вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" червня 2021 р. м. Київ Справа № 911/676/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг»
за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
прo стягнення 23 726,73 грн. (збільшено до 26 538,56 грн.)
Суддя А.Ю. Кошик
За участю секретаря судового засідання Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: Старовойт М.Б.
відповідача: Степаненко М.Ю.
третьої особи: Матвійчук А.О.
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (надалі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (надалі - третя особа) прo стягнення 23 726,73 грн. (збільшено до 26 538,56 грн.).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.03.2021 року відкрито провадження у справі №911/676/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 30.03.2021 року представником третьої особи подано пояснення № 52-04.01-1401 від 26.03.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 15.04.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 05.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 31.03.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 06.04.2021 року представником позивача подано заяву № 35-22/1-169 від 02.04.2021 року про зміну предмету позову.
До канцелярії Господарського суду Київської області 07.04.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив № 35-22/1-186 від 06.04.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 18.05.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 15.04.2021 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив б/н від 14.04.2021 року.
У підготовчому засіданні 18.05.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час і місце підготовчого засідання, у підготовче засідання 18.05.2021 року не з'явилася.
Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 18.05.2021 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст.177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 03.06.2021 року.
В судовому засіданні 03.06.2021 року суд здійснив перехід до судових дебатів, у зв'язку з чим оголосив перерву в розгляді справи на 24.06.2021 року.
В судовому засіданні 24.06.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував, представник третьої особи надав пояснення у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 24.06.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що з 27.12.2018 року набрав чинності Договір від 27.12.2018 року № 2207 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області і Товариством з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (відповідач, Орендар).
Наказом Фонду державного майна України від 05.08.2019 року № 786 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке є правонаступником майна, прав та обов'язків, у тому числі, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.
У зв'язку з чим, на момент звернення до суду з цією позовною заявою Орендодавцем за Договором є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (Орендодавець).
Договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 27.12.2018 року до 26.11.2021 року включно (10.1 Договору).
Відповідно до п.1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення № 337 на 2-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. № 47578), площею 6,5 кв.м. (далі - Майно), що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - Балансоутримувач, позивач).
Майно передається в оренду з метою проведення інструктажів з оформлення документації з продажу товарів на борту ПС та здійснення відповідних готівкових операцій (п.1.2. Договору).
Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акту приймання-передачі Майна. Обов'язок щодо складання акту приймання-передачі при укладанні Договору покладається на Орендодавця (п.2.1., п.2.4. Договору).
27.12.2018 року Орендодавцем Майно було передано Орендарю у строкове платне користування, що підтверджується підписаним Сторонами Договору, а також погодженим Балансоутримувачем Актом від 27.12.2018 року приймання-передачі орендованого майна.
На умовах п.5.3. Договору Орендар взяв на себе зобов'язання своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та Балансоутримувачу.
Орендна плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п.3.6. Договору).
Для сплати орендної плати за період березень - червень, листопад - грудень 2020 року, січень 2021 року позивачем було виставлено, а відповідачем самостійно отримано в бухгалтерії позивача рахунки-фактури на загальну суму 68 967,36 грн., з яких до сплати на користь позивача належало 28 736,39 грн.
Однак, у порушення взятих на себе на умовах п.3.6., п.5.3. Договору зобов'язань, відповідач не в повному обсязі сплатив на користь позивача орендну плату за користування Майном у період березень - червень, листопад - грудень 2020 року, січень 2021 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 19 373,46грн.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку позову, за відповідний період нараховано всього 28 736,39 грн., що підтверджується виставленими позивачем рахунками, які частково були оплачені відповідачем у листопаді-грудні 2020 року, січні-лютому 2021 року на загальну суму 9 362,93 грн., несплаченими залишились 19 373,46 грн.
Відповідно до п.3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п.3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов'язання включно.
Згідно з п.3.8 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільаного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з чим, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено в позові до стягнення з відповідача 1 393,91 грн. пені, 340,89 грн. 3%річних, 681,12 грн. інфляційних та 1 937,35 грн. штрафу.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку позивачем відповідачу було пред'явлено письмову претензію від 30.12.2020 року № 35-28/5-280 на суму 15 164,17 грн. основного боргу за Договором, що виник у відповідача перед позивачем за період березень - червень, листопад 2020 року.
Позивач зазначає, що 02.02.2021 року ним отримано відповідь від 21.01.2021 року № 01-12/30, надану відповідачем на претензію від 30.12.2020 року № 35-28/5-280, в якій відповідач посилається на наявність для нього форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Договором, про що надано копію Сертифікату № 3100-20-1292, виданого Торгово-промисловою палатою України; необхідність застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину».
В ході розгляду спору позивач збільшив позовні вимоги, включивши до розрахунку позову заборгованість за лютий 2021 року та провівши донарахування штрафних санкцій. Всього за заявою про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути 21 512,88 грн. боргу, 1620,48 грн. пені, 393,43 грн. 3% річних, 860,48 грн. інфляційних та 2 151,29 грн. 10% штрафу.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги заперечував та зазначив, що орендоване майно на території терміналу «D» не могло та не використовувалось під час дії карантину, у зв'язку з чим, відповідач неодноразово звертався до Орендодавця та Балансоутримувача про врегулювання питання зменшення орендної плати. Зокрема, з 17.03.2020 року були тимчасово закриті пункти пропуску через державний кордон для міжнародного пасажирського повітряного сполучення, яке було відновлено лише з 12.06.2020 року. При цьому, обслуговування чартерних рейсів було переведено з терміналу «D» до терміналу «F».
Також, відповідач стверджує, що в наведений період діяли форс-мажорні обставини, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України № 3100-20-1292 від 17.07.2020 року, які полягали в неможливості ведення господарської діяльності у зв'язку з введенням карантину.
Відповідач також посилається на норми Постанови Кабінету міністрів України № 611 від 15.06.2020 року «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину», якою на період дії карантину розмір орендної плати для відповідача (для розміщення офісних приміщень, зокрема, в аеропортах) має бути встановлено в розмірі 50%. При цьому, відповідач вважає, що в період з 17.03.2020 року по 14.06.2020 року він взагалі має бути звільнений від плати за користування орендованим майном на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
Щодо викладених у відзиві обставин, суд зазначає про безпідставність посилання відповідача на ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, в якій мова йде про неможливість саме використання приміщення, в той час, як зупинення роботи терміналу «D» свідчило про неможливість здійснення саме господарської діяльності, а не доступу та користування приміщенням. Неможливість ведення повноцінної господарської діяльності через карантинні обмеження свідчить про відсутність потреби в орендованому майні, а не про неможливість користування ним, як об'єктом оренди.
Також суд не приймає посилання відповідача на внутрішні розпорядчі документи його керівництва щодо режиму роботи об'єкту, оскільки неможливість використання приміщення і неможливість ведення в ньому господарської діяльності не є тотожними поняттями. При цьому, слід враховувати, що ризики господарської діяльності несе відповідний суб'єкт господарювання.
Крім того, орендоване відповідачем приміщення не було звільнено від майна відповідача, не надано доказів припинення доступу співробітників. В той же час, для орендодавця відповідне приміщення було обмежене у розпорядженні, тобто не могло бути передано іншій особі, чия господарська діяльність могла здійснюватись в умовах карантинних обмежень.
Щодо застосування в період карантину відповідної норми ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, законодавством була надана лише така можливість за аналогією, а не безумовна вказівка щодо звільнення від сплати за користування орендованим майном.
Щодо дії форс-мажорних обставин, з наданого відповідачем сертифікату ТПП, наведені у ньому обставини свідчать про неможливість ведення господарської діяльності, для якої орендувалось майно, а не про перешкоди саме у користуванні приміщенням. Крім того, дія форс-мажорних обставин є підставою для звільнення від відповідальності на період їх дії, тобто він штрафних санкцій. Однак, дія форс-мажорних обставин не звільніє від виконання зобов'язання - сплати орендних платежів.
Щодо посилання відповідача на введення карантину, суд зазначає, що від карантину негативних наслідків зазнали всі господарюючі суб'єкти і в даному випадку введення карантину не є винятковим випадком саме для відповідача і не може бути підставою для звільнення від відповідальності, тим паче для звільнення від обов'язку виконання зобов'язань (сплати орендних платежів).
Щодо посилання відповідача на норми постанови КМУ № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.06.2020 року, відповідна постанова набула чинності 17.07.2020 року, і стосувалась, зокрема, використання орендованого майна для розміщення офісних приміщень (зокрема, в аеропортах).
Відповідач вважає, що під визначення офісне приміщення підпадає будь-яке приміщення, в якому розташований суб'єкт господарювання.
Однак, суд не погоджується з відповідним твердженням відповідача, оскільки як вбачається з цільового призначення орендованого майна за Договором, відповідне майно використовувалось безпосередньо в господарській діяльності для надання платних послуг.
Відповідно до ч.1 ст. 64 Господарського кодексу України, на яку посилається сам відповідач, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
Таким чином, під поняття офісного приміщення підпадає структурна одиниця підприємства, яка пов'язана з внутрішньою організацією діяльності самого підприємства, в той час, як структурні підрозділи, діяльність яких пов'язана з обслуговування клієнтів, підпадають під поняття виробничих.
