06 серпня 2021 р. Справа № 520/1388/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 (суддя Панченко О.В., м. Харків) по справі № 520/1388/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 по 28.01.2021;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 по 28.01.2021 у сумі 184674,00 грн..
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про його звільнення відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, зокрема, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження ним військової служби. Остаточний розрахунок з позивачем за цим платежем здійснено на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 по справі №520/11298/2020 лише 28.01.2021, що, на його думку, є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 по справі № 520/1388/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 рік.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 року у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп..
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Позивач частково не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 по справі № 520/1388/21 в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 13.02.2020 по 28.01.2021 у сумі 1000,00 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 13.02.2020 по 28.01.2021 у сумі 184674,00 грн..
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає виплаті на користь позивача. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено чи вчинялись позивачем з моменту звільнення з військової служби (13.02.2020) активні дії щодо отримання несплаченої компенсації за індексацію грошового забезпечення за період з 19.06.2017 по 13.02.2020. Вказує, що позивач звернувся до суду про стягнення цих виплат лише у серпні 2020 року, однак після звільнення позивач постійно звертався до відповідача щодо добровільної виплати зазначених коштів, але отримував усну відмову у виплаті останніх через їх брак. У серпні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.06.2017 по 13.02.2020. Рішення суду, яким вимоги позивача було задоволено в повному обсязі, винесене 29.10.2020 набрало законної сили 19.11.2020, а виконане відповідачем 28.01.2021. Вважає, що судом першої інстанції, в порушення норм матеріального та процесуального права, не прийнято до уваги розмір компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, індексації, тривалість затримки розрахунку при звільненні, а тому рішення підлягає скасуванню.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.02.2020 сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 , звільнено в запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Вважаючи, що з позивачем при виключенні зі списків особового складу військової частини не проведено остаточних розрахунків при звільненні, останній звернувся з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 в адміністративній справі №520/11298/2020 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.06.2017 року по 13.02.2020 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , індексацію грошового забезпечення за період з 19.06.2017 року по 13.02.2020 року.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Рішення суду набрало законної сили 19.11.2020.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі №520/11298/2020, відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення на його картковий рахунок 28.01.2021 у сумі 171,72 грн..
Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2020 по 28.01.2021 у сумі 184674,00 грн., звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням принципу справедливості та співмірності.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція), держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу, згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Варто зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Судовим рішенням у справі № 520/11298/2020, яке набрало законної сили, встановлено право ОСОБА_1 на отримання індексації грошового забезпечення за період з 19.06.2017 по 13.02.2020.
Матеріали справи свідчать, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі № 520/11298/2020 було виконано відповідачем 28.01.2021
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі №520/11298/2020 відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення на його картковий рахунок у сумі 171,72 грн..
Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні (з 13.02.2020 по 28.01.2021) складає 349 днів.
З приводу доводів відповідача про те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити, передбачену статтею 117 КЗпП України, компенсацію.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17. Також у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних позивачу сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації у відповідності до частини 2 статті 117 КЗпП України за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до абз 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як вбачається зі змісту довідки №10/1463 від 12.08.2020 про заробітну плату ОСОБА_1 за 2 останні повні місяці перед звільненням, наявної в матеріалах справи, позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі 42584,65 грн., а саме 26227,81 грн. - за грудень 2019 року та 16356,84 грн. - за січень 2020 року, тобто, середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці грудень 2019 - січень 2020 року становить 686,85 грн. (42584,65/62).
Оскільки кількість днів затримки з 13.02.2020 по 28.01.2021 становить 349 календарних днів, з урахуванням середньоденного заробітку у розмірі 686,85 грн., середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку складає 239710,65 грн. (686,85*349).
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такий висновок суду відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 34752,24 грн., з яких: заробітна плата (грошове забезпечення, винагорода за цивільно-правовим договором) - 34580,52 грн., що складає 99,51% виплат, належних позивачу при звільненні, а також 171,72 грн. (індексація грошового забезпечення), що складає 0,49 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні.
Обрахована колегією суддів відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та індексації грошового забезпечення, становить 239710,65 грн..
Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 1174,58 грн. (0,49 % від 239710,65 грн.)
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України. Проте, суд першої інстанції невірно визначив істотність частки заборгованості при звільненні, що є підставою для зміни рішення в цій частині.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір однак, невірно визначив істотність частки заборгованості при звільненні що є підставою для зміни рішення в мотивувальній та резолютивній частинах з врахування мотивів цієї постанови.
В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду, з наведених вище підстав, не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 по справі № 520/1388/21 - змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:
"Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 року у сумі 1174 (одна тисяча сто сімдесят чотири) грн. 58 коп.."
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 по справі № 520/1388/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова О.В. Присяжнюк