Головуючий І інстанції: Рубан В.В.
06 серпня 2021 р. Справа № 520/16840/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Судді-доповідача Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 по справі № 520/16840/2020
за позовом ОСОБА_1
до Харківської обласної державної адміністрації
третя особа Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації, яке оформлено протоколом засідання 8 від 06.10.2020, про визнання необґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення “Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи” категорії 1 серії НОМЕР_1 , виданого Харківською обласною державною адміністрацією 11.10.2017 на ім'я ОСОБА_1 , не підтвердження виконання робіт у зоні відчуження у 1986 році.
- зобов'язати Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7 000, 00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації, яке оформлено протоколом засідання 8 від 06.10.2020 року, в частині п. 5.1 та п.5.2., якими визнано необґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення “Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи” категорії 1 серії НОМЕР_1 , виданого Харківською обласною державною адміністрацією 11.10.2017 на ім'я ОСОБА_1 , не підтвердження виконання робіт у зоні відчуження у 1986 році та відмовлено ОСОБА_1 у заміні посвідчення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 551 “Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян” (зі змінами)”.
Зобов'язано Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 7 000,00 грн.
Харківська обласна державна адміністрація (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що в архіві підприємства відомості про участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відсутні, заробітна плата у кратних розмірах не виплачувалась, проїзні маршрути за травень-червень 1986 року знищені за строком давності. Також апелянт зазначає про необхідність врахування довідки МСЕК від 14.11.2020 серії ААБ 738408, якою визначено причину інвалідності позивача, пов'язану із загальним захворюванням. Висновки суду щодо зобов'язання Комісії прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є помилковими, оскільки вирішення спірного питання віднесено до дискреційних повноважень відповідача.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 05.01.1994 ОСОБА_1 видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2) серії НОМЕР_2 (а.с. 18).
В посвідченні зазначено, що воно безстрокове та діє на всій території України.
Експертним висновком Донецької регіональної міжвідомчої експертної комісії від 16.04.2002 21589/31-4 позивачу встановлено причинний зв'язок хвороби з виконанням робіт щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС (а.с. 20).
Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії від 23.12.2003 1820-7336 встановлено причинний зв'язок хвороби з виконанням робіт щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС (а.с. 21).
З 22.06.2017 позивач є інвалідом ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК (а.с. 22).
11.10.2017 видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_1 , є безстроковим та діє на всій території України (а.с. 19).
06.10.2020 Комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян прийнято рішення, оформлене протоколом 8, яким визнано необґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення “Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи” категорії 1 серії НОМЕР_1 , виданого Харківською обласною державною адміністрацією 11.10.2017 на ім'я ОСОБА_2 , у зв'язку з не підтвердженням виконання робіт у зоні відчуження у 1986 році; відмовлено ОСОБА_1 у заміні посвідчення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 (а.с. 41).
Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконання позивачем робіт у зоні відчуження у 1986 році підтверджено належними доказами, у зв'язку з чим відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у заміні посвідчення та прийнято неправомірне рішення від 06.10.2020, оформлене протоколом № 8.
Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 796-ХІІ.
Відповідно до ст.ст. 10, 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які, крім інших, були тимчасово направлені або відряджені у 1986-1987 роках для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.15 Закону 796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" № 551 від 11 липня 2018 р. затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян ( далі - Порядок № 551).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 " Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" (далі - Постанова № 551) затверджено нові зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть якого (якої) пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, опікунам дітей (на час опікунства) померлого (померлої) громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов'язана з Чорнобильською катастрофою, згідно з додатками 1-14.
У пункті 7 зазначеної постанови зазначено, що Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:
-забезпечити своєчасну видачу посвідчень і вкладок до них;
-утворити у місячний строк після набрання чинності цією постановою комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, та затвердити відповідне положення;
-провести до 1 січня 2022 р. заміну посвідчень у зв'язку із затвердженням нових зразків посвідчень:
- особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1);
- учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2 і 3) з числа громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт;
- особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з числа постраждалих від радіаційного опромінення за інших обставин не з власної вини.
Порядком № 551 визначено процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до п.2 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 3 Порядку № 551 особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році (категорія 1) серії А синього кольору.
Відповідно до п. 11 Порядку № 551 посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
Посвідчення видаються:
1) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:
- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);
- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку;
2) особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з Чорнобильською катастрофою;
3) хворим на променеву хворобу внаслідок Чорнобильської катастрофи - на підставі висновку уповноваженої медичної комісії не нижче обласного рівня або спеціалізованої медичної установи Міноборони, МВС, СБУ, які мають відповідну ліцензію МОЗ (далі - експертні комісії), та акта за формою Н-1;
4) потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) та особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, - на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки 3 і 4);
5) особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5);
6) особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 6);
7) особам, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 7);
8) дітям, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, - на підставі довідки встановленого зразка (додатки 8-10);
9) громадянам інших держав та особам без громадянства, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну - відповідно до законодавства.
У разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.
Під час заміни посвідчення з однієї категорії на іншу попереднє посвідчення підлягає вилученню уповноваженим органом для подальшого зберігання в особовій справі постраждалої особи.
Судовим розглядом встановлено, що 05.01.1994 позивачу видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2) серії НОМЕР_2 , 11.10.2017 видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_1 . В посвідченнях зазначено, що вони безстрокові та діють на всій території України.
Також довідкою МСЕК Серії 12ААА № 466605 від 22.06.2017 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 22.06.2017, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням робіт щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС.
Отже, позивач має інвалідність за захворюванням, причинно пов'язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи, а тому не має обов'язку доводити повторно перед органами державної влади свою належність категорії осіб, що є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в тому числі виконання робіт у зоні відчуження у 1986 році, оскільки ці питання вже досліджувалися під час встановлення йому інвалідності та попередньої видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Вказані докази є самостійною підставою для заміни (видачі) посвідчення відповідно до пункту 11 Порядку № 551 особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з Чорнобильською катастрофою, тобто стосуються безпосередньо позивача.
Розпорядженням голови обласної державної адміністрації 05.10.2018 № 541 затверджено Положення про Регіональну комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пунктів 1, 3 зазначеного Положення Комісія з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним органом, утвореним головою Харківської обласної державної адміністрації з метою додержання законодавства у сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян.
Основними принципами діяльності Комісії є: законність; колегіальність; повнота розгляду підтверджуючих документів; обґрунтованість прийнятих рішень; незалежність членів Комісії при прийнятті рішень.
Відповідно до пункту 5 Положення регіональна комісія має право: одержувати в установленому порядку від місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій документи, необхідні для виконання покладених на неї завдань. Запрошувати на свої засідання посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представників громадських організацій, наукових установ і громадян, справи яких розглядаються.
Колегія суддів зазначає, що рішення про скасування довідки МСЕК Серії 12 ААА № 466605 від 22.06.2017 відповідачем до суду не надано.
Згідно положень ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 11 Порядку № 551 встановлено, що посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.
Судовим розглядом встановлено, що на підставі витягу з протоколу № 8 комісія з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 06.10.2020 вирішила відмовити у заміні посвідчення у зв'язку з не підтвердженням виконання робіт у зоні відчуження у 1986 році.
У свою чергу, зі змісту вказаних норм законодавства вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для видачі особі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема категорії 1, є одночасна сукупність таких умов: 1) встановлення цій особі інвалідності та 2) наявність довідки МСЕК про причинно-наслідковий зв'язок настання інвалідності особи із аварією на ЧАЕС.
Окрім того, позивачу вже було встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ні в судовому, ні в іншому порядку цього статусу не позбавлено.
Отже, наведені обставини свідчать про те, що позивач має всі юридичні підстави, передбачені діючим законодавством, на отримання посвідчення категорії 1.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Рішенням від 17.07.2018 року № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року.
Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку
Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (п. 4 мотивувальної частини).
Доводи апелянта про необхідність врахування довідки МСЕК від 14.11.2020 серії ААБ № 738408, якою визначено причину інвалідності позивача, пов'язану із загальним захворюванням, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вказана довідка видана з урахуванням оскаржуваного рішення відповідача, яким протиправно відмовлено позивачу у заміні посвідчення.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформлене протоколом засідання № 8 від 06.10.2020.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині обраного способу захисту прав позивача, з огляду на наступне.
Суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що питання позбавлення позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не було предметом розгляду на засіданні Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, докази позбавлення позивача такого статусу відсутні.
Враховуючи, що судом надається правова оцінка діям Комісії щодо відмови у заміні посвідчення ОСОБА_1 , ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян при Департаменті соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення «Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи» категорії 1 встановленого законодавством зразка відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11 липня 2018 року № 551.
Отже, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про зобов'язання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Стосовно доводів відповідача про те, що вирішення спірного питання віднесено до дискреційних повноважень відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, виключною ознакою дискреційних повноважень є право певного органу приймати рішення, вчиняти дії чи утримуватися від них із певною свободою розсуду, за умови, якщо кожне із прийнятих рішень буде законним.
Натомість, за умови встановлення в судовому порядку факту неправомірної відмови у заміні позивачу посвідчення, у відповідача за наслідками скасування його рішення від 06.10.2020 про відмову у видачі такого посвідчення, є лише один можливий варіант вчинення дій - видати ОСОБА_1 посвідчення «Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи» категорії 1 встановленого законодавством зразка відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11 липня 2018 року № 551.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.
Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.ч.1,7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Колегія суддів зазначає, що позивачем у відзиві на апеляційну скаргу зроблено заяву про понесені витрати на правову допомогу та своєчасно надано докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.08.2020 по справі 810/3213/16.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що правова допомога ОСОБА_1 в суді першої інстанції надавалась адвокатом Боденко Д.О. на підставі договору про надання правової допомоги від 19.10.2020 (а.с. 11-12).
Згідно з п. 3.1 Договору розмір гонорару за надання правової допомоги становить 7 000,00 грн.
До договору позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг) від 23.11.2020 (а.с. 67).
Адвокатом надано позивачу послуги в межах укладеного Договору на загальну суму 7 000,00 грн, а саме:
- усна консультація - 2 години - 500,00 грн;
- попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регують спірні відносини, формулювання правової позиції по справі - 22 години - 500,00 грн;
- складання та направлення адвокатських запитів: Донецькій обласній державній адміністрації, Київській обласній державній адміністрації, Харківській обласній державній адміністрації, РФ «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», Філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», Центральна міжвідомча експертна комісія, - 6 годин - 1000,00 грн;
- складання позовної заяви - 16 годин - 5 000,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг від 23.11.2020 (а.с. 66).
На підтвердження оплати гонорару адвокату позивачем надано квитанцію від 23.11.2020 на суму 7 000,00 грн (а.с. 68).
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі послуги як консультації з клієнтом, попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, формулювання правової позиції по справі, що опосередковують процес визнання незаконним та скасування рішення відповідача за своїм змістом є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складення адміністративного позову, у зв'язку з чим витрати позивача за вказані послуги в загальному розмірі 1 000,00 грн не підлягають відшкодуванню.
Щодо витрат позивача на послуги адвоката зі складання позовної заяви колегія суддів зазначає, що сума витрат на зазначені послуги є надмірною, не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу фактично наданих послуг та їх складності, а тому колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають стягненню витрати за складання позовної заяви в розмірі 3 000,00 грн.
Щодо витрат, пов'язаних зі складанням та направленням адвокатських запитів, колегія суддів зазначає, що отримані на них відповіді державних органів не вплинули на встановлення обставин по справі, тому з урахуваннм критерію розумності, стягненню на користь позивача за складання адвокатських запитів підлягають витрати у розмірі 167,00 грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про зміну розподілу судових витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу, понесені ним в суді першої інстанції, у загальному розмірі 3 167,00 грн.
Колегія суддів вважає за можливе застосувати в даному випадку положення ч.1 ст. 139 КАС України, оскільки фактично позовні вимоги позивача задоволено, при цьому лише змінено спосіб захисту його прав.
Доводи апелянта про те, що заявлені позивачем витрати не є співмірними зі складністю справи, знайшли своє обгрунтоване підтвердження в ході апеляційногоо розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 по справі № 520/16840/2020 скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації, прийняти рішення щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян при Департаменті соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення «Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи» категорії 1 встановленого законодавством зразка відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11 липня 2018 року № 551.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 по справі № 520/16840/2020 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 23912956, вул. Сумська, буд. 64, м. Харків, 61200) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 3 167 (три тисячі сто шістдесят сім) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов