09.08.2021 м. Дніпро Справа № 904/2262/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Парусніков Ю.Б. (доповідач)
судді: Білецької Л.М., Вечірка І.О.
розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 по справі № 904/2262/21 (суддя Рудь І.А.), повний текст рішення складено 24.05.2021
за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі», м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання», м. Павлоград, Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 86956,69 грн, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» заборгованість в сумі 86956,69 грн, з яких: 60014,36 грн - інфляційні втрати, 26942,33 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання електричної енергії від 21.11.2007 № 127/4/07 в частині своєчасної оплати спожитої електричної енергії. Внаслідок несвоєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії позивач, керуючись ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за порушення останнім грошових зобов'язань зі сплати заборгованості, встановленої судовим рішенням у справі № 904/11282/16.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 по справі № 904/2262/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» на користь АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» 26752,99 грн - 3% річних, 60014,36 грн - інфляційних втрат, 2265,06 грн - витрат по сплаті судового збору. У решті позову відмовлено.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить скасувати повністю рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 у справі № 904/2262/21 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» - відмовити повністю.
Незгода апелянта з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції полягає у тому, що судом не були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, зроблено неправильні висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи, що потягло за собою порушення норм процесуального права, і в силу приписів ст. 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
На думку апелянта, відповідач у повному обсязі виконав всі свої зобов'язання перед позивачем за договором про постачання електричної енергії від 21.11.2007 № 127/4/07 та за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 у справі № 904/11282/16 згідно наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 у справі № 904/11282/16 і тому у відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем.
В оскаржуваному рішенні судом не враховано факт часткового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 у справі № 904/11282/16 в рамках виконавчого провадження № 53810490, в ході якого з відповідача на користь позивача через Павлоградський МР ВДВС на підставі платіжного доручення № 5831 від 13.03.2019 було стягнуто 700,00 грн, в якому у розділі призначення платежу прямо зазначено, що стягується сума на виконання наказу суду від 17.02.2017 у справі № 904/11282/16.
На думку апелянта, неврахування судом першої інстанції суми часткової оплати у розмірі 700,00 грн, згідно платіжного доручення № 5831 від 13.03.2019 прямо впливає на складові розрахунку ціни позову, і як наслідок ціна позову розрахована невірно, що унеможливлює задоволення позовних вимог.
Крім того, судом першої інстанції не надано в рішенні належної правової оцінки відсутності в матеріалах справи № 904/2262/21 доказів повідомлення позивачем відповідачу про свої актуальні банківські реквізити та про існування і зміст наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 по справі № 904/11282/16.
Необізнаність відповідача з існуванням наказу по справі № 904/11282/16 та актуальними банківськими реквізитами, на думку апелянта, свідчить про відсутність існування прострочки у відповідача та її недоведеність з боку позивача, унеможливлює нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Також, апелянт вважає, що стягнення судом інфляційних та 3% річних у справі № 904/11282/16 та у даній справі № 904/2262/21 свідчить про подвійне їх стягнення.
Окрім зазначеного, апелянт вважає, що оскаржуваним рішенням у справі не доведено існування заборгованості між сторонами в заявленому позивачем розмірі, не доведено наявність прострочення відповідача, не зрозуміло та не аргументовано чому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних розпочато саме з 01.04.2018.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні відхилив (не врахував) проведення часткового розрахунку по виконавчому провадженню № 53810490, відкритому Павлоградським МР ВДВС з огляду на те, що примусове виконання зазначеного рішення суду здійснювалося лише приватним виконавцем Осельським Є.С.
Разом з тим, до приватного виконавця Осельського Є.С. позивач звернувся лише 01.04.2019, а тому відповідачу не зрозуміло, як позивач та суд першої інстанції змогли нарахувати втрати від інфляції та 3 % річних за період з 01.04.2018 по 01.04.2019.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача стосовно неповідомлення йому позивачем про існування та зміст наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2017 у справі № 904/11282/16 та актуальних банківських реквізитів, оскільки закон не зобов'язує позивача інформувати позивача про необхідність виконання рішення суду.
Позивач погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пред'явлення наказу до примусового виконання є правом стягувача, а відповідач має обов'язок виконувати договірні зобов'язання і нести відповідальність за невиконання зобов'язання.
Відповідач не надав суду жодного доказу вжитих ним заходів щодо з'ясування актуальних банківських реквізитів позивача. До того ж, банківський рахунок позивача було вказано останнім на бланку позовної заяви.
Також, позивач вважає безпідставним посилання відповідача на незарахування доказу часткової оплати боргу, стягнутого за рішенням господарського суду від 01.02.2017 по справі № 904/11282/16, згідно з платіжним дорученням від 13.03.2019 № 5831 на суму 700,00 грн, оскільки отримувачем вказаного платежу є Павлоградський МР ВДВС, в той час як примусове виконання зазначеного рішення суду здійснювалося приватним виконавцем Осельським Є.С.
З огляду на наведене вище, позивач просить відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 по справі № 904/2262/21 залишити без змін.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, і визначені відповідно до них правовідносини.
21.11.2007 між позивачем - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» (постачальник) та відповідачем - ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» (абонент або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 127/4/07 (далі - договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов, передбачених договором (розділ 1 договору).
Відповідно до п. 1 додатку до договору розрахунковим періодом встановлюється місяць з 1 числа по останнє число місяця.
Пунктом 4.1. додатку 3 до договору визначено, що споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на розрахунковий період за системою щотижневих планових платежів:
- до першої, другої та третьої щотижневої середи розрахункового періоду оплачує за кожний тиждень 30 відсотків обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунковий період;
- остання оплата у поточному розрахунковому періоді здійснюється за два банківських дня кінця розрахункового періоду у сумі, що дорівнює різниці між вартістю 100% заявленого обсягу споживання електроенергії на розрахунковий період та попередніх неточних платежів за електроенергію.
Після закінчення розрахункового періоду здійснюється коригування обсягів оплати, що була здійснена протягом цього періоду, відповідно до фактичного обсягу використаної електричної енергії.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що остаточний розрахунок здійснюється на підставі самостійно отриманого у постачальника рахунка протягом трьох діб (доби) після подання акту про використану електричну енергію відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, згідно п. 2.2. цього додатку, або за остаточним рахунком нарахованим згідно п. 2.3. цього додатку, протягом п'яти операційних днів з дня отримання рахунку.
Згідно п. 2 додатку 3 до договору обсяги використаної електричної енергії, які підлягають оплаті, визначаються за показами засобів розрахункового обліку електричної енергії про її фактичне споживання за винятком випадків, передбачених ПКЕЕ.
Відповідно до п. 2.2. додатку 3 до договору підтвердження фактично використаного обсягу електричної енергії за звітний розрахунковий період що належить до сплати споживачем здійснюється сторонами за формою акту про використану електричну енергію, погодженого сторонами, що відображена у додатку 5 до укладеного договору, який споживач надає постачальнику протягом доби після завершення розрахункового періоду в двох примірниках.
Згідно п. 4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3. -2.3.4. цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в той період, враховуючи день фактичної оплати.
На виконання умов договору позивачем в період з січня по вересень 2016 поставлено відповідачу активну електричну енергію на суму 735714,87 грн.
У зв'язку із порушенням відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленої позивачем активної електроенергії в період з січня по вересень 2016 позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» вартості спожитої активної електричної енергії за вказаний період у розмірі 735714,87 грн, 137087,60 грн - пені за період з 07.01.2016 по 24.11.2016, 17903,10 грн - 3% річних за період з 07.01.2016 по 24.11.2016 та 66969,83 грн - інфляційних втрат за період з січня по листопад 2016, за результатами розгляду якого ухвалено рішення від 01.02.2017 у справі № 904/11282/16 про задоволення позову.
Вказаним рішенням по справі № 904/11282/16 стягнуто з ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» заборгованість перед АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» за спожиту у період з січня по вересень 2016 активну електричну енергію на суму 735714,87 грн, пеню у сумі 137087,60 грн, 3% річних у сумі 17903,10 грн та інфляційних втрат у сумі 66969,83 грн.
