ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2021Справа № 916/608/19
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс»
до 1. Одеської обласної державної адміністрації, 2. Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України
провизнання права власності на земельну ділянку та витребування її із незаконного володіння
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Негеля Ю.М.
Представники учасників справи:
від позивачаБандура Б.Ю.
від відповідача-1Кравцов Р.В.
від відповідача-1Заверюха В.О.
від третьої особиІгнатенко Т.Б.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» (надалі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Одеської обласної державної адміністрації (надалі - Одеська ОДА) та Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» ( надалі - Порт), в якій просить:
- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» право власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада;
- витребувати з незаконного володіння Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» земельну ділянку площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 №89-ХХІІ Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» набуло у власність земельну ділянку колективної форми власності площею 51,15 га, яку використовує для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва; натомість Одеська обласна державна адміністрація оспорює право власності позивача та, на думку останнього, відповідачем-1 у протиправний спосіб видано розпорядження від 28.07.2004 №589/А-2004, яким земельну ділянку вилучено із земель позивача та на підставі якого право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за державою.
За твердженнями позивача, заволодівши у незаконний спосіб спірною земельною ділянкою, Одеська обласна державна адміністрація передала її у користування Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний», який фактично володіє частиною спірної земельної ділянки без відповідної правової підстави, оскільки законний її власник (позивач) у користування Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» спірну земельну ділянку не передавав.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2020, залишеним без зміни постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 27.04.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №916/608/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
За результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2021 суддею Смирновою Ю.М. прийнято справу №916/608/19 до провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 задоволено заяву відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції та надано можливість представнику Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» брати участь в судовому засіданні 10.06.2021 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв'язку - комплекс технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
09.06.2021 від позивача надійшли пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 916/608/19.
09.06.2021 від відповідача-1 надійшли пояснення по справі.
09.06.2021 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення, а також заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
09.06.2021 від третьої особи надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у задоволенні якого судом відмовлено.
У підготовчому засіданні 10.06.2021 було оголошено перерву до 29.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 повідомлено відповідача-1 та третю особу про оголошення перерви у підготовчому засіданні.
25.06.2021 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення.
У підготовчому засіданні 29.06.2021 представником позивача подано клопотання, в якому позивач просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, поновити цей строк та захистити порушене право позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2021.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також підтримав заяву про поновлення строків позовної давності.
Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, просили застосувати наслідки спливу строків позовної давності щодо заявлених вимог.
Представник третьої особи у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував.
У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
На підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 № 89-ХХІІ Товариству було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва.
До складу цих земель входила і спірна земельна ділянка - площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташована за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада.
Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації «Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району» від 28.07.2004 №589/А-2004 було затверджено проект відведення земельних ділянок Порту, зокрема, із земель Товариства (3,6088 га ріллі).
Пунктом 3.2 зазначеного розпорядження Порт зобов'язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 584,193 тис. грн відповідно до чинного на той момент законодавства.
На підставі звернення Порту до Одеської обласної ради і листа останньої від 22.06.2001 №51/р-37-438/186, головою Комінтернівської районної ради 17.07.2001 відповідно до ст. 34 Земельного кодексу України (чинного на момент вилучення (викупу) спірної земельної ділянки) прийнято розпорядження №155/01-РР про створення комісії з вибору земельних ділянок на території Візирської, Сичавської сільських рад та Ново-Білярської селищної ради Порту під будівництво виробничих об'єктів.
Відповідно до Акта вибору земельних ділянок Порту під будівництво виробничих об'єктів від 25.07.2001 та викопіювання із плану меж Візирської сільської ради, вибрана земельна ділянка №1 площею 3,61 га, яка належала Товариству на праві колективної власності, відповідає усім необхідним нормам і може бути передана у постійне користування Порту для будівництва і реконструкції лінійних споруд до виробничих об'єктів.
Згідно з витягом з протоколу від 11.08.2001 № 3 загальних зборів членів Товариства було розглянуто лист Порту та постановлено погодитись з відведенням Порту земельної ділянки площею 3,61 га із земель колективної власності Товариства, які не підлягають розпаюванню при умові оплати її вартості на договірних умовах між Портом та Товариством.
Листом від 12.08.2001 Товариство просило перерахувати Порт на розрахунковий рахунок Товариства суму матеріальних збитків.
Листом від 31.05.2011 № 01/05 позивач звернувся до Порту з вимогою сплатити грошову компенсацію за земельну ділянку загальною площею 3,61 га, яка була вилучена у Товариства на підставі розпорядження Одеської ОДА від 28.07.2004 № 589/А-2004.
У відповідь на зазначену вимогу, Порт листом від 10.06.2011 № 5084/01/145/11 повідомив позивачеві, що на підставі виставленого ним рахунку підприємством були відшкодовані Товариству втрати сільськогосподарського виробництва у сумі 34650,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 28.08.2001 № 7594.
12.09.2011 розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №732/А-2011 «Про внесення змін до розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 року №589/А-2004» було внесено зміни до розпорядження від 28.07.2004 року №589/А-2004, зокрема у пункті 2 розпорядження щодо площі земельної ділянки, цифри « 3,6088» замінено цифрами « 3,5716».
14.12.2011 відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області видано на ім'я Порту Державний акт на право постійного користування земельного ділянкою (серія та номер: ЯЯ 206290).
21.02.2014 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру прав.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірну земельну ділянку набуто ним на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 №89-ХХІІ у складі земельної ділянки площею 51,15 га, яку позивач використовує для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва. Натомість, як стверджує позивач, відповідч-1 у протиправний спосіб видав розпорядження від 28.07.2004 №589/А-2004, яким земельну ділянку вилучено із земель позивача, та передав цю земельну ділянку у користування відповідачу-2, який фактично володіє нею без відповідної правової підстави.
В свою чергу, відповідачі проти задоволення позову заперечують, вказуючи на те, що 21.05.2001 згідно протоколу між керівництвом ДП «МТП «Южний» та ТОВ «БВСФ» «Аліс» досягнуто домовленості про відведення відповідачу-2 із складу земель Товариства земельної ділянки в районі Аджаликського лиману площею 3,5 га, у зв'язку з чим головою Комінтернівської районної ради у відповідності до ст. 34 чинного на той час Земельного кодексу України (від 18.12.1990 № 561-XII) видано розпорядження про створення комісії по вибору земельних ділянок під будівництво виробничих об'єктів, та згідно з витягом з протоколу від 11.08.2001 №3 загальних зборів членів Товариства позивачем було розглянуто лист Порту та постановлено погодитись з відведенням Порту спірної земельної ділянки. Також відповідачі наголошують на тому, що сторонами було погоджено суму компенсації за вилучення земельної ділянки. Відтак, за твердженням відповідачів, між позивачем та відповідачем-2 відбулися не лише певні перемовини, спрямовані на набуття відповідачем-2 права постійного користування земельною ділянкою, а фактично згідно чинного на той час Земельного кодексу України прийнято рішення та надано згоду на вилучення спірної земельної ділянки.
Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у даній справі, Верховний Суд вказав, що помилковим є посилання в даному випадку на положення ст. 34 Земельного кодексу України (від 18.12.1990 № 561-XII), оскільки вилучення земельної ділянки із власності позивача відбулося на підставі розпорядження від 28.07.2004. При цьому, Верховний Суд вказав, що висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо надання позивачем згоди на вилучення із його власності спірної земельної ділянки були передчасними, оскільки судами не з'ясовано чи укладали органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування угоду про передачу права власності на земельну ділянку з її власником, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Врахувавши в ході нового розгляду справи вказівки Верховного Суду, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Комінтернівської районної ради народних депутатів від 15.11.1995 № 89-ХХІІ Товариству було видано Державний акт на право колективної власності на землю (51,15 гектарів) для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва, у тому числі спірна земельна ділянка.
Як свідчать обставини справи, між Товариством і Портом тривали перемовини, спрямовані на вилучення у позивача та надання у постійне користування відповідачеві-2 земельної ділянки для несільськогосподарських потреб.
На момент набуття позивачем права колективної власності на спірну земельну ділянку та початку процедури погодження питання щодо її вилучення земельні відносини в Україні регулювалися, зокрема, Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-XII.
Проте процедура, що тривала, не була завершена до втрати чинності Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-ХІІ.
01.01.2002 набув чинності новий Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (надалі - Земельний кодекс України).
Відповідно до п. 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Тобто, п. 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України гарантує чинність прав, які виникли на підставі закону, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, право власності на землю, яке виникло у позивача до набрання чинності Земельним кодексом України - 01.01.2002, збереглося у нього після цієї дати.
Пунктом 4 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що матеріали погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексу не прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно до цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, на момент введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ рішень з питань вилучення спірної земельної ділянки компетентними органами прийнято не було.
28.07.2004, тобто вже на час дії Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, відповідач-1 прийняв розпорядження № 589/А-2004 «Про вилучення та надання у постійне користування земельних ділянок для несільськогосподарських потреб на території Комінтернівського району», яким було затверджено проект відведення земельних ділянок відповідачу-2 і вилучено із земель позивача 3,6088 га ріллі та надано цю земельну ділянку Порту у постійне користування під будівництво виробничих об'єктів.
Зі змісту вказаного розпорядження слідує, що це розпорядження відповідачем-1 видано на підставі статей 92 (право постійного користування земельною ділянкою), 122 (повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування), 123 (порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування), 125 (виникнення права на земельну ділянку), 126 (оформлення речових прав на земельну ділянку), 149 (порядок вилучення земельних ділянок), 209 (використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва) та пункту 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видання Одеською ОДА розпорядження від 28.07.2004) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видання Одеською ОДА розпорядження від 28.07.2004) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Отже, ст. 149 Земельного кодексу України визначено порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності, та передбачено, що такі земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Однак, позивач є не користувачем спірної земельної ділянки, а є її власником, а тому зазначена норма застосуванню не підлягала.
В свою чергу, перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку з 01.01.2002 визначений у ст. 140 Земельного кодексу України (від 25.10.2001 № 2768-ІІІ) і є вичерпним.
Так, відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Тобто, з 01.01.2002 орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку лише з підстав, передбачених ст. 140 Земельного кодексу України.
При цьому, відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання Одеською ОДА розпорядження від 28.07.2004) припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
В матеріалах справи наявні протокол погодження використання земельних ділянок від 21.05.2001, акт відбору земельних ділянок від 25.07.2001, витяг з протоколу №3 від 11.08.2001 загальних зборів членів Товариства, які свідчать про намір позивача погодитись на вилучення його земельної ділянки.
Однак, доказів укладення органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з позивачем нотаріально посвідченої (та зареєстрованої) угоди про передачу права власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада, як того вимагали імперативні приписи ст. 142 Земельного кодексу України у відповідній редакції, матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що згода на вилучення із його власності спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 142 Земельного кодексу України, позивачем не надавалась.
Враховуючи наведене, вилучення у позивача спірної земельної ділянки, передача її у користування відповідачу-2 та реєстрація вказаної земельної ділянки як такої, що належить до державної форми власності, здійснені із порушенням вищевказаних положень законодавства (зокрема, ст. 142 Земельного кодексу України).
Разом з тим, в ході розгляду справи (в тому числі під час нового розгляду справи) відповідачами було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Статтею 268 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»; 7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об'єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
В рамках даної справи позивачем заявлено вимоги про визнання права власності на спірну земельну ділянку та витребування її з чужого незаконного володіння. Тобто позов у даній справі спрямований на захист прав позивача як власника земельної ділянки площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, вилучення якої із власності позивача відбулося на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 28.07.2004 року №589/А-2004.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вказує позивач, оскільки вичерпні підстави припинення права власності на земельну ділянку, встановлені ст. 140 Земельного кодексу України, не передували прийняттю розпорядження відповідачем-1, зазначене розпорядження є очевидно незаконним, відповідно, позивач не очікував та не повинен був очікувати практичну реалізацію цього розпорядження.
Позивач зазначає, що 23.12.2016 він звернувся до Філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради для проведення державної реєстрації права власності на свою земельну ділянку з кадастровим номером 5122780500:01:003:0185, проте державним реєстратором відмовлено у державній реєстрації прав, оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку позивача вже виявилося зареєстрованим за іншою особою (номер запису про право власності 4741229); в подальшому, для перевірки запису про право власності 4741229 позивачем було отримано інформацію з веб-сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до якої з'ясувалося, що вказаний запис внесений 17.02.2014 Реєстраційною службою Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області та в розділі «Відомості про суб'єктів права власності на земельну ділянку» міститься запис - «Одеська обласна державна адміністрація», і з цього приводу позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області (справа №815/1060/17).
За твердженням позивача, лише 10.05.2017, під час розгляду справи №815/1060/17, до суду було подано засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи №297549551227 щодо зазначеної земельної ділянки, серед яких містився Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5100801472013 від 19.12.2013, дослідивши зміст якого позивач дізнався, що в розділі «Загальні відомості про земельну ділянку» міститься запис про форму власності «Державна», а в розділі «Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки» наявний запис про здійснення державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5122780500:01:003:0185 відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області 14.12.2011.
Отже, доводи позивача зводяться до того, що достовірну інформацію про дійсне позбавлення його власності шляхом реєстрації незаконного розпорядження він дізнався лише 10.05.2017.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що на розгляді Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №815/6119/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ДП «Морський торгівельний порт «Южний», про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №589/А-2004 від 28.07.2004 в частині вилучення із земель Багатопрофільної виробничо-сільськогосподарської фірми «Аліс» 3,5716 га ріллі та надання їх «МТП Южний» у постійне користування під будівництво виробничих об'єктів.
Під час розгляду вказаної справи 14.01.2015 Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» був наданий до суду витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100801472013 від 19.12.2013, відповідно до якого земельна ділянка кадастровий номер 5122780500:01:003:0185 зареєстрована відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області 14.12.2011, форма власності - державна, правокористувач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний», а також копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №18085974 від 21.02.2014, відповідно до якого 17.02.2014 за відповідачем-2 зареєстровано право постійного користування спірною земельною ділянкою.
Вказані документи направлялися також Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» на адресу позивача із супровідним листом від 15.01.2015 №243/102/15, що підтверджується повідомленням про влучення поштового відправлення №6548103233540.
Таким чином про реєстрацію спірної земельної ділянки позивач був обізнаний щонайпізніше із січня 2015 року.
Більш того, з матеріалів справи слідує, що у 2011 році позивач звертався до відповідача-2 з вимогою додаткової сплати грошової компенсації за спірну земельну ділянку, вказуючи при цьому на те, що така земельна ділянка була вилучена на користь Порту на підставі розпорядження відповідача-1 від 28.07.2004 і, при цьому, позивач зазначає, що земельна ділянка фактично використовується Портом з 2001 року. В подальшому позивач неодноразово оскаржував як власне розпорядження від 28.07.2004, так і рішення про реєстрацію прав на земельну ділянку.
Також в матеріалах справи наявна копія скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» №55-09 від 26.09.2005, адресованої заступнику Генерального прокурора України, прокурору Одеської області старшому раднику юстиції Галкіну О.Б., голові Одеської обласної державної адміністрації Цушко В.П. про грубе порушення прав власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» у Розпорядженні Одеської обласної державної адміністрації №589/А-2004 від 28.07.2004.
Із змісту цієї скарги вбачається, що позивач вже станом на 26.09.2005 був повністю обізнаний як щодо факту прийняття Одеською облдержадміністрацією розпорядження від 28.07.2004 №589/А-2004, та вказував на порушення його права власності у зв'язку із виданням цього розпорядження, а також посилався на неодноразове звернення із заявами до Одеської обласної державної адміністрації у 2005 році щодо порушення своїх конституційних прав.
В ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 у справі №815/6119/14 (яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015), суд зазначив, що сам позивач, заперечуючи проти залишення позовної заяви без розгляду, вказував на те, що про порушення своїх прав ТОВ «Багатопрофільна виробничо-сільськогосподарська фірма «Аліс» дізналося з офіційної відповіді Одеської обласної державної адміністрації №46/239 від 18.08.2014, у якій позивачу офіційно відмовлено у скасуванні оскаржуваного розпорядження.
Відтак, матеріали справи свідчать про те, що про порушення (невизнання) його прав як власника спірної земельної ділянки, а також про факт користування такою земельною ділянкою відповідачем-2, позивач був обізнаний ще з 2005 року. При цьому, про реєстрацію прав на спірну земельну ділянку позивач знав щонайпізніше із січня 2015 року.
В свою чергу, з даним позовом позивач звернувся до суду 11.03.2019, тобто після спливу трирічного строку позовної давності щодо вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку та витребування її з чужого незаконного володіння.
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В ході розгляду справи позивачем подано клопотання, в якому позивач просить поновити строк на звернення до суду з даним позовом. Однак, існування обставин, які б свідчили про поважність причин пропущення встановлених законодавством строків позовної давності, позивачем не доведено та судом не встановлено.
Посилання позивача на ту обставину, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» виключено п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, до уваги судом не приймаються, оскільки дані положення закону стосувалися оскарження правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право. В той же час, у даній справі позивачем ставиться питання про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні майном.
За таких обставин, оскільки строк позовної давності щодо вимог про визнання права власності на земельну ділянку площею 3,5716 га, кадастровий номер 5122780500:01:003:0185, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, Визирська сільська рада, та витребування її з незаконного володіння Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» сплив та позивачем не доведено існування поважних причин пропуску встановленого законодавством строку позовної давності, вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності.
Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 06.08.2021.
Суддя Ю.М. Смирнова