Справа № 295/5386/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
06 серпня 2021 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправнимта скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову мені у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 10.10.2019, внаслідок захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 05.03.2020 року № 35;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити мені одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, як інваліду 2 групи з 10.10.2019 внаслідок захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 з урахуванням попередніх виплат.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги позивач звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 серпня 2019 року у справі №826/7472/18 і вказує, що він не мав обов'язку проходити переогляд раніше, тому не може зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до 27.09.2018.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника відділу планування забезпечення мобілізаційного розгортання - заступника начальника управління оборонного та мобілізаційного планування військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2020 року № 9 позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 18.01.2020 року.
02.10.2013 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено третю групу інвалідності, з 27.09.2013, яка настала внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується копією довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 10ААБ №667224.
17.10.2016 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності, з 27.09.2016, яка настала внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 12 ААА №904430.
У зв'язку з встановленням третьої та другої групи інвалідності, які настали внаслідок захворювання, так, пов'язаного із проходженням військової служби, Міністерством оборони України позивачу виплачена одноразова грошова допомога відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" в сумі 123013,92 грн.
В подальшому, 11.11.2019 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності, з 10.10.2019, яка настала внаслідок захворювання, так, пов'язаного із захистом Батьківщин, що підтверджується копією копію довідки Житомирського обласного МСЕК № 2 серія 12 ААБ №549339.
У зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності, позивачем була подана заява щодо призначення одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Проте, протокольним рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 05.03.2020 року № 3, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що зміна групи інвалідності відбулася в понад дворічний термін.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. При цьому, дворічний строк застосовується також і для зміни причини інвалідності.
Оскільки позивачу, з 27.09.2013 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби, а з 10.10.2019 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Основного Закону передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з положеннями статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до положень статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців це, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Частиною першою статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
В свою чергу, Закон №2011-XII з 01.01.2014 було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI). Цей Закон застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
Так, частинами другою, четвертою статті 16-3 наведеного Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду 30.07.2014 позивача органами МСЕК та встановлення ІІІ групи інвалідності з 21 липня 2014 року; в редакції Закону №5040-VI) визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Предметом спору у цій справі є визначення права позивача на отримання та виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням йому після первинного огляду вищої групи інвалідності (ІІ) з 10.10.2019.
Абзацом другим пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
В подальшому, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII; набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-ХІІ доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року в справі №240/10153/19 вирішила відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа №295/3091/17), 21 червня 2018 року (справа №760/11440/17), 30 вересня 2019 року (справа №825/1380/18) та інших, де його застосовано та на які посилався і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII:
1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. При цьому, дворічний строк застосовується також і для зміни причини інвалідності.
Оскільки позивачу, з 27.09.2013 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби, а з 10.10.2019 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Щодо основного доводу апеляційної скарги про те, що позивач не мав обов'язку проходити переогляд раніше, тому не може зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до 27.09.2018 (до спливу 2-х річного терміну після встановлення 3 групи інвалідності), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі по тексту Положення про МСЕК) медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (п.4 Положення про МСЕК).
Згідно з п.15 Положення про МСЕК комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п.17 Положення про МСЕК).
Згідно з п.4 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 № 1317 (далі по тексту Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності) лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Відповідно до п.5 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, встановлення інвалідності заочно не проводиться, зокрема, у разі, коли інвалідність спричинена захворюванням, одержаним під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.
Згідно з п.8 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.
Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюються до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.
Відповідно до п.22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
Відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 № 1317, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
У даній справі судом встановлено, що за результатами первинного огляду МСЕК у 2013 році, позивачу була встановлена третя група інвалідності строком на три роки, а за результатами повторного огляду у жовтні 2016 року МСЕК встановлені такі стійкі функціональні порушення в організмі, які дали комісії підстави для висновку про наявність критеріїв для встановлення позивачу 2 групи інвалідності.
Повторний переогляд проведено МСЕК у встановленому порядку і у визначений строк.
Відповідно до Положення про медико - соціальну експертизу, Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, час настання інвалідності, встановлює МСЕК.
Як встановлено із змісту довідки МСЕК №2 серії 12 ААА №549339 від 11.11.2019, час настання інвалідності 2 групи позивачу визначено з 10 жовтня 2019 року.
Висновків МСЕК щодо дати, з якої встановлено інвалідність 2 групи, позивач не оскаржив.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що саме дата встановлення вищої групи інвалідності, а не дата обстеження МСЕК, є тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує обчислення двохрічного терміну після встановлення нижчої групи інвалідності.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 28 лютого 2018 року у справі 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі 751/4367/17, суд також не бере до уваги, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію, зокрема Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.
Мотиви суду першої інстанції, якими він керувався при прийнятті рішення у справі №295/5386/20, відповідають правовій позиції, викладеній Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, яка містить висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в апеляційній скарзі.
За таких обставин, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.