04 серпня 2021 року м.Дніпросправа № 160/17576/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі № 160/17576/20 (суддя Горбалінський В.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) №0129989-5240-0461 від 23.06.2020 року, яким ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 7 185,91 грн., в тому числі за податковий період 2019 року - 7 185,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, нерухомим майном - нежитловим приміщенням - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач володіє на праві спільної сумісної власності разом із дружиною ОСОБА_2 . Вказував, що жоден з подружжя не надав відповідачу свою згоду на те, щоб бути платником даного податку. Також звертав увагу, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом розглядався спір між тими самими сторонами стосовно іншого податкового повідомлення-рішення щодо сплати податку на нерухоме майно відмінного від земельної ділянки, яке стало підставою для винесення даного податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується в даній справі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не містяться дані про спільну сумісну власність з дружною позивача. Крім того, всупереч вимогам пп.«б» 266.1.2 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України подружжя не подало до податкового органу заяву про визначення особи, яка буде сплачувати податок. Зазначає, що чинним податковим законодавством не передбачено обов'язку податкового органу на власний розсуд визначати суб'єкта оподаткування.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки: нежитлове приміщення - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності позивача на вказаний вище об'єкт нерухомого майна підтверджується копіями документів, про право власності та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться у матеріалах справи.
Окрім цього, дані обставини встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року у справі №160/12506/19, яке набрало законної сили - 26.11.2020 року.
ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 10.12.1978 року.
23.06.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0129989-5240-0461 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік.
Вказане податкове повідомлення-рішення стосується зазначеного вище нерухомого майна позивача, відмінного від земельної ділянки.
17.09.2020 року ОСОБА_1 звертався до Державної податкової служби України із скаргою на податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №0129989-5240-0461 від 23.06.2020 року.
23.11.2020 року Державна податкова служба України розглянула скаргу позивача від 17.09.2020 року та залишила оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що контролюючим органом не враховано, що об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 ., який було визначено об'єктом оподаткування, є майном спільно набутим у шлюбі позивача з ОСОБА_2 та становить їхню спільну сумісну власність, де частки кожного з них є рівними, крім того між позивачем та його дружиною не досягнуто згоди щодо того, хто є платником податку.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
З 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.
Податок на майно належить до місцевих податків та згідно з п.10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п.п.10.1.1 п.10.1 ст. 10 ПК України).
Згідно з п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості надсилаються (вручаються) платнику податку - фізичній особі контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Підпунктом 266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової або нежитлової нерухомості.
Приписами п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Базою оподаткування є загальна площа об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у праві власності фізичних осіб (п.п.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
Згідно з п.п. 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Положеннями пп.266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України передбачено визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Як було наголошено позивачем, відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, оскарженим податковим повідомленням-рішенням нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на нежитлові приміщення, які перебувають у спільній сумісній власності позивача та його дружини, крім того частки в натурі останні не виділяли, і жоден з подружжя не давав згоду відповідачу щоб бути платником податку, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення є протиправним.
Так, Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.
Виникнення цього права згідно зі статтею 182 ЦК України підлягає державній реєстрації.
Згідно з ч.4 ст.182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.
Відповідно до ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно.
У той же час, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), саме йому на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 42).
Вказане спростовує твердження позивача, що нежитлове приміщення перебуває у спільній сумісній власності.
Слід зазначити, що позивачем не надано до суду та контролюючому органу жодного документа, який би свідчив про поділ спільної сумісної власності подружжя в натурі чи виділення його часток.
Колегія суддів зазначає, що ненадання відповідачу заяви про визначення за їх згодою (подружжя) платника податку на нерухомість не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо сплати суми податку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на безпідставність посилання позивача та суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2019 року № 819/1622/16, оскільки викладені в ній висновки не стосуються правовідносин, пов'язаних із оскарженням податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки та не підлягають застосуванню в даній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, помилкове тлумачення норм матеріального права, є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.311, п.2 ч.1 ст.315, 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі № 160/17576/20 - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак