ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 серпня 2021 року м. Київ № 640/9833/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (відповідач, МВС України), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, як правонаступника, щодо належного розгляду звернення ОСОБА_1 від 01.03.2020;
- зобов'язати відповідача, як правонаступника, виправити неточну інформацію про ОСОБА_1 , особисто, відображену в клопотанні заступника начальника СВ ЛВ на ст. Чернівці УМВС України на Львівській залізниці майора міліції Гончарюка В. В. до слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27.08.2013, шляхом заміни слів у наступних реченнях:
«… Беручи до уваги те, що підозрюваний ОСОБА_1 … переховується в м. Берлін, Федеративної республіки Німеччина… до цього часу на територію України не повертався, що підтверджує факт переховування останнього…» (абз. 4 арк. 4 клопотання);
«… надати дозвіл на затримання з метою приводу та доставлення в суд підозрюваного ОСОБА_1 …» (абз. 5 арк. 4 клопотання);
Та викласти їх в наступній редакції:
«… Беручи до уваги те, що громадянин ОСОБА_1 … проживає в м. Берлін, Федеративної республіки Німеччина… до цього часу на територію України не повертався, що підтверджує факт проживання останнього…» (абз. 4 арк. 4 клопотання);
«… надати дозвіл на затримання з метою приводу та доставлення в суд громадянина ОСОБА_1 …» (абз. 5 арк. 4 клопотання).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в цитованому клопотанні зазначено неточні відомості стосовно статусу позивача, які останній має право виправити. Оскільки МВС України є правонаступником реорганізованого СВ ЛВ на ст. Чернівці УМВС України на Львівській залізниці, саме до його повноважень належить виправити неточну інформацію.
У відзиві відповідач зазначає про те, що не є розпорядником публічної інформації, щодо точності якої виник спір, натомість, звернення позивача направлено за належністю до ГУ НПУ в Чернівецькій області. При цьому, відповідач зазначає про неналежність розглядати дану справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір виник із правовідносин у кримінальному провадженні.
Про неточне зазначення інформації про позивача МВС України також не погоджується, оскільки 11.03.2016 до позивача застосовано запобіжній захід з мотивів доведеності існування ризику переховування останнього від досудового розслідування та суду.
Вивчивши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
27.08.2013 заступник начальника УМВС ЛВ на ст. Чернівці УМВС України на Львівській залізниці майор міліції Гончарюк В. В. звернувся до Слідчого судді Першотравневого районного суду міста Чернівці із клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, по тексту якого оперував поняттями «підозрюваний» та «переховується», при цьому, зазначивши про винесення 22.08.2013 повідомлення про підозру ОСОБА_1 , яке йому не оголошено у зв'язку з його відсутністю.
Заперечуючи набуття статусу підозрюваного, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою, в якій просив виправити інформацію в клопотанні з «підозрюваного» на «громадянин» та з «переховується» на «проживає», з урахуванням відмінків.
Згадане звернення від 01.03.2020 розглянуто ГУ ПН в Чернівецькій області, листом якого від 27.04.2020 позивачу відмовлено у виправлення інформації за відсутністю підстав.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо розгляду звернення, позивач звернувся до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
З урахуванням того, що спір виник із відносин реалізації права у сфері доступу до публічної інформації, підсудність якого імперативно закріплена за адміністративним судом, суд критично сприймає посилання відповідача на помилкове визначення підсудності.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Сторонами у справі не заперечується, що МВС України є правонаступником прав та обов'язків УМВС України на Львівській залізниці, внаслідок реорганізації останнього.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.
Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Постановою КМУ № 878 від 28.10.2015 затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України (Положення № 878).
За змістом п. 1 Положення № 878 Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики, зокрема, у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.
МВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а також заклади та установи (п. 7 Положення № 878).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію»).
За змістом ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності, доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення; здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону.
Поліція забезпечує доступ до публічної інформації, володільцем якої вона є, у порядку та відповідно до вимог, визначених законом (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про Національну поліцію»).
Із системного аналізу викладених норм убачається, що правонаступництво, хоч і передбачає перехід прав і обов'язків, не має безумовних наслідків у вигляді переходу повноважень розпорядника публічної інформації.
При цьому, оскільки саме територіальні органи Національної поліції здійснюють досудові розслідування, саме такі органи є розпорядниками інформації, яка міститься документах досудового розслідування.
При цьому, слід звернути увагу на те, що МВС України, хоч і є органом центральної влади, який формує державну політику та контролює діяльність Національної поліції, проте самостійно не проводить досудових розслідувань, окрім випадку залучення працівників Експертної служби МВС як спеціалістів (пп. 10 п. 4 Положення № 878).
Таким чином слід сформувати наступні висновки: (1) розпорядником публічної інформації не обов'язково є правонаступник реорганізованого розпорядника, (2) розпорядником публічної інформації є суб'єкт владних повноважень, який здійснює відповідні владні управлінські функції, (3) повноваження у сфері досудового розслідування віднесені до територіальних органів Національної поліції.
Таким чином, з урахуванням територіальної юрисдикції, саме Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області є розпорядником публічної інформації, зміни до якої вимагає внести позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
На виконання згаданої вимоги відповідачем направлено звернення позивача від 01.03.2020 до належного розпорядника - ГУ НП у Чернівецькій області.
За даних обставин, суд не убачає допущення відповідачем бездіяльності щодо розгляду згаданого звернення, оскільки мала місце вчинена відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» дія, яка позивачем не оскаржується та, за висновком суду, є правомірно вмотивованою.
Стосовно внесення змін до відомостей про позивача, слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1- 3 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Підстави звернення позивача до суду зводяться до оскарження дій та бездіяльності, які перешкоджають у реалізації права на виправлення неточної публічної інформації про позивача, яка також стосується кримінального провадження № 42013270240000007.
Таким чином, для вирішення спору, що виник між учасниками справи, необхідно встановити, зокрема, чи відповідають дійсності відомості про те, що 15.04.2013 позивач був «підозрюваним» та «переховувався».
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України (тут і надалі в редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин) підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
За змістом ч. 1 ст. 276 КАС України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).
Відповідно до ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов'язковою.
Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Таким чином, повідомлення про підозру є одним з визначальних етапів стадії досудового розслідування, що повинен обумовлюватися формуванням законної та обґрунтованої підозри.
Повідомлення про підозру є комплексним нерозривним поєднанням процесуального рішення у вигляді складання письмового повідомлення та процесуальної дії у формі власне здійснення повідомлення шляхом його вручення.
При цьому, оцінка дій, спрямованих на повідомлення особи про підозру, зокрема, їх достатність та належність, здійснюється виключно за правилами кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Резюмуючи викладене з урахуванням розмежування підсудностей судів загальної юрисдикції, єдиним доказом, який може містити відомості про належне чи неналежне виконання процесуальних дій щодо повідомлення особи про підозру, є судове рішення в межах відповідного кримінального провадження. При цьому, з урахуванням ч. 2 ст. 74 КАС України, іншими засобами доказування така обставина не встановлюється.
Слід також додатково наголосити на тому, що надання оцінки процесуальним діям в межах кримінального провадження також не допускається, оскільки неодмінно призведе до конфлікту предметних юрисдикцій судів.
Оскільки передумовами для виправлення неточної публічної інформації про позивача останнім заявлено (1) суб'єктивну думку про недотримання порядку повідомлення його про підозру та (2) аналіз логічних неузгодженостей в тексті клопотання заступника начальника СВ ЛВ на ст. Чернівці УМВС України на Львівській залізниці, при цьому, жодного судового рішення в межах кримінального провадження № 42013270240000007, яким би спростовувалась інформація про те, що станом на 15.04.2013 позивач не набув статусу «підозрюваний», з огляду на що не «переховувався», матеріали справи не містять.
Таким чином, заявляючи про виправлення неточної публічної інформації про позивача, останній, фактично просить адміністративний суд, без допустимих доказів такої неточності, надати оцінку процесуальним діям в межах кримінального провадження щодо нього.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на відсутність допущеної відповідачем бездіяльності, ознак протиправності в його діях щодо розгляду звернення позивача від 01.03.2020, звертаючи увагу на відсутність допустимих доказів, які підтверджували б неточність викладеної в клопотанні від 15.04.2013 інформації, підстави для задоволення позову відсутні.
Статтею 139 КАС України не передбачено підстав для розподілу витрат зі сплати судового збору у разі відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Заступника начальника Головного управління національної поліції у Чернівецькій області Чубея Олександра Дмитровича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 00032684).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко