05 серпня 2021 року м.Дніпросправа № 160/16191/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 160/16191/20 (суддя Серьогіна О.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 року № 4-11385/15-20-СГ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений законодавством термін до одного місяця.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави для відмови як надання дозволу на розроблення проекту іншій особі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неналежну оцінку судом доказів у справі, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволення адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що видано наказ №4-128/15-14-СГ від 16.06.2014 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким іншій особі було надано дозвіл на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, частину якої планував до відведення позивач. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Посилався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31.07.2019р. у справі №472/1286/17-ц.
Позивачем подано письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
22.06.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача у справі про заміну сторони правонаступником, у якому відповідач посилаючись на те, що у зв'язку із набранням чинності 27.05.2021р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконаленням системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» відповідно до п.24 «Перехідних положень» цього Закону з 27.05.2021р. повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою перейшли до Солонянської селищної територіальної громади, тому Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області просило суд здійснити у справі процесуальне правонаступництво та замінити відповідача у справі - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, правонаступником - Солонянською селищною територіальною громадою.
Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання щодо здійснення процесуального правонаступництва, колегія суддів ознайомившись із матеріалами справи, враховуючи дату виникнення спірних відносин та їх зміст, вважає за необхідне у задоволенні такого клопотання відмовити з огляду на те, що на момент звернення позивача з заявою 28.08.2020р. компетентним органом для вирішення зазначеного у заяві питання було саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке не ліквідовано у встановленому законом порядку на момент вирішення цієї справи як судом першої інстанції так і апеляційним судом.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням, яке зареєстровано 28.08.2020 року за № Д-9272/0/21-20, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області (вх. ГУ Д-9272/0/21-20 від 28.08.2020), згідно вимог ст. ст. 15-1, 118, 121, 122 Земельного кодексу України.
До вказаного клопотання були додані: копія паспорту громадянина України та індивідуального податкового номеру платника податків, а також графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, отримані з Публічної кадастрової карти України в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, що відноситься до категорії земель із цільовим призначенням - землі запасу (www.map.land.gov.ua).
Розглянувши клопотання позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області було прийнято наказ від 28.10.2020 року № 4-11385/15-20-СГ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області видано наказ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» іншій особі, згідно з поданим клопотанням та графічними матеріалами.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не доведено правомірність оскарженої відмови.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України).
За змістом частини 1, 2, 3 статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частиною 2 статті 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 1 статті 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 ЗК України).
За правилами частини 6 статті 118 ЗК України, громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, ЗК України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Отже, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою може порушувати права іншої особи, яка вже отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою, виходячи з такого.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність регулюється ст.118 ЗК України. Цей порядок полягає в такому: зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні).
За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у власність, яким затверджує проект землеустрою щодо відведення ділянки.
Передача у власність земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом відведення земельної ділянки у власність.
Отже, право власності виникає лише із моменту проведення державної реєстрації земельної ділянки.
До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості передачі землі у власність в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Етапи цих переговорів такі: звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про передачу їй у власність земельної ділянки (предмет якої на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу. У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).
Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).
Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет власності. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.
У постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18), від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28-цс 20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Таким чином, позовна вимога в частині визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасування наказу від 28.10.2020 року № 4-11385/15-20-СГ, підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12 ).
Оскільки, при зверненні до відповідача позивач подав усі необхідні документи, передбачені Земельним кодексом України, для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова відповідача не ґрунтувалася на положеннях чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.
Посилання відповідача на правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №472/1286/17 є безпідставним, оскільки наведене судове рішення стосується оцінки судом інших фактичних обставин.
Крім того колегія суддів зазначає, що у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18, від 18 лютого 2020 року у справі №912/2730/18, від 04 березня 2020 року у справі №280/174/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 160/16191/20 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак