Справа № 560/6842/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
05 серпня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні розрахунку та виплати суми індексації грошового забезпечення, отриманого в період з 01.01.2016 року по 26.09.2017 року включно, протиправною та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2017 включно, в сумі 63055,42 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.03.2021 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2017 року;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2017 року;
- в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове, яким зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.09.2017 в сумі 63 055,42 грн.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом від 21 червня 2017 року №238 позивач звільнений з військової служби в запас за пунктом «б» частини шостої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач виключений 26 вересня 2017 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №207 від 26 вересня 2017 року.
13 жовтня 2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2017 року.
Листом від 21 жовтня 2020 року №350/184/2/804/ПС відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення. Вказав, що протягом січня 2016 - лютого 2018 року фінансування на виплату індексації грошового забезпечення не здійснювалось.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 26.09.2017 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Під час судового розгляду спору відповідач не довів відсутність протягом 2016-2017 років коштів на виплату грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення.
Тому, на дмку суду першої інстанції, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2017 у відповідності до Порядку №1078 є неправомірною.
Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що згідно з Порядком №1078 нарахування та виплата індексації відноситься до компетенції відповідача, тому належним способом захисту порушених прав є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2017 року.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Визначаючи межі перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, оскаржено в частині незадоволених позовних вимог, а тому судом апеляційної інстанції надається оцінка рішення суду першої інстанції, на предмет його законності та обґрунтованості, в частині вирішених позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено.
Суд першої інстанції, визнавши право позивача на виплату індексації грошового забезпечення, встановив те, що така індексація не була нарахована відповідачем за період проходження позивачем служби з 01.01.2016 по 26.09.2017.
Між тим, задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції зроблено висновок про зобов'язання військової частини нарахувати та виплати індексацію позивачу, за період з 01.01.2016 по 26.09.2017, без зазначення конкретної суми, яка підлягає виплаті.
В даному випадку, вказаний висновок обґрунтовано тим, що згідно з Порядком №1078 нарахування та виплата індексації відноситься до компетенції відповідача, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення)
Як правильно було зазначено судом першої інстанції, згідно з Порядком №1078 нарахування та виплата індексації відноситься до компетенції відповідача.
Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві, тому здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача, як роботодавця, оскільки завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 17.09.2020 у справі №420/1207/19.
Відтак, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому судом першої інстанції правильно обрано спосіб захисту порушеного права, який відповідає як суті спірних відносин і забезпечує поновлення права позивача на виплату індексації грошового забезпечення.
При цьому, суд звертає увагу, що оскільки нарахування конкретної суми індексації належить до компетенції відповідача, тому наданий позивачем розрахунок суми індексації не може бути прийнятий до уваги.
Отже, суд не вбачає достатніх підстав для визначення судом конкретної суми грошової компенсації, яку належить виплатити позивачу.
З цих підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції, в частині незадоволених позовних вимог.
Щодо посилання позивача на те, що в резолютивній частині рішення суд першої інстанції помилково вказав відповідачем військову частину НОМЕР_2 , замість правильного - НОМЕР_1 , то колегія суддів суддів рахує вказане опискою, що не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, а тому позивач не позбавлений звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки у судовому рішенні.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.