Головуючий І інстанції: Старосєльцева О.В.
06 серпня 2021 р. Справа № 520/5028/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Судді-доповідача Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, по справі № 520/5028/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4675-56-У від 03.07.2020 на суму 29 293,44 грн, прийняту відносно ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із зазначеним рішення, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач, посилаючись на судове рішення від 11.06.2010 по справі № 2-а-5824/10/2070 про прининення ним підприємницької діяльності, зазначає, що з 2010 року не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки повторно не реєструвався, тому податковим органом неправомірно застосовано до нього приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в період з 2017 року по 2019 рік включно.
Головне управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст.308, ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 01.07.2005 по 31.08.2020 перебував на податкову обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування обліку та звітності.
03.07.2020 контролюючим органом відносно позивача складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4675-56-У на суму 29 293,44 грн (а.с.5).
З інтегрованої картки платника податків вбачається, що сума заборгованості позивача розрахована наступним чином:
- за 2017 рік 8448,00 грн;
- за 2018 рік 9828,72 грн (2457,18 грн за кожний квартал);
- за 2019 рік 11 016,72 грн ( 2754,18 грн за кожний квартал) (а.с. 26-28).
Позивач, не погоджуючись з вимогою відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа підприємець, мав обов'язок сплати ЄСВ незалежно від отримання доходу, проте позивачем така сплата єдиного внеску не проводилась.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", включно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Статтею 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пунктів 2-3 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020. у справі №260/81/19.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зареєстровані після 01.07.2004 р. фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування повинні сплачувати ЄСВ у порядку Закону № 2464-VI у редакції Закону № 2148 незалежно від того чи отримували вони дохід (прибуток), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Крім того у даному випадку не вимагається проведення перевірки та, складання акту перевірки чи будь-яких інших письмових документів.
Судовим розглядом встановлено, що нарахування позивачу єдиного внеску відповідачем здійснювалось, виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, тобто, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Проте, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку підлягає застосовуванню п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI у редакції Закону № 2148, за правилами якої для визначення контролюючим органом платнику суми ЄСВ не вимагається у якості передумови ані проведення перевірки, ані вивчення первинних документів про одержаний дохід.
Судовим розглядом встановлено, що контролюючий орган перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.
Згідно із частинами 1 - 4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів деталізовано визначена нормами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до п. 10 розділу ІV Інструкції № 449 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Крім того, статтею 9 Закону № 2464 та п. 10 розділу ІV Інструкції № 449 передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів , а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначальним у межах саме даного спору є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати заявником ЄСВ, що може відбуватись у тому числі і на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).
Відповідно до п. 2 роз. VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно із п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Судовим розглядом встановлено, що підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 офіційно припинена 29.08.2020, підстава - власне рішення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, нарахування позивачу за період з 2017 по 2019 єдиного внеску, виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, тобто, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, здійснювалось відповідачем правомірно.
Щодо доводів апелянта про припинення ним підприємницької діяльності в 2010 році, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 по справі № 2-а-5824/10/2070 припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 .
Позивач, посилаючись на вказане судове рішення, зазначає, що з 2010 року не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки повторно не реєструвався, тому податковим органом неправомірно застосовано до нього приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в період з 2017 року по 2019 рік включно.
Колегія суддів, дослідивши докази по справі, вважає такі доводи апелянта є необгрунтованими, враховуючи положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Так, відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Як встановлено судовим розглядом, запис про припинення підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру було внесено 29.08.2020, підстава - власне рішення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що саме з цієї дати підприємницька діяльність позивача вважається припиненою, а не з 11.06.2010 (дата винесення рішення Харківським окружним адміністративним судом у справі №2а-5824/10/2070 про припинення підприємницької діяльності позивача).
Згідно з підпунктом 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462) (далі - Порядок №1588) державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Підпунктом 6 цього ж пункту Порядку №1588 визначено, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Таким чином, з 01.01.2017 по 31.12.2019 позивач в розумінні норм Закону №2464-VІ до 29.08.2020 був платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, тому, в силу наведених вище положень Порядку №1588, припинення в установленому порядку підприємницької діяльності не зумовлює припинення обов'язку позивача зі сплати єдиного внеску за період провадження підприємницької діяльності.
Докази сплати позивачем єдиного внеску у спірний період відсутні.
З огляду на викладене, вимога Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4675-56-У від 03.07.2020 на суму 29 293,44 грн, прийнята відносно ОСОБА_1 , є правомірною та не підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У відповідності дост. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 по справі № 520/5028/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов