04.08.2021 Справа № 920/601/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справу № 920/601/21
за позовом Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44),
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),
про стягнення 9731 грн. 30 коп.,
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 9731 грн. 30 коп. збитків в порядку регресу.
Ухвалою від 09.06.2021 Господарський суд Сумської області відкрив провадження у справі № 920/601/21, визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; встановив позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив відповідно до ст. 166 ГПК України; встановив відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення відповідно до ст. 167 ГПК України.
Статтею 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У період з 02.07.2021 до 18.07.2021 суддя Жерьобкіна Є.А. перебувала у відпустці.
Станом на 20.07.2021 суд встановив, що відповідач 15.06.2021 отримав ухвалу суду від 09.06.2021, відзиву на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань не подав.
Також суд встановив, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ-4192105, за яким була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача (транспортний засіб “Рута 25 ПЕ”, реєстраційний номер НОМЕР_1 ), однак копія відповідного полісу не додана позивачем до позовної заяви.
Ухвалою від 20.07.2021 Господарський суд Сумської області відклав розгляд справи по суті до 04.08.2021 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; зобов'язав позивача подати суду у триденний строк з дня отримання ухвали завірену належним чином копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ-4192105, за яким була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача (транспортний засіб “Рута 25 ПЕ”, реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
29.07.2021 позивач подав заяву (вх. №6865 від 29.07.2021) про долучення до матеріалів справи копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/4192105 від 11.08.2018.
Ухвалу суду від 20.07.2021 відповідач отримав 24.07.2021, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Станом на 04.08.2021 відповідач відзиву на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань не подав.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
14.08.2018 у м. Глухів відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Citroen, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Рута 25 ПЕ» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 .
Відповідно до складеного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 14.08.2018 ОСОБА_3 визнав свою вину у ДТП. Згідно з поясненнями ОСОБА_3 , рухаючись на автомобілі Рута 25 ПЕ по вул. Артема при під'їзді до перехрестя, він не витримав дистанції та скоїв наїзд на автомобіль Citroen, який зупинився перед головною дорогою.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Рута 25 ПЕ реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/4192105 від 11.08.2018 власником транспортного засобу ОСОБА_1 .
За заявою ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування, відповідно до акту огляду транспортного засобу від 14.08.2018, ремонтної калькуляції №18-175324 від 11.09.2018, розрахунку коефіцієнту фізичного зносу від 11.09.2018, на підставі страхового акту № 180000175324 від 16.11.2018 та розрахунку суми страхового відшкодування від 16.11.2018, згідно з платіжним дорученням № ЗР084398 від 21.11.2018 позивач виплатив ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 19 462 грн 59 коп.
Правовідносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування».
Статтею 1 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», ст. 979 Цивільного кодексу України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтями 3, 4, 5, 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За приписами ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а тому до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з п. 38-1.1 ст. 38.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд встановив, що відповідач є власником транспортного засобу «Рута 25 ПЕ» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , а також страховим полісом АМ/4192105.
ОСОБА_3 на дату ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді водія автобуса, що підтверджується трудовим договором № 1 від 18.12.2017.
Відповідно до інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид діяльності відповідача - 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.
За умовами страхового полісу № АМ/4192105 від 11.08.2018 зі строком дії до 10.08.2019, транспортний засіб Рута 25 ПЕ не використовується як таксі/маршрутне таксі.
Для розрахунку розміру страхового відшкодування застосований коригуючий коефіцієнт К3 (сфера використання транспортного засобу) у розмірі 1,00, що встановлений згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 566 від 09.07.2010 «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для автобусів з кількістю місць для сидіння до 20 (крім таксі)).
Згідно з зазначеним розпорядженням № 566 від 09.07.2010, для автобусів з кількістю місць для сидіння до 20, що використовується для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі фізичною особою визначений коригуючий коефіцієнт (К3) у розмірі 1,1-1,4, юридичною особою - 1,1-1,5.
Суд встановив, що відповідно до інформації зі страхового акту № 180000175324 від 16.11.2018, транспортний засіб Рута 25 ПЕ НОМЕР_1 використовується в якості маршрутного таксі, тобто у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено у полісі №АМ/4192105.
Доказів на спростування встановлених судом обставин відповідач не подав.
На підставі викладеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт виплати позивачем страхового відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу в сумі 19 462 грн 59 коп. (платіжне доручення № ЗР084398 від 21.11.2018), факт використання транспортного засобу Рута 25 ПЕ НОМЕР_1 , власником якого є відповідач, як маршрутного таксі, факт перебування водія транспортного засобу у трудових відносинах з відповідачем, суд вважає наявними підстави для виникнення у відповідача обов'язку перед позивачем компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування відповідно до п. 38-1.1 ст. 38.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача в порядку регресу 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в сумі 9731 грн. 30 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44, код ЄДРПОУ 24175269) 9731 грн. 30 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI (Перехідні положення) Кодексу.
Повне рішення складено 06.08.2021.
Суддя Є.А. Жерьобкіна