За умовами п.1.2. Договору в оренду передавалось майно не для розміщення офісного приміщення, а для проведення інструктажів з оформлення документації з продажу товарів на борту ПС та здійснення відповідних готівкових операцій.
В будь-якому випадку, поняття офісного приміщення не визначено у постанові КМУ № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.06.2020 року і питання про зменшення чи звільненні від орендних платежів має бути врегульовано сторонами договору в установленому порядку, в тому числі шляхом вирішення переддоговірного спору.
Щодо листа РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 30.11.2020 року № 56-02.02.-4802, на який посилається відповідач, в такому листі мова йде лише про застосування постанови КМУ № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.06.2020 року до оренди приміщень площею 23,1 кв.м та 11,0 кв. м за договором від 26.09.2017 року № 2015, в той час, як у справі розглядається спір щодо виконання Договору № 2207 від 27.12.2018 року.
В той же час, як вбачається з наявних у справі документів (зокрема переписки сторін), відповідач є орендарем багатьох приміщень в аеропорту за багатьма договорами, серед яких є і офісні приміщення, про що чітко визначено в договорах.
Крім того, суд враховує, що Орендодавцем майна є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, в той час як позивач, якому належить до сплати 30% орендної плати, є лише Балансоутримувачем. Тобто, Договір оренди передбачає виконання частини зобов'язання на користь третьої особи, що допускається згідно зі ст.511 Цивільного кодексу України (У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора).
Таким чином, правовідносини за Договором відповідача з Балансоутримувачем обумовлені домовленостями між Орендарем та Орендодавцем, тому у спорі з Балансоутримувачем не може розглядатись питання про права та обов'язки Орендодавця стосовно зменшення орендної плати.
Доказів погодження чи вирішення питання з Орендодавцем про розміри орендних платежів в установленому законом порядку відповідачем не надано.
Після вирішення відповідного питання між сторонами Договору, а саме визначення розміру належної до сплати орендної плати, це може бути підставою для перерахунку розміру орендної плати, відповідно і належних до сплати позивачу 30%.
В силу положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) у найм та їх повернення наймачем з найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З моменту підписання акту, відповідно, починається обчислення строку договору найму, або припиняється його дія.
Судом встановлено, що орендоване приміщення перебувало у користуванні відповідача на умовах оренди і продовжує перебувати на вказаних умовах на час вирішення спору, адже договір оренди не припинено, об'єкт оренди орендодавцю не був повернутий, акт про повернення не складений.
Один із базових принципів договірних відносин закріплено у ст.525 Цивільного кодексу України - одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За відсутності доказів внесення змін до договору між позивачем та відповідачем, сторони мають виконувати умови чинного договору. Аналогічної правової позиції дотримується Північний апеляційний господарський суд у постанові від 19.07.2021 року у справі № 911/108/21.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З огляду на зміст ст.651 Цивільного кодексу України, міна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.
Крім того, ст.652 Цивільного кодексу України врегульовано можливість внесення змін у договір у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
З огляду на наведені норми законодавства, визначені законом випадки внесення змін до договору передбачають таку можливість, однак не вносять відповідні зміни безпосередньо у договір.
Таким чином, в разі недосягнення сторонами в установленому законом порядку домовленості щодо застосування під час дії договору відповідних положень постанови КМУ № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.06.2020 року чи інших нормативних документів, це свідчить про наявність спору, пов'язаного зі зміною умов договору і до вирішення відповідного спору застосовуються положення чинного Договору.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відносини найму регулюються відповідними статтями Цивільного кодексу України, зокрема статтею 759 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Таким чино, позивачем доведено факт існування орендних відносин з відповідачем за Договором, в яких зобов'язання зі сплати орендних платежів своєчасно та в повному обсязі не виконувались. Відповідачем позовні вимоги не спростовані.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи встановлений в ході розгляду спору факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендних платежів, вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 512,88 грн. боргу, 1620,48 грн. пені, 393,43 грн. 3% річних, 860,48 грн. інфляційних та 2 151,29 грн. 10% штрафу правомірні і обґрунтовані, доданий до позову розрахунок відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях прo стягнення 26 538,56 грн. задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства Міжнародний аеропорт Бориспіль (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код 20572069) 21 512,88 грн. боргу, 1620,48 грн. пені, 393,43 грн. 3% річних, 860,48 грн. інфляційних, 2 151,29 грн. штрафу та 2 270,00грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
повне рішення складено 05.08.2021 року
Суддя А.Ю. Кошик