05 серпня 2021 року ЛуцькСправа № 140/5718/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 26 вересня 2018 року; визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 24 грудня 2013 року по 26 вересня 2018 року; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що з 24 грудня 2013 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ; з червня 2015 року має статус учасника бойових дій. У зв'язку із закінченням строку контракту позивач був звільнений з військової служби у запас та з 26 вересня 2018 року виключений із списків особового складу частини. При звільненні з військової служби відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Право на цю додаткову відпустку визначено пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”. На думку позивача, норми статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Також позивач зазначив, що йому не було нараховано та виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення з 24 грудня 2013 року по 26 вересня 2018 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078). У вказаний період відповідно до довідки відповідача було нараховано лише індексацію у січні - червні, листопаді-грудні 2015 року (всього 1806,60 грн).
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, а тому просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.42-51). В обґрунтування цієї позиції вказав, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних та за змістом статті 24 Закону України “Про відпустки” у разі її невикористання не підлягає грошовій компенсації під час звільнення з військової служби. Крім цього, позивач з відповідним рапортом до командира військової частини про надання йому додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій у період з 2015 по 2018 роки і безпосередньо перед виключенням із списку особового складу частини не звертався.
Заперечуючи стосовно позовних вимог щодо нарахування і виплатти ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, відповідач зауважив, що проведення індексації грошових доходів населення відповідно до пункту 6 Порядку №1078 здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації є виключно Державний бюджет України; нарахування індексації доходів за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі вважається порушенням бюджетного законодавства. До того ж Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації за минулі роки у поточному році. Роз'ясненням директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року №248/1485 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було.
Відповідач також зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців, а тому для проведення індексації індекс споживчих цін розраховується з квітня 2018 року (обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)). Лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103 відсотка було перевищено, а тому у березні-вересні 2018 року підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення були відсутні.
Відповідач наголосив, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. При цьому питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, також належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
У відповіді на відзив (а.с.54-56) представник позивача заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що подання рапорту на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки не є обов'язковою умовою для виплати такої компенсації. Не може бути підставою для увільнення відповідача від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення відсутність бюджетних асигнувань на такі цілі; не закладення до бюджету коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування.
Також представник позивача зауважив, що до 01 січня 2016 року індексація грошових доходів населення підлягала проведенню у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у розмірі 101 відсотка.
Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 24 грудня 2013 року, що не оспорюється відповідачем.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.16).
Наказом командира військової частини від 26 вересня 2018 року №199 (по стройовій частині) молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира 4 ремонтного відділення бронетанкової техніки ремонтного взводу ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17 вересня 2018 року №97-РС у запас за підпунктом “к” відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з 26 вересня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.17).
Зазначені вище обставини також підтверджуються копією військового квитка серії НОМЕР_3 від 20 жовтня 2009 року (а.с.11-15).
На запит представника позивача від 07 травня 2021 року про надання інформації щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, а також щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.26) відповідач листом від 20 травня 2021 року №2239вих повідомив про відсутність підстав для виплати позивачу грошової компенсації на невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій під час особливого періоду, посилаючись при цьому на пункт 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (а.с.18). Також у листі Військової частини НОМЕР_1 від 20 травня 2021 року №2232вих позивача інформовано, що йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби у зв'язку із відсутністю фінансової можливості; підстави для виплати індексації грошового забезпечення більш як через два роки після звільнення позивача відсутні. Окрім того, фінансово-господарська діяльність військової частини за 2015-2018 роки перевірена та аудитом не встановлено порушень при виплаті індексації грошового забезпечення (а.с.20-21).
З довідки про виплачене грошове забезпечення слідує, що ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 1806,60 грн: у січні 2015 року - у сумі 182,56 грн, у лютому 2015 року - у сумі 182,56 грн, у березні 2015 року - у сумі 182,56 грн, у квітні 2015 року - у сумі 247,11 грн, у травні 2015 року - у сумі 385,97 грн, у червні 2015 року - у сумі 584,50 грн, у листопаді 2015 року - у сумі 20,67 грн, грудні 2015 року - у сумі 20,67 грн (а.с.25).
ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, індексації грошового забезпечення у повному обсязі за період з 24 грудня 2013 року по 26 вересня 2018 року, звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Окрім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені також у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 та враховуються судом при вирішенні цієї справи, яка за наведеними у вказаному рішенні від 16 травня 2019 року ознаками в частині позовних вимог є типовою. Висновки Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ в період, визначений підпунктами 17 - 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Крім того, у вказаних судових рішеннях зазначено, що право на отримання такої компенсації не обмежується жодним строком.
25 червня 2015 року ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій, про що йому видане відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 , а тому з дня встановлення йому такого статусу та по день звільнення з військової служби - 26 вересня 2018 року - він мав право на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР. Оскільки така відпустка не була використана позивачем (йому не надавалася), то суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні такої додаткової відпустки.
З урахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, висновків Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині взаємопов'язаних позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таку грошову компенсацію.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 24 грудня 2013 року по 26 вересня 2018 року та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Пунктом 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Закон України від 03 липня 2001 року №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено у статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри “101” замінено цифрами “103”.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком №1078.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частини перша, друга, шоста статті 5 Закону №1282-XII).
Аналогічні положення закріплені і у пункті 6 Порядку №1078.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. У свою чергу виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. А тому відповідач не позбавляється обов'язку виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, як і не наділений правом виплатити її у меншому розмірі, ніж визначено законодавством, з підстав недостатності фінансових ресурсів і це не може бути виправдуванням недотримання встановлених державою гарантій, якою є індексація грошового забезпечення.
За висновком Європейського суду з прав людини органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (справа “Кечко проти України” (Kechko v. Ukraine), Заява №63134/00, пункт 23, від 08 листопада 2005 року).
Таким чином, суд вважає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.
Тому суд не погоджується з доводами відповідача про правомірність дій щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у зв'язку із відсутністю відповідних бюджетних призначень у 2015-2018 роках, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
З виданої старшому сержанту ОСОБА_1 довідки про виплачене грошове забезпечення (помісячно), із зазначеним розміром основних та додаткових видів грошового забезпечення, та індексацію грошового забезпечення вбачається, що у період з 24 грудня 2013 року по 26 вересня 2018 року (період проходження служби) індексація грошового забезпечення нарахована та виплачувалася частково лише у 2015 році - у січні-червні, листопаді - грудні (а.с.25). У свою чергу позивач не доводить, що розмір виплаченої у ці місяці індексації, обраховано неправильно, тобто, що існує спір щодо суми індексації.
Відповідач не надав доказів, які б давали підстави для висновку, що у спірний період (в інші місяці) були відсутні підстави для виплати індексації грошового забезпечення позивача, тобто, не виникли обставини, передбачені статтею 4 Закону №1282-XII.
Суд також зауважує, що згідно з абзацами першим-п'ятим пункту 5 Порядку №1078 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” (застосовується з 01 грудня 2015 року, далі - Постанова №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абзаци перший, третій пункту 5 Порядку №1078 постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №141 “Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (чинна з 15 березня 2018 року) викладено у такій редакції: “У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу”.
Аналіз наведених норм дає підстави суду дійти висновку, що за загальним правилом для індексації заробітної плати (грошового забезпечення) необхідно знати два взаємопов'язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації. При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів) незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
До набрання чинності Постановою №1013 абзац перший пункту 5 Порядку №1078 був викладений та застосовувався у такій редакції: “У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації”.
Пунктом 1 Постанови №1013 передбачено підвищення з 01 грудня 2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з 01 березня 2018 року підвищено розміри посадових окладів усіх військовослужбовців.
З урахуванням положень пункту 5 Порядку №1078 з 01 грудня 2015 року алгоритм дій відповідача буде таким: якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується (абзац третій пункту 5 Постанови №1078). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078). Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Але у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).
Суд погоджується із відповідачем, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Оскільки відповідач не нараховував індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 до березня 2018 року (до місяця підвищення посадового окладу), то суд не має можливості перевірити, чи виконуються умови, визначені пунктом 5 Порядку №1078 для того, щоб не нараховувати індексацію грошового забезпечення позивачу у березні - вересні 2018 року, тобто, що розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. А тому суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення позивача у березні - вересні 2018 року. Визначення березня 2018 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) є однією із умов для проведення відповідних розрахунків, однак необхідно знати й інші вихідні дані, які б давали беззаперечні підстави не нараховувати індексацію до листопада 2018 року (з квітня 2018 року по жовтень 2018 року величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації за даними Держкомстату).
Таким чином, відсутність розрахунків індексації грошового забезпечення у період, про який просить позивач, дає суду підстави для прийняття рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 24 грудня 2013 року по 31 грудня 2014 року, з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням положень пункту 5 Порядку №1078. У період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2015 року, з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року індексація грошового забезпечення позивачу виплачувалася та її розмір ним не оспорюється.
Отже, позов належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, а також індексації грошового забезпечення за період з 24 грудня 2013 року по 31 грудня 2014 року, з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 24 грудня 2013 року по 31 грудня 2014 року, з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2018 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк