04 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1780/20 пров. № А/857/9349/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Хобор Р.Б.,
за участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року, прийняте суддею Біньковською Н.В. о 16 годині 44 хвилині у місті Івано- Франківську, повний текст складений 31.03.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 до Лікарсько-консультативної комісії структурного підрозділу «Коломийська дитяча лікарня» комунального некомерційного підприємства «Коломийська центральна районна лікарня» про зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Лікарсько-консультативної комісії структурного підрозділу «Коломийська дитяча лікарня» комунального некомерційного підприємства «Коломийська центральна районна лікарня» про визнання протиправним і скасування індивідуального акту - заключення ЛКК КДП №17 від 04.02.2020; зобов'язання прийняти рішення про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорії «дитина з інвалідністю підгрупи «А».
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що встановлення категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» здійснюється виходячи із комплексної оцінки різних показників стану дитини, відсутність беззаперечних доказів наявності станом на 04.02.2020 року у ОСОБА_2 сукупності виключно високої міри втрати здоров'я та надзвичайної (повної) залежності від постійного стороннього догляду та фактичної нездатності до самообслуговування, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування заключення ЛКК КДП №17 від 04.02.2020 та зобов'язання відповідача прийняти рішення про встановлення ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Суд також зазначив, що ОСОБА_2 перебувала на лікуванні з 11.02.2020 року по 14.02.2020 року, а встановлення діагнозу у вказаному лікувальному закладі відбулось після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, тому дії і рішення відповідача вчинені та прийняті після 04.02.2020 року не є предметом і підставами оскарження у цій справі.
З цих же підстав суд не прийняв до уваги доводи представника позивача щодо неприйняття відповідачем рішення за наслідками засідання 03.03.2020 року та скерування дитини до ЛКК КНП «ІФ ОДКЛ ІФ ОР».
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення, що не відповідає норм матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що зважаючи на діагностичні характеристики цукрового діабету 1 типу, визначені «Протоколом надання медичної допомоги дітям, хворим на цукровий діабет» та «Протоколом надання медичної допомоги дітям з гострими ускладненнями цукрового діабету» в розрізі встановленого основного діагнозу «Цукровий діабет 1 тип, вперше виявлений. Глікемічний контроль з високим ризиком для життя, шифр Е 10.1., ускладненого діабетичним кетоацидозом ІІІ ступеню, та із супутнім діагнозом: Функціональні розлади жовчного міхура. Затримка фізичного розвитку», слід дійти обґрунтованого висновку про те, що станом на 04.02.2020 року комплексна оцінка перелічених показників, які характеризують стійкі порушення функцій організму, свідчить про наявність у малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 порушень функцій обміну речовин та енергії ІІІ і ІV ступеня їх вираження.
Звертає увагу на те, що малолітня дитина ОСОБА_2 не здатна без регулярної часткової допомоги та нагляду правильно розрахувати та ввести відповідну дозу інсуліну, здійснювати контроль за необхідністю та кількістю їжі у визначений часовий графік її вживання, контролювати власну харчову поведінку, дотримуватися спеціального режиму харчування, своєчасного введення інсуліну, надання самодопомоги у разі різкого погіршення стану здоров'я; адекватно сприйняти і оцінити ситуацію, правильно визначити час та або часові рамки, в межах яких слід вводити інсулін , вживати їжу або вчинити невідкладну самодопомогу у разі різкого погіршення стану здоров'я. Все це на тлі відсутності стороннього домашнього догляду.
Зазначає, що відсутність Протоколу засідання Комісії від 04.02.2020 року унеможливлює встановлення достовірних даних, які б свідчили про повне медичне обстеження дитини і проведення необхідних досліджень на підставі медичних документів у відповідності із медичними стандартами і протоколами.
Однак, в порушення вимог законодавства, за результатами повторного огляду дитини з інвалідністю на засіданні 03.03.2020 року, члени ЛКК «Коломийська дитяча лікарня» не виконали свого професійного та імперативного обов'язку з оформлення нового медичного висновку про встановлення малолітній дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», що є ознаками свавільної протиправної бездіяльності членів ЛКК.
На думку апелянта, обрана форма захисту порушених прав малолітньої дитини ОСОБА_2 , за конкретних обставин даної справи, не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є практичним та ефективним способом захисту порушеного права.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 за №656/20 від 30.01.2020 року, остання з 21.01.2020 року по 22.01.2020 року перебувала у відділенні АІТ, а з 22.01.2020 року по 30.01.2020 року на стаціонарному лікуванні та обстеженні в ендокринологічному відділенні ОДКЛ. В результаті проведеного обстеження встановлено клінічний діагноз: основний - цукровий діабет 1 тип, вперше виявлений. Глікемічний контроль з високим ризиком для життя; ускладнення основного - діабетичний кетоацидоз ІІІ ст.; супутній - функціональні розлади жовчного міхура. Затримка фізичного розвитку. За висновком №41 від 30.01.2020 року засідання ЛКК КНП «Івано-Франківська обласна дитяча лікарня Івано-Франківської обласної ради» особа має право на одержання державної соціальної допомоги як інвалід дитинства (а.с.21).
За наслідками засідання ЛКК КДП 04.02.2020 року, згідно із заключенням №17 від 04.02.2020 року стосовно ОСОБА_2 , вказано діагноз: цукровий діабет 1 тип, вперше виявлений, глікемічний контроль з високим ризиком для життя. Встановлено наявність стійкого порушення функцій обміну речовин І ст., наявність обмеження життєдіяльності І ст.. Враховуючи помірну міру втрати здоров'я (порушення функції 1 ст.) залежність від стороннього догляду, допомоги, «Д» нагляду, здатність до самообслуговування, дитині встановлена категорія «дитина з інвалідністю». Прийнято рішення ЛКК: згідно наказу МОЗ України, соціальної політики і фінансів №454/471/516 ІІ п.3 п.п.3.3 призначити соціальну допомогу. Дійсна до 27.01.2032 року. Дата пересвідчення 27.12.2031 року.
Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» (надалі - Закон № 2961-IV) медико-соціальна експертиза дітей проводиться лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.
Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю» підгрупи А (частина 7 статті 7 Закону № 2961-IV).
У відповідності до частини 10 статті 7 Закону № 2961-IV лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів:
визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;
складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;
надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;
забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.
Частиною 12 статті 7 Закону № 2961-IV визначено, що положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію та Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям.
Згідно із пунктами 4, 6, 10, 11 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917, організаційною формою роботи комісій є засідання. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами, установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти. Рішення комісії приймається більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним. Відомості щодо результатів проведення медико-соціальної експертизи і прийнятих рішень вносяться до медичного висновку на дитину з інвалідністю та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою закладу охорони здоров'я. У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх окрема думка викладається в письмовій формі та додається до акта огляду комісії. Зазначений акт подається у триденний строк центральній комісії, що приймає відповідне рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що всупереч вимогам абз.2 п.10 Положення про лікарсько-консультативну комісію, відповідач не склав протоколу засідання комісії, до якого вносяться відомості щодо результатів засідання і прийнятих рішень.
Відсутність такого протоколу унеможливлює встановлення достовірних даних, які б свідчили про повне медичне обстеження дитини і проведення необхідних досліджень на підставі медичних документів у відповідності із затвердженими медичними стандартами та клінічними протоколами
Комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» (щодо відмови в установленні категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці (абз. перший пункту 12 вказаного Положення).
Судом із матеріалів справи встановлено, що після медичного обстеження в «ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка» НАМИ України», ОСОБА_1 в порядку, передбаченому абзацом третім пункту 9 «Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» № 917, звернулась до ЛКК «Коломийська дитяча лікарня» із заявою від 25.02.2020 року про перегляд «Заключення ЛКК № 17» від «04» лютого 2020 року про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 категорії «дитина з інвалідністю».
За результатом засідання ЛКК «Коломийська дитяча лікарня» від «03» березня 2020 року, двоє членів ЛКК висловилися про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», що вважається прийняттям рішення згідно пункту 10 «Положення про лікарсько-консультативну комісію», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» та зумовлює оформлення Лікарсько-консультативною комісією нового медичного висновку про встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Відтак, колегія суддів звертає також увагу на те, що медичні висновки, надані в лютому 2020 року та медичні висновки за березень 2020 року різняться між собою. Зокрема, у заключенні ЛКК КДП №17 від 04.02.2020 року зазначено, що дитині встановлюється категорія «дитина з інвалідністю». Однак, як зазначено вище, за результатами засідання ЛКК «Коломийська дитяча лікарня» від 03.03.2020 року двоє членів ЛКК висловилися про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», що вважається прийняттям рішення.
Відповідно до пункту 3 Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям (надалі також - Порядок №917) особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія «дитина з інвалідністю», а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров'я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія «дитина з інвалідністю підгрупи А».
Пунктом 21 Порядку №917 встановлено, що підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю» є помірна та середня міра втрати здоров'я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.
До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
Підставою для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» є виключно висока міра втрати здоров'я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.
До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
Згідно пункту 14 Порядку №917 основними видами порушень функцій організму є, зокрема, порушення функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, кровотворення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції, імунітету.
Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення (пункт 15 Порядку №917).
Відповідно до пункту 16 Порядку №917 основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності.
Пунктом 17 Порядку №917 визначено, що під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:
1) здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни: I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самообслуговування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб;
2) здатність до самостійного пересування - здатність дитини самостійно переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни положення тіла, користуватися громадським транспортом: I ступінь - здатність до самостійного пересування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час пересування і скорочення відстані з використанням у разі потреби технічних засобів; II ступінь - здатність до самостійного пересування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до самостійного пересування і потреба в постійній допомозі інших осіб;
3) здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації: I ступінь - здатність до орієнтації тільки у звичній ситуації самостійно та/або з використанням технічних засобів; II ступінь - здатність до орієнтації з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб;
4) здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації: I ступінь - здатність до спілкування із зниженням темпу і обсягу отримання і передачі інформації; використання у разі потреби технічних засобів допомоги; здатність у разі ізольованого ураження органа слуху до спілкування з використанням невербальних способів і послуг сурдоперекладу; II ступінь - здатність до спілкування з регулярною частковою допомогою інших осіб з використанням у разі потреби технічних засобів; III ступінь - нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;
5) здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм: I ступінь - періодичне виникнення обмеження здатності контролювати свою поведінку в складних життєвих ситуаціях та (або) постійне утруднення у виконанні рольових функцій, які зачіпають окремі сфери життя, з можливістю часткової самокорекції; II ступінь - постійне зниження рівня критичного ставлення до своєї поведінки і навколишнього середовища з можливістю часткової корекції тільки з регулярною допомогою інших осіб; III ступінь - нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;
6) здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам'ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими): I ступінь - здатність до навчання у навчальних закладах або класах (групах) з інклюзивним навчанням у таких закладах з використанням у разі потреби корегованих методів навчання, спеціального режиму навчання та спеціальних засобів для освіти; II ступінь - здатність до навчання за спеціальними програмами у навчальних закладах або вдома чи спеціальних навчальних закладах з використанням у разі потреби спеціальних засобів для освіти; III ступінь - значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);
7) здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи: I ступінь - здатність до провадження трудової діяльності; II ступінь - здатність до провадження трудової діяльності у спеціально створених умовах праці, зокрема на підприємствах, в установах та організаціях або вдома, з урахуванням індивідуальних функціональних можливостей дитини, зумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устатковання, технічного обладнання чи у разі потреби - зниження кваліфікації, рівня важкості, напруження та (або) зменшення обсягу роботи тощо, нездатність продовжувати роботу за основною професією у разі збереження можливості в звичайних умовах праці провадити трудову діяльність за більш низькою кваліфікацією; III ступінь - здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.
Ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини (пункт 18 Порядку №917).
Таким чином, категорія «дитина з інвалідністю підгрупи А» встановлюється особам віком до 18 років, які у сукупності мають виключно високу міру втрати здоров'я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і фактично не здатні до самообслуговування. При цьому, до числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).
Системний аналіз вказаних норм чинного законодавства України свідчить про те, що підставою для надання висновку про необхідність постійного стороннього догляду є встановлення ЛКК (медико-санітарною експертизою) факту наявності одного з видів обмеження життєдіяльності особи, зокрема, обмеження самообслуговування.
Судом першої інстанції не враховано вік дитини - 7 років, а також те, що дитина не здатна без постійного стороннього догляду самообслуговуватись, зокрема:
правильно розрахувати та ввести відповідну дозу інсуліну, яка чітко визначається залежно від рівня глюкози в крові, тоді як і рівень глюкози в крові також вимагає чіткого контролю з оцінкою результатів і прийняття рішення щодо введення конкретної дози інсуліну;
здійснювати об'єктивний контроль за необхідною кількістю та якістю їжі у визначений часовий графік її вживання з урахуванням поточного стану здоров'я та інших індивідуальних чинників;
контролювати власну харчову поведінку, зокрема, дотримуватися спеціального режиму харчування, а також своєчасного введення інсуліну або надання невідкладної самодопомоги у разі різкого погіршення стану здоров'я;
адекватно сприйняти і оцінити ситуацію, правильно визначити час або часові рамки, в межах яких слід ввести інсулін, вжити їжу або вчинити невідкладну самодопомогу у разі різкого погіршення стану здоров'я.
Відтак, враховуючи наведене вище, зокрема, порушення процедури прийняття заключення ЛКК КДП №17 від 04.02.2020 року - відсутності протоколу засідання Комісії від 04.02.2020 року, а також те, що малолітня дитина ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, чого не було враховано під час прийняття спірного документа, колегія суддів приходить до висновку про його протиправність і, як наслідок - скасування.
Апеляційний суд також зауважує, що за висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов'язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
38. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тому, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №821/925/18.
Відтак, враховуючи дотримання позивачем усіх визначених законом умов, а також невідповідність спірного заключення ЛКК КДП №17 від 04.02.2020 року чинному законодавству та беручи до уваги, що за результатами засідання ЛКК «Коломийська дитяча лікарня» від 03.03.2020 року двоє членів ЛКК висловилися про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А», а це вважається прийняттям рішення, тому колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту у даному випадку буде зобов'язати Лікарсько-консультативну комісію структурного підрозділу «Коломийська дитяча лікарня» комунального некомерційного підприємства «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської районної ради прийняти рішення про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорії «дитина з інвалідність підгрупи А».
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судові витрати розподілу не підлягають з урахуванням вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 задовольнити.
Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі №300/1780/20 та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати заключення ЛКК КДП №17 від 04.02.2020 року.
Зобов'язати Лікарсько-консультативну комісію структурного підрозділу «Коломийська дитяча лікарня» комунального некомерційного підприємства «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської районної ради прийняти рішення про встановлення малолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорії «дитина з інвалідність підгрупи А».
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 06.08.2021року.