вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" серпня 2021 р. Справа№ 910/699/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2021 (повне рішення складено 16.04.2021)
у справі № 910/699/21 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова компанія група"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 23 289, 46 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В січні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 23 289,46 грн, з яких: 19 300,00 грн страхового відшкодування, 2 697,78 грн пені, 742,69 грн інфляційних втрат та 548,99 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у цій справі в задоволенні позову відмовлено. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн покладено на позивача.
Рішення суду мотивовано посиланням на п. 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , згідно із яким шкода, спричинена майну потерпілого, не підлягає відшкодуванню страховиком за полісом, оскільки така шкода заподіяна транспортним засобом, який належить потерпілому.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2021, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права (ст. 993 ЦК України, ст.ст. 86, 236 ГПК України), та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заподіювачем шкоди внаслідок ДТП був водій транспортного засобу «МАЗ» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) тобто особа, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом. Відтак, відповідач, який є страховиком водія має відповідати в межах понесених позивачем фактичних витрат.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 справа передана на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 за клопотанням Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2021, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/699/21, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
07.07.2019 о 23.00 год. на вул. Кузнецька, 199 в м. Миколаєві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автобуса МАЗ 206086, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та автобуса МАЗ 206086, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , про що складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) від 07.07.2019.
У зазначеному повідомленні вказано, що водій автобуса МАЗ 206086, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час заїзду на місце стоянки допустив зіткнення із передньою частиною автобуса МАЗ 206086, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автобус МАЗ 206086, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0199-00351 від 15.05.2019. Вигодонабувачем за договором добровільного страхування, відповідно до додаткового договору № 1 від 17.05.2019 до вказаного договору, є АТ "Державний експортно-імпортний банк України".
10.07.2019 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Згідно з актом огляду пошкодженого транспортного засобу від 10.07.2019 в результаті ДТП автобус МАЗ 206086, реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав пошкодження (тріщину) скла вітрового, вартість якого відповідно до рахунку на оплату ТОВ "Оріон Гласс Плюс" №1724 від 02.08.2019 становила 17 500,00 грн, а вартість його заміни - 1 800,00 грн, про що свідчить рахунок ремонтної організації (ФОП Волохової Н.Ю.) № 121 від 10.07.2019.
Листом від 17.10.2019 № 21800/25327-19 вигодонабувач надав згоду на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування в розмірі 19 300,00 грн на рахунки ТОВ "Оріон Гласс Плюс" та ФОП Волохової Н.Ю. для відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу.
На підставі страхового акту № ПСКА-9712 від 21.10.2019 та розрахунку суми страхового відшкодування позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 19 300,00 грн, з яких: 17 500, 00 грн - на рахунок ТОВ "Оріон Гласс Плюс" та 1 800,00 грн - на рахунок ФОП Волохової Н.Ю., що підтверджується платіжними дорученнями № 25399 від 22.10.2019 та № 25400 від 22.10.2019.
Цивільно-правова відповідальність водія автобуса, винного в ДТП, була застрахована у відповідача за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/003661984, у зв'язку з чим позивачем було направлено йому заяву № 11/19529 від 28.10.2019 на виплату страхового відшкодування в розмірі 19 300,00 грн.
У відповідь на зазначену заяву відповідач листом № 947/18 від 25.03.2020 повідомив позивача, що за шкоду, завдану юридичній особі її працівником, цивільно-правова відповідальність не настає, відтак правові підстави для визнання вказаної події страховим випадком і виплати страхового відшкодування у відповідача відсутні.
Вказані обставини і стали підставою для звернення ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" з позовом у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
В ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику.
Наведена вище правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/12500/17, правовідносини у якій подібні правовідносинам у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Не відступив від зазначеного висновку Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 у справі № 905/1391/19.
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон 1961-VI), власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з п. 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Судом встановлено, що водій забезпеченого за договором обов'язкового страхування транспортного засобу, станом на дату ДТП, перебував у трудових відносинах з ТОВ "Ексімлізинг", відповідно, останнє і є особою, яка повинна відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, яке належить згаданому товариству.
Окрім того, як вірно встановлено місцевим господарським судом, транспортні засоби - учасники ДТП належали одній особі - ТОВ "Ексімлізинг".
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
З огляду на наведене, відповідно до п. 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, спричинена майну потерпілого, не підлягає відшкодуванню страховиком за полісом, оскільки така шкода заподіяна транспортним засобом, який належить потерпілому.
З врахуванням зазначеного вище правомірним є висновок місцевого господарського суду про відмову в позові.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі ст. 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/699/21 залишити без змін.
Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/699/21.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група".
Матеріали справи № 910/699/21 повернути господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко