17.05.2021 Справа № 756/3844/21
Справа № 756/3844/21
3/756/2601/21
17.05.2021 Оболонський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Касьян А.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 ),
за ч. 1 ст. 443 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 25.02.2021 №146, 25.02.2021 о 13:10 «перебуваючи на робочому місці ФОП ОСОБА_2 на АДРЕСА_2, не забезпечила нанесення тимчасових маркувань для дотримання дистанції між відвідувачами; між місцями для сидіння відстань менше ніж 2 м; на вході не встановлені обмеження щодо максимальної кількості відвідувачів залежно від площі приміщення; в приміщеннях не проводиться дезінфекція (відсутні дезінфікуючі засоби)», чим порушила вимоги статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпункти 13, 14 п. 2 та останній абзац п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пункти 8, 11 постанови Головного державного санітарного лікаря України від 30.12.2020 № 57 «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах громадського харчування на період карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 443 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, про дату час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Жодних заяв, клопотань чи пояснень на адресу суду не надходило.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справах «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, «Каракуця проти України» від 16.05.2017).
З огляду на неявку в судове засідання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, враховуючи її неодноразове повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, суд з огляду на положення ст. 268 КУпАП, вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки її явка до судового засідання не є обов'язковою.
Вивчивши та дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов наступного висновку.
Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом ІV КУпАП.
Відповідно до положень ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статей 245, 251, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частиною 1 статті 443 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційним и хворобами.
Отже, диспозиція вказаної норми є бланкетною, тобто такою, що відсилає до норм іншого нормативно-правового акта, тому, формулюючи суть правопорушення, вказівка на нормативний акт, вимоги якого порушені, є обов'язковою.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб (далі - Закон № 1645-III).
Статтею 1 указаного Закону визначено карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Відповідно до положень ст. 29 Закону №1645-III карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей покладається на особу, яка його складає (ч. 1 ст. 254 КУпАП та ч. 2 ст. 251 КУпАП), та не може бути перекладено на суд.
Вказані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є частиною національного законодавства та яку національні суди повинні враховувати при розгляді справ (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV та ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України»).
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема в рішеннях у справах «Гурепка проти України (N2)» від 08.04.2010, «Лучанінов проти України» від 09.06.2011, на необхідності суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справах «Швидка проти України» від 30.10.2014, «Лучанінова проти України» від 06.06.2011, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вказане положення знайшло своє відображення у КУпАП, за змістом ст. 7 якого ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
У рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 ЄСПЛ визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Виходячи з практики застосування ЄСПЛ ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до ст. 6 Конвенції.
Статтею 254 КУпАП встановлено, що основним документом, який фіксує юридичний факт адміністративного правопорушення, є протокол, вимоги до змісту якого встановлені статтею 256 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, зазначаються, зокрема, суть адміністративного правопорушення та нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачено відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Разом із тим, уповноваженою особою вказаних вимог КУпАП при складанні протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 443 КУпАП не дотримано, суть вчиненого адміністративного правопорушення не відповідає змісту постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, яку, з огляду на бланкетність положень ст. 443 КУпАП, було порушено ОСОБА_1 , що призвело до неконкретності суті учиненого адміністративного правопорушення
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №146 від 25.02.2021 ОСОБА_1 інкримінується порушення п 2 п.п. 13, 14 і останній абзац п. 2 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020.
Разом із тим, на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236 не містить вказаних підпунктів, оскільки складається лише з одного абзацу.
Крім того, відповідно до п. 1 постанови Головного державного санітарного лікаря України від 30.12.2020 № 57 «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах громадського харчування на період карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» відповідальність за організацію та виконання протиепідемічних заходів покладається на керівника та/або адміністратора закладу.
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і у спосіб, передбачений законодавством, а також обставини, викладені у ньому, підтверджуються сукупністю інших доказів, долучених на його обґрунтування.
Разом з тим, до матеріалів справи не долучено пояснень свідків про обставини події, а також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність або перебуває у трудових відносинах із закладом, адреса якого вказана в протоколі про адміністративне правопорушення.
Окрім того, з долучених до матеріалів справи фотознімків не можливо встановити місце фотофіксації, з їх змісту не вбачається, що фіксація відбулась саме кафе ФОП ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 , що виключає можливість використання цього фото в якості доказу для підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом (рішення у справах «Яременко проти України» від 12.06.2008, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Кобець проти України» від 14.02.2008).
У справі «Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №463/1352/16-а (провадження №К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути та тлумачитись на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (рішення у справах «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998, «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу правопорушення.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, суд вважає, що провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 443 КУпАП слід закрити, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Оскільки стягнення судового збору передбачено законом лише при накладенні адміністративного стягнення, судовий збір стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 443, 247, 251, 252, 254, 283-286 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 443 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду в десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Оболонський районний суд міста Києва.
Суддя А.В. Касьян