Позивач стверджує, що станом на час подання позовної заяви по даній справі, відповідачем у період з 06.05.2019 по 09.09.2019 стягнута за вищевказаним судовим рішення заборгованість сплачена у повному обсязі, на підтвердження чого до матеріалів справи надав відповідні платіжні доручення та банківську довідку від 03.03.2021 № КНО-52.5.2/198 (а. с. 20-24).
Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання (за період невиконання рішення) позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 26942,33 грн за загальний період з 01.04.2018 по 09.09.2019 та інфляційні втрати у сумі 60014,36 грн за період з квітня 2018 по квітень 2019, з червня 2019 по серпень 2019.
Відповідач вважає відсутніми у нього будь-яких зобов'язань перед позивачем за договором про постачання електричної енергії від 21.11.2007 № 127/4/07 та за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 по справі № 904/11282/16 в силу виконання у повному обсязі всіх своїх зобов'язань, що і є предметом спору по даній справі.
5. Мотиви з яких суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги.
За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 по справі № 904/11282/16 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість на загальну суму 972040,53 грн.
На виконання вказаного рішення по справі № 904/11282/16 Господарським судом Дніпропетровської області 17.02.2017 видано відповідний наказ.
Вказані фактичні обставини не потребують повторного доказування при розгляді даної справи між тими ж сторонами.
При розгляді даної справи місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання наказу № 904/11282/16 відповідач за період з 06.05.2019 по 18.09.2019 сплатив наявну перед позивачем заборгованість за судовим рішенням у повному обсязі, що підтверджується довідкою АТ «Перший український міжнародний банк» від 03.03.2021 № КНО-52.5.2/198 (сплата за платіжними дорученнями № 398 від 09.09.2019 на суму 370190,22 грн та № 14012 від 18.09.2019 на суму 700,00 грн) та наступними платіжними дорученнями: № 97 від 06.05.2019 на суму 258299,54 грн; № 160 від 28.05.2019 на суму 86503,59 грн; № 207 від 14.06.2019 на суму 130437,90 грн, а також меморіальним ордером № 2139761505 від 11.07.2019 на суму 125909,28 грн (а. с. 20-24).
Здійснені оплати, на підставі вказаних платіжних документів з боку відповідача не заперечуються.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» місцевий господарський суд врахував положення ст. 625 ЦК України, відповідно до яких боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Стаття 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, з урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням від 01.02.2017 по справі № 904/11282/16, яке набрало законної сили 17.02.2017, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтуються на законі.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних місцевим господарським судом встановлене його невірне виконання, оскільки позивачем при розрахунку до періодів нарахування включені дні оплати боргу відповідачем.
Таким чином, за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у загальній сумі 26752,99 грн. У решті позовних вимог в цій частині судом відмовлено правомірно.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат місцевим господарським судом не встановлено порушень чинного законодавства та умов договору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.
Так, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що в оскаржуваному ним рішенні місцевим господарським судом не враховано факт часткового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 у справі № 904/11282/16 в рамках виконавчого провадження № 53810490, в ході якого з відповідача на користь позивача через Павлоградський МР ВДВС на підставі платіжного доручення № 5831 від 13.03.2019 було стягнуто 700,00 грн.
Неврахування судом першої інстанції суми часткової оплати у сумі 700,00 грн, згідно платіжного доручення № 5831 від 13.03.2019 прямо впливає на складові розрахунку ціни позову, і як наслідок ціна позову розрахована невірно.
Колегія суддів вказані доводи апеляційної скарги відхиляє, оскільки місцевим господарським судом з цього приводу зроблено правильні висновки про те, що надана відповідачем до відзиву на позовну заяву копія платіжного доручення від 13.03.2019 № 5831 на суму 700,00 грн не є належним доказом в підтвердження здійснення оплати боргу, стягнутого за рішенням господарського суду від 01.02.2017 по справі № 904/11282/16, оскільки отримувачем платежу за вказаним платіжним дорученням є Павлоградський МР ВДВС, а не позивач. При цьому, примусове виконання зазначеного рішення суду здійснювалося приватним виконавцем Осельським Є.С., про що свідчать надані позивачем платіжні доручення.
Крім того, у відзиві на позов відповідач сам зазначає про те, що лише 01.04.2019 позивач звернувся до приватного виконавця з метою примусового виконання наказу суду по справі № 904/11282/16.
Доказів на підтвердження пред'явлення позивачем вказаного наказу до Павлоградського МР ВДВС матеріали справи не містять. Будь-які пояснення з цього приводу та докази на їх обґрунтування сторонами до матеріалів справи не надані.
Саме ж платіжне доручення від 13.03.2019 № 5831 не містить посилання на конкретне виконавче провадження.
При цьому колегія суддів зауважує, що згідно принципу диспозитивності обов'язок щодо доказування обставин справи покладається на сторони у справі.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно наявної в матеріалах справи довідки АТ «ПУМБ» від 03.03.2021 № КНО-52.5.2/198 кошти у сумі 700,00 грн на користь АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» надійшли від Відділу державної виконавчої служби, код 35020282 (Павлоградський ВДВС) з призначенням платежу: на виконання виконавчого листа (наказу) № 904/11282/16 від 17.02.2017 перерахування боргу з ТОВ «ПЗТО» згідно розпорядження від 17.09.2019. Перерахування боргу здійснено через Державну казначейську службу України, м. Київ (МФО 820172), згідно платіжного документа 18.09.2019 № 14012 (а. с. 24).
Отже, кошти у сумі 700,00 грн на користь позивача - АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» надійшли лише 18.09.2019, в той же час розрахунок позивача здійснено по 08.09.2019, тобто без урахування 700,00 грн, що не могло вплинути на розрахунки позивачем ціни позову.
Доводи апелянта про неможливість своєчасного виконання рішення суду через необізнаність відповідача з актуальними банківськими реквізитами та про існування і зміст наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 по справі № 904/11282/16, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не був позбавлений права за відсутності у нього актуальних банківських реквізитів позивача, уточнити їх в останнього у зручний для себе спосіб.
Крім того, необізнаність відповідача з актуальними банківськими реквізитами позивача не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України.
Про обізнаність відповідача з наявністю спору по справі № 904/11282/16 свідчить зміст рішення від 01.02.2017, в якому зазначено про відхилення заявлених відповідачем клопотань про зменшення штрафних санкцій, відстрочку та розстрочку судового рішення.
Оскільки відповідач був обізнаний з наявністю в суді відкритого провадження по справі № 904/11282/16 то повинен був самостійно вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження.
Саме небажання відповідача цікавитись станом розгляду справи № 904/11282/16 стало наслідком прострочення грошового зобов'язання за договором та підставою для звернення позивачем з позовом у даній справі.
Посилання відповідача на зволікання позивача з пред'явленням наказу у справі № 904/11282/16 до примусового виконання, що розцінюється відповідачем як прострочення кредитора, правомірно визнані судом першої інстанції необґрунтованими, оскільки пред'явлення наказу до примусового виконання є правом стягувача та не спростовує обов'язку боржника виконувати зобов'язання у визначений договором та законом строк і нести відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що стягнення судом інфляційних та 3% річних у справі № 904/11282/16 та у даній справі № 904/2262/21 свідчить про подвійне їх стягнення, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
Вирішення місцевим господарським судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.06.2019 по справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
З огляду на вище викладене, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 26752,99 грн - 3% річних та 60014,36 грн - інфляційних втрат - є обґрунтованими і правомірно задоволені судом у вказаному розмірі. В решті позову відмовлено правомірно.
Доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такими, що не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятого у справі судового рішення, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта не спростовують правомірних висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Підстав передбачених ст. 277 ГПК України для скасування або зміни оскаржуваного позивачем судового рішення, колегією суддів не виявлено, а тому його слід залишити без змін.
7. Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за її подання у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача по справі - ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання».
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2021 по справі № 904/2262/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Л.М. Білецька
І.О. Вечірко