04 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1566/21 пров. № А/857/10708/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Маким Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року, прийняте суддею Боршовським Т.І. о 16 годині 15 хвилині у місті Івано - Франківську у справі за позовом ОСОБА_1 до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,-
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 63875179 від 10.12.2020, винесену державним виконавцем Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Олексин В.О.; визнати протиправною та скасувати постанову № 7578 від 11.02.2021 (ВП № 63875179), винесену заступником начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Даниловичем А.Б. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 69601,80 грн.
Ухвалою від 15.04.2021 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 63875179 від 10.12.2020 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції покликаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, виходив з того, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору без реального виконання рішення суду.
Крім того, вказав, що Калуський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) не надав суду будь-яких доказів того, що постанова від 11.02.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 69601,80 грн. прийнята заступником начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Даниловичем А.Б. на підставі закону та в межах повноважень, а тому така є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд також звернув увагу, що 11.02.2021 року заступником начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Даниловичем А.Б. прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 69601,80 грн., а не 34800,90 грн., що суперечить ч. 9 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», де визначено, що солідарні боржники несуть солідарний обов'язок із сплати основної винагороди.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Калуський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу на те, що виконавче провадження №63875179 було передано державним виконавцем відділу Олексин В.О. заступнику начальника відділу Даниловичу А.Б. в межах відділу, а не в межах одного органу, як зазначається в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду та було передане згідно акту-прийому передачі. Звертає увагу, що автоматизованою системою виконавчих проваджень не передбачено можливості винесення відповідної постанови при передачі виконавчих проваджень в межах одного відділу. Крім того, згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового повідомлення ОСОБА_1 отримала постанову про стягнення виконавчого збору 18.02.2021 року.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Отже, перебіг строку на подачу позовної заяви до суду слід вважати із 18.02.2021 року, тобто з моменту отримання постанови про стягнення виконавчого збору. Зазначені обставини вказують на те, що судом при прийнятті рішення дані факти не було взято до уваги. Крім того, апелянт звертає увагу, що вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується визначений ст. 27 Закону №1404 не застосовується до цих правовідносин. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Таким чином вважає, що стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Зазначає, що підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору з дня завершення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнено.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Калуський міськрайонний суд в Івано-Франківській області за результатом розгляду справи № 354/467/16-ц за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, прийняв рішення від 14.12.2017 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 32903,51 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 696018,05 грн.
08.12.2020 року Калуський міськрайонний суд в Івано-Франківській області видав виконавчий лист № 354/467/16-ц.
09.12.2020 року представник стягувача - ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Гунько О.Ю. звернувся до відповідача із заявою від 08.12.2020 року про прийняття виконавчого листа № 354/467/16-ц до примусового виконання, що підтверджується заявою від 08.12.2020 року та долученим до неї ордером серії АТ № 1005064 від 01.12.2020 року.
10.12.2020 року державним виконавцем Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Олексин В.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 63875179, згідно пункту 3 якої визначено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 34800,90 грн.
21.01.2021 року виконавчі провадження, в тому числі виконавчого провадження № 63875179, які перебували на примусовому виконанні у державного виконавця Олексин В.О. передані згідно акту прийому-передачі виконавчих проваджень на примусове виконання заступнику начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Даниловичу А.Б.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду в Івано-Франківській області від 25.01.2021року в справі № 354/467/16-ц замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Фінансова Компанія «Паритет Інвест Груп».
11.02.2021 року представник ТОВ «Фінансова Компанія «Паритет Інвест Груп» звернувся до відповідача із заявою від 10.02.2021 року про повернення виконавчого листа № 354/467/16-ц без виконання в зв'язку з передачею його на виконання до приватного виконавця.
11.02.2021 року заступником начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Даниловичем А.Б. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
11.02.2021 року заступником начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Даниловичем А.Б. прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 69601,80 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII ««Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (надалі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII) випадках - на приватних виконавців.
В силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Предметом спору у даній справі є правомірність винесення відповідачем постанови від 11 лютого 2021 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 63875179.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин норми статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28 серпня 2018 року, а після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.
За таких обставин, оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом № 1404-VIII, а саме 11 лютого 2021 року, то в даному випадку підлягають застосуванню положення саме цього Закону, з урахуванням внесених змін.
Отже, після набуття чинності змінами до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII стягнення виконавчого збору не пов'язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. Єдиною підставою не стягнення виконавчого збору є виконання рішення до відкриття виконавчого провадження.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі №200/13920/19-а зазначив, що законодавець пов'язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням ним певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов'язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Так, Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до Законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних Законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
В силу наведених положень виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 160/4481/20.
Суд першої інстанції, як на підставу задоволення адміністративного позову посилався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.
Так, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, суд зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Тобто, у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дала оцінку правовідносинам, які виникли у зв'язку з невизначеністю застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що не зважаючи на подібність правовідносин, нормативне регулювання у даній справі та справі № 2540/3203/18 здійснюється за різними редакціями статті 27 Закону № 1404-VIII.
Таким чином, колегія вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі 2540/3203/18, оскільки предметом спору у вказаній справі була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка винесена 03 серпня 2018 року, тобто до набуття чинності зазначеними вище змінами у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, а саме згідно з виконавчим листом № 354/467/16-ц від 08.12.2020 заборгованість за кредитним договором 696018,05 грн. стягнута з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно.
Крім того, як було вірно зазначено судом першої інстанції, заступник начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Данилович А.Б., приймаючи постанову від 11.02.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 69601,80 грн. у виконавчому провадженні № 63875179, діяв без належних повноважень, оскільки відсутній передбачений пунктом 5 розділу 5 Інструкції відповідний документ, а саме постанова про прийняття виконавчого провадження № 63875179 до виконання. Покликання апелянта на те, що виконавче провадження №63875179 було передано в межах відділу, а не в межах органу, відтак, немає необхідності приймати постанову про прийняття виконавчого провадження є необґрунтованим.
Крім того, державним виконавцем не враховано, що заборгованість за кредитним договором 696018,05 грн. стягнута з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно, відтак, виконавчий збір у розмірі 10 % слід обраховувати не з усієї суми заборгованості, а з половини.
Щодо покликання апелянта на порушення строку звернення позивача до суду, то колегія суддів зазначає наступне.
Як було встановлено, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в населеному пункті Залізне Торецької міської ради Донецької області. Про порушення свого права позивач дізналася 02.04.2021 - після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, під час перебування у відрядженні в місті Калуші з 27.03.2021 року по 05.04.21021 року згідно посвідчення про відрядження № 36 від 26.03.2021. Таким чином, позов був поданий в межах строку.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що постанова заступника начальника Калуського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Данилович А.Б. від 11.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 69601,80 грн. у виконавчому провадженні № 63875179 є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що хоча результат вирішення справи збігається із результатом досліджених судом обставин, проте до такого висновку суд приходить із інших мотивів, тому вважає за необхідне змінити судове рішення шляхом зміни його мотивувальної частини.
Судові витрати розподілу не підлягають, виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі №300/1566/21змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 06.08.2021 року.