р. № 323 (із змінами), затверджено зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01.12.2020), №4 (вводяться в дію з 23.12.2020), №5 (вводяться в дію з 04.01.2021), №6 (вводяться в дію з 01.02.2021).
Наказом ДБР від 30.12.2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема пунктом 2 якого наказано у пункті 4 наказу ДБР від 20.10.2020 року № 197дск словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінити на словосполучення «з 01 березня 2021 року».
Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Полтаві виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:
Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Полтаві) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 5 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 5 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 12 посад начальницького та середнього складу;
Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Харкові) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 8 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 19 посад начальницького та середнього складу;
Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Дніпрі) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 9 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 20 посад начальницького та середнього складу;
Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сумах) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу.
Згідно з довідкою в.о.начальника відділу кадрової роботи та державної служби від 16.04.2021 року № 126дск/15-06, станом на 01.03.2021 року посада заступник начальника першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Полтаві) віднесена до старшого начальницького складу, кількість посад 1.
Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.10.2020 року №197дск та від 30.12.2020 року №303дск посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління, в тому числі і посада, яку займав позивач - «заступник начальника першого слідчого відділу» виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи.
Водночас введено посаду старшого начальницького складу (підполковник ДБР).
За викладених обставин, у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві.
Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №197 дск та від 30.12.2020 року №303 дск є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.
З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві помилковими.
В частині доводів позивача, що відповідачем порушено гарантію продовження здійснення повноважень усіма працівниками на посадах в ДБР відповідно до підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ, працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Частиною 3 статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.
В той же час Законом № 305-ІХ до Закону № 794-VIII введено нову статтю 14-3, якою визначено, що:
1. Державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
2. Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
3. Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
З огляду на зазначені норми переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено.
Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України та означає службову особу органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.
Таким чином, слідчі після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді; зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, тобто з 27.12.2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
Безпідставними суд вважає доводи позивача про те, що наказ про звільнення є незаконними, оскільки підписаний ОСОБА_2 , який не є уповноваженою особою, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
До повноважень Директора ТУ ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону № 794-VIII ).
Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, затвердженого наказом ДБР від 29.12.2020 року № 877, Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, які призначаються Директором ДБР.
З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадовою особою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII.
До матеріалів справи долучено витяг з наказу ДБР від 30.09.2020 року №434-ос/дск, яким ОСОБА_2 з 01.10.2020 року призначено на посаду Директора ТУ ДБР у м. Полтаві.
Таким чином, саме ОСОБА_2 , як Директор ТУ ДБР у м. Полтаві мав повноваження на підписання оскаржуваного наказу.
Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході щодо залишення певних працівників на роботі, суд відмічає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97).
Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).
Наявність правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».
Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом №889-VIII (у редакції, чинній на момент існування спірних відносин), а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб'єкта призначення є його правом, а не обов'язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб. Позивачем зворотнього не доведено.
За таких обставин, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.
З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування наказу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 24.02.2021 року № 17-о.
У відповідності до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві (адреса: 36014, Полтавська область, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 37; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42334163), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань (адреса: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, б.28; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено 09.08.2021 року.
Суддя М.В. Бондар