Ухвала
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 682/1253/20
провадження № 61-6832св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: виконавчий комітет Славутської міської ради Хмельницької області, Славутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2021 року в складі судді: Зеленської В. І., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про зміну та визначення місця проживання дитини.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року, яке набрало законної сили 16 серпня 2017 року, місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 визначено з матір'ю - ОСОБА_2 .
На час ухвалення рішення суду і на цей час неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком - ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , оскільки не бажає і відмовляється проживати з матір'ю. Позивач має достатній дохід для належного утримання неповнолітньої дочки, в тому числі для її належного розвитку та навчання. Відповідачка не цікавиться життям та розвитком ОСОБА_3 , не відвідує батьківські збори, не турбується про її життя, не бере участі у вихованні та в забезпеченні її життєвих потреб, не спілкується з дочкою.
За результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 потерпала від ряду психотравмуючих чинників, які вона пов'язує зі своєю матір'ю. Дочка має тісну надійну прив'язаність та прихильність до батька, який є її опорою і якого вона чітко пов'язує з відчуттям захищеності та безпеки, уникаючи прив'язаності до матері.
З досягненням 10-річного віку дочка має право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, й щодо свого місця проживання.
ОСОБА_1 просив:
змінити та визначити місце проживання його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивач зловживає своїми батьківськими правами, самовільно змінив місце проживання дитини, чинить перешкоди у виконанні рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір'ю, яке досі залишається невиконаним. За відсутності виключних обставин, за яких донька не може бути передана для проживання разом з матір'ю, думка дитини щодо проживання з батьком не є абсолютною для суду, і таке рішення не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Апеляційний суд зазначив, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже потім права батьків.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю. Це рішення набрало законної сили 16 серпня 2017 року, оскільки залишене без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року. Про наявність цього судового рішення ОСОБА_1 обізнаний, проте, будучи боржником у виконавчому провадженні, досі не виконав це рішення суду і продовжує самовільно утримувати доньку у себе.
ОСОБА_1 не вказував як на підставу позову і не доводив відповідно до частини другої статті 161 СК України що відповідач не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, а відтак дитина не може бути їй передана. Як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на досягнення малолітньою донькою сторін ОСОБА_3 10-річного віку та висловлену нею незгоду проживати разом з матір'ю, а бажання жити разом з ним, батьком. Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Суд першої інстанції правильно констатував, що згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна і не може бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Оцінюючи думку дитини, слід брати до уваги, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, які могли спричинити формування саме такого бажання у дитини. Думка дитини щодо її бажання проживати з батьком є непереконливою з огляду на тривалий час проживання з батьком, обмеження спілкування з матір'ю (фактична ізоляція дитини від матері шляхом переведення на домашню форму навчання) та конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання доньки. Саме лише висловлене бажання дитини проживати з батьком не може бути підставою для визначення її місця проживання з батьком, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, слід ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам, кожному конкретно взятому та у сукупності. Суд першої інстанції при вирішенні спору, оцінивши усі докази окремо та взаємний зв'язок їх в сукупності, зробив обґрунтований висновок, що батько ОСОБА_1 чинить перешкоди матері у спілкуванні з дитиною, що підтверджується поясненнями представників органу опіки та піклування та державного виконавця в суді першої інстанції. Наведене підтверджується також матеріалами справи, зокрема, ОСОБА_1 без згоди матері перевів дитину на домашнє навчання без достатніх для цього об'єктивних підстав. Зазначене суперечить найкращим інтересам дитини, її розумовому, духовному, соціальному розвитку з своїми ровесниками у навчальному закладі, перешкоджає її соціалізації та зв'язку з іншими людьми і навколишнім світом. Це спростовує посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, оскільки саме він створює умови, за яких відповідач не має змоги спілкуватися з дитиною та брати участь у її житті. Відповідач ОСОБА_2 вчиняла усі можливі дії, щоб повернути доньку та спілкуватися з нею. Зокрема, зверталася з позовами в суд про визначення місця проживання дитини з нею, з позовом про відібрання малолітньої дитини, зверталася до державного виконавця щодо виконання рішення суду шляхом примусового відібрання дитини, брала участь в засіданнях комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Славутської міської ради, відвідувала доньку в школі.
Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, неповага до закону, сімейних цінностей, суспільних правил поведінки, вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень. Зміст постанови Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП України, вироку Славутського міськрайонного суду від 15 грудня 2017 року про визнання винним ОСОБА_1 за частиною другою статті 125 КК України (за фактом заподіяння у присутності дитини ОСОБА_2 02 березня 2017 року тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що потягли короткочасний розлад здоров'я) цілком свідчить про те, що батько дитини в її присутності принижує та ображає її матір, що суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, психоемоційному розвитку дитини. Позивач не навів в апеляційній скарзі тих виключних обставин, за яких спільна донька сторін не може бути передана матері, як визначено судовим рішенням, та які обставини змінилися з часу ухвалення цього судового рішення.
Суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком виконкому Славутської міської ради як органу опіки та піклування, який є суперечливим за змістом та фактично не містить мотивів, чому таке рішення якнайкраще відповідатиме інтересам дитини. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок фахівця практичного психолога ОСОБА_7 про те, що малолітня ОСОБА_3 потерпала від ряду психотравмівних чинників, які вона пов'язує зі своєю матір'ю, оскільки цей висновок не підтверджено жодними об'єктивними доказами, а складений лише зі слів дитини. Разом із тим суд першої інстанції помилково послався на норми Декларації прав дитини, яка не є міжнародним договором, проте це не є підставою для скасування або зміни оскарженого рішення, яке по суті є правильним.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, застосував частину першу статті 161 СК України, не врахувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, в якій зазначено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на вік дитини та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання. Суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
Під час судового розгляду донька ОСОБА_3 вказала, що бажає жити з татом, заявила що не любить маму, оскільки та її ображає, що цілком узгоджується з висновком фахівця інституту психології імені С. Г. Костюка кандидата психологічних наук ОСОБА_7 від 27 січня 2020 року за результатами психодіагностичного обстеження встановлено, що ОСОБА_3 потерпала від ряду психотравмівних чинників, які вона пов'язує зі своєю матір'ю. Донька має тісну, надійну прив'язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об'єктом і якого вона чітко пов'язує з відчуттям захищеності та безпеки та уникаючи прив'язаність до матері. Мати ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, не турбується про її життя, здоров'я, не цікавиться її розвитком, не спілкується, про що свідчать довідки з закладів освіти. Бажання ОСОБА_3 проживати з батьком в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_11 , яка проживає у одному під'їзді житлового будинку.
Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2017 року та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не підтверджують, що батько веде аморальний спосіб життя. Вказані події були спровоковані ОСОБА_2 , внаслідок її особистої неприязні відносно колишнього чоловіка (батька), вказані обставини не є предметом доказування у зазначеній справі.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року визначено місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_12 , яке набрало законної сили 16 серпня 2017 року. Однак, по цей час донька ОСОБА_3 продовжує проживати з батьком, а тому позивач вважає, що її місце проживання слід визначити з ним. З часу набрання рішення суду про визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір'ю, донька категорично проти проживати з відповідачем, тобто, рішення суду не можливо виконати через не бажання самої доньки проживати з матір'ю, а не з будь-яких інших причин. Суд безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки піклування виконавчого комітету Славутської міської ради від 10 листопада 2020 року, яким визначено місце проживання дитини з батьком., мотивуючи це тим, що такий висновок буде суперечити рішенню Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року та принципу викладеному у статті 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року. Проте рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року, яким визначено місце проживання дитини з мамою неможливо виконати, через небажання самої дитини проживати з відповідачем. Тобто виконання рішення призведе до погіршення становища дитини, її психологічного стану, що буде суперечити статті 8 Закону України про охорону дитинства та статті 3 Конвенції про права дитини, якою визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюється вони державними чи приватними установами, в тому числі судами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 15 червня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) вказано, що:
«відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з положеннями частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3 , яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».
Фактичні обставини
Суди встановили, що батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року, визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17 рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 16 серпня 2017 року залишено без змін; поновлено виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року.
Рішення Славутського міськрайонного від 12 липня 2017 року про визначення місця проживання дитини з матір'ю з часу набрання ним законної сили досі не виконане - донька сторін з 2017 року продовжує проживати з батьком ОСОБА_1 .
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня 2018 року, позов задоволено. Судом відібрано малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 та передано матері ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня 2018 року скасовано та ухвалене у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Славутської міської ради, про відібрання малолітньої дитини відмовлено. Верховний Суд зазначив, що відібрання дитини має бути здійснене під час виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, окремо це правове питання вирішенню не підлягає.
11 січня 2020 року постановою старшого державного виконавця Славутського міськрайонного ВДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрите виконавче провадження № 60954866 на підставі виконавчого листа № 682/966/17, виданого на виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно пояснень державного виконавця в судовому засіданні боржник ОСОБА_1 дитину не віддає, чинить перешкоди у виконанні судового рішення.
Відповідно до довідки Славутського НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів, ліцей «Успіх» № 01-21/190 від 07 травня 2018 року ОСОБА_3 навчалася у цьому навчальному закладі в 2-Б класі. Батько ОСОБА_1 належно забезпечує виховання і навчання дитини. Мати ОСОБА_2 батьківські збори не відвідує, до школи дитину не приводить.
За змістом довідки Славутського НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів, ліцей «Успіх» від 09 квітня 2020 року № 01-21/190 за заявою батька ОСОБА_3 переведена з 13 січня 2020 року на сімейну (домашню) форму здобуття освіти. Батько ОСОБА_1 відвідував заклад, батьківські збори, цікавився організацією освітнього процесу. Мати ОСОБА_2 відвідувала заклад періодично, цікавилася успіхами дитини, батьківські збори не відвідувала.
На початку 2020 року позивач без згоди матері, яка не позбавлена батьківських прав і має право брати участь у вихованні дитини, перевів доньку на домашнє навчання, а згодом забрав з навчального закладу в м. Славута, де дитина постійно проживає, має друзів та коло спілкування, і перевів на навчання в Улашівський НВК, посилаючись на те, що відповідач приходить в школу побачитися з дитиною і на цьому ґрунті виник конфлікт з вчителями.
Згідно висновку фахівця - практичного психолога, кандидата психологічних наук ОСОБА_7 від 27 січня 2020 року щодо психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 - малолітня ОСОБА_3 потерпала від ряду психотравмівних чинників, які вона пов'язує зі своєю матір'ю, зокрема, прояви з боку матері психологічного і фізичного насильства, недбалого ставлення до життєво важливих потреб дитини, які забезпечують відчуття базової безпеки, повноцінний, здоровий особистісний розвиток.
Вироком Славутського міськрайонного суду від 15 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною другою статті 125 КК України за фактом заподіяння ним відповідачу ОСОБА_2 02 березня 2017 року у присутності їхньої дитини тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що потягли короткочасний розлад здоров'я, з метою видворення її із квартири, де вони разом проживали.
Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, і застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з постановою суду ОСОБА_1 03 вересня 2018 року в м. Славута на території школи-ліцею «Успіх» № 9 допустив дрібне хуліганство - на урочистій лінійці висловлювався нецензурною лайкою в адресу ОСОБА_2 , чим порушив громадський порядок та спокій громадян.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Славутської міської ради як органу опіки та піклування від 10 листопада 2020 року, зважаючи на думку малолітньої ОСОБА_3 , визнано за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Малолітня ОСОБА_3 у суді пояснила, що не бажає жити разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 , не бажає налагоджувати з нею стосунки. Вважає, що матір її залишила. Пояснила, що хоче проживати з батьком, він до неї добре ставиться, купує їй всі необхідні речі.
Позиція Верховного Суду
У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У справі, що переглядається, позивач (батько) звернувся із позовом до відповідача (матері) про зміну та визначення місця проживання дитини. Встановлені фактичні обставини: судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітньої доньки з матір'ю; рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір'ю з часу набрання ним законної сили не виконане, а донька з 2017 року продовжує проживати з батьком; боржник дитину не віддає, чинить перешкоди у виконанні судового рішення; висновком органу опіки та піклування визнано за доцільне визначити місце проживання дитини разом з батьком.
У справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) позивач (мати) звернулася до відповідача (батька) із позовом про визначення місця проживання дитини, в якому просила визначити місце поживання дитини з нею. Відповідач (батько) звернувся до позивача (матері) із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце поживання дитини з ним. Встановлені фактичні обставини: після розірвання шлюбу між сторонами дитина залишилася проживати разом із матір'ю; на момент розгляду справи дитина проживала із батьком; висновками органу опіки та піклування визначено місце проживання дитини разом з батьком, оскільки за місцем мешкання матері існують психологічно несприятливі умови.
Таким чином, висновок щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Закрити касаційне провадження у справі № 682/1253/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов