ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2021Справа № 910/9101/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН"
до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ"
про стягнення 50 000,00 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОБИН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" про стягнення заборгованості за Договором відповідального зберігання від 24.10.2013 № 10-13-109з/551 у розмірі 50000,00 грн, з яких: 25000,00 грн за надану послугу зі зберігання майна у квітні 2021 року та 25000,00 грн за надану послугу зі зберігання майна у травні 2021 року.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг зі зберігання майна.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.06.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/9101/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.07.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що у відповідності до договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 на відповідальному зберіганні у позивача перебувають речові докази у кримінальному провадженні №3201311006000149, яке проводить прокуратура Київської області та наразі це провадження не закінчено, у зв'язку з чим відповідач навіть після припинення дії договору зберігання не в змозі повернути майно, яке зберігається у позивача та здійснювати щодо нього право власності. Відповідач вказує, що договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 є неукладеним; необхідним є призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази; договір зберігання є недійсним, оскільки його укладено під впливом тяжкої для відповідача обставини та на вкрай невигідних умовах. Відповідач стверджує, що саме орган досудового розслідування, наразі - Слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві, повинен зберігати та нести витрати пов'язані зі зберіганням речових доказів. Також відповідач заперечив проти визначеного позивачем розміру витрат на послуги адвоката, оскільки, на думку відповідача, ці витрати є неспівмірними із фактично наданою правовою допомогою адвоката.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
24.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБИН" (далі - зберігач) та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (далі - поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання №10-13-109з/551, умовами якого передбачено, що за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 (далі - майно) у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".
Майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38 (п. 1.2. договору).
Згідно із п.1.3. договору, майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013.
Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у протоколі огляду місця події від 13.08.2013 (п.2.1.5.); повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).
Відповідно до п. 3.1 договору, поклажодавець зобов'язаний, зокрема передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору. сплачувати зберігачу послуги за договором із розрахунку 15000,00 грн за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.
Цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 (п. 6.1 договору).
У додатку № 1 до договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 сторони визначили перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання.
У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1/713 від 27.12.2013, №2/282 від 11.06.2014, № 3/315 від 02.06.2014 та № 5/666 від 31.12.2014 до договору зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013.
Відповідно до додаткового договору №5/666 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії договору зберігання до 31.06.2015 та збільшили вартість послуг зберігання до 25000,00 грн за один місяць.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що на виконання умов договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013, Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБИН" прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку №1 договору, та, як наслідок, у Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" виник обов'язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг виконував неналежним чином, у зв'язку із чим Товариство з обмеженою відповідальністю "СОБИН" неодноразово зверталося до суду з позовами про стягнення з відповідача заборгованості за договором зберігання.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, позов ТОВ "СОБИН" про стягнення заборгованості у сумі 75 000, 00 грн задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь ТОВ "СОБИН" заборгованість у розмірі 75 000, 00 грн. за період зберігання майна з серпня по жовтень 2015 за договором відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/3018/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 та Вищого господарського суду України від 18.10.2016, позов ТОВ "СОБИН" про стягнення заборгованості у сумі 175000,00 грн задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з листопада 2015 року по травень 2016 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/18870/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, позов ТОВ "СОБИН" про стягнення заборгованості у сумі 175000,00 грн задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з червня по грудень 2016 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2864/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, позов ТОВ "СОБИН" про стягнення заборгованості у сумі 50000, 00 грн. задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь ТОВ "СОБИН" суму заборгованість у розмірі 50 000,00 грн за період зберігання майна з січня по лютий 2017 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 у справі №910/7607/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, позов ТОВ "СОБИН" задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь ТОВ "СОБИН" заборгованість у сумі 100000,00 грн за період зберігання майна з березня по червень 2017 включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017, позов ТОВ "СОБИН" задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" заборгованість у сумі 50 000,00 грн за період зберігання майна з липня по вересень 2017 включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/1306/18, яке набрало законної сили, позов ТОВ "СОБИН" про стягнення заборгованості у сумі 100000,00 грн задоволено, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 у справі №910/5032/18, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "СОБИН" задоволено повністю, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" заборгованість у сумі 75000,00 грн за період зберігання майна з лютого 2018 року по квітень 2018 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/9807/18, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "СОБИН" про стягнення заборгованості у сумі 100000,00 грн задоволено повністю, стягнуто з ДПАТ "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" суму вказаної заборгованості за період зберігання майна з травня 2018 року по серпень 2018 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 у справі № 910/15886/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" задоволено повністю. Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" 125000,00 грн заборгованості за період зберігання майна з вересня 2018 року по січень 2019 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 у справі №910/5318/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" задоволено повністю. Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" 75000,00 грн заборгованості за період зберігання майна з лютого 2019 року по квітень 2019 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі №910/9499/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" задоволено повністю. Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" 75000,00 грн заборгованості за період зберігання майна з травня 2019 року по липень 2019 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/14971/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" задоволено повністю. Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" 75000,00 грн заборгованості за період зберігання майна з серпня 2019 року по жовтень 2019 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 у справі №910/1171/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" задоволено повністю. Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" 75000,00 грн заборгованості за період зберігання майна за листопад - грудень 2019 року та січень 2020 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/4872/20 стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" заборгованість у сумі 50000,00 грн за лютий-березень 2020 року.
Також рішеннями Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/7806/20, від 28.10.2020 у справі №910/11641/20, від 27.01.2021 у справі №910/15257/20, від 11.02.2021 у справі №910/19263/20, від 12.04.2021 у справі №910/1747/21 стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" заборгованість за квітень - грудень 2020 року та за січень 2021 року.
Позивач зазначає, що 31.06.2015 договір припинив свою дію, однак, майно відповідача продовжує знаходитися на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН".
Листами вих. №7 від 06.05.2021 та №8 від 01.06.2021 позивачем направлено відповідачу рахунок на оплату №51 від 01.04.2021 на суму 25000,00 грн на оплат послуг із зберігання у квітні 2021 року, акт надання послуг №73 від 30.04.2021, рахунок на оплату №64 від 05.05.2021 на суму 25000,00 грн на оплат послуг із зберігання у травні 2021 року, акт надання послуг №91 від 31.05.2021. Докази направлення наявні у матеріалах справи.
Оскільки, відповідач вартості послуг зі зберігання у квітні - травні 2021 року не сплатив, позивачем у цій справі заявлено вимоги про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" плати за надані послуги зберігання у квітні - травні 2021 року, що у загальному розмірі становить 50000,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ч. 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 ЦК України).
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 до Договору, та, як наслідок, у Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" виник обов'язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.
Також судом встановлено, що під час розглядів справ №910/25267/15, №910/3018/16, №910/18870/16, №910/2864/17, №910/7607/17, №910/15281/17, №910/1306/18, №910/5032/18, №910/9807/18, № 910/15886/18, №910/5318/19, №910/9499/19, №910/14971/19 про стягнення плати за попередні періоди судами встановлено, зокрема, наступне:
- 31.06.2015 договір припинив свою дію, проте відповідач переданого на зберігання позивачу майна не забрав, отже відповідно зобов'язаний сплачувати позивачу кошти за весь фактичний час його зберігання;
- підстави для висновку про не передачу майна на зберігання та неукладеність договору, оскільки шляхом внесення змін до договору, підписання актів надання послуг та здійснення оплати за наданні послуги зберігання, сторонами підтверджується фактичне виконання умов договору;
- правові підстави для визнання недійсним договору відповідального зберігання від 24.10.2013. №10-13-109з/551 згідно із ст.233 ЦК України відсутні (справа №910/3018/16).
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, . обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Отже, факти встановлені у рішеннях Господарського суду міста Києва, які набрали законної сили, у справах №910/25267/15, №910/3018/16, №910/18870/16, №910/2864/17, №910/7607/17, №910/15281/17, №910/1306/18, №910/5032/18, №910/9807/18, № 910/15886/18, №910/5318/19, №910/9499/19, №910/14971/19 не доказуються при розгляді даної справи.
У відповідності до умов договору зберігання, з урахуванням змін, внесених додатковим договором №5/666 від 31.12.2014, строк дії договору встановлений до 31.06.2015.
Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що відповідач, як поклажодавець, зобов'язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього договору.
Згідно із п.2.1. договору, зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013.
Повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).
Відповідно до ч.3 ст.946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Отже, відповідач (поклажодавець) зобов'язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, оскільки відповідне майно на даний час перебуває на зберіганні у позивача.
У матеріалах справи відсутні докази, які підтвердили отримання відповідачем майна за актом приймання-передачі.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач зобов'язання з оплати наданих послуг з відповідального зберігання майна за період квітень - травень 2021 року не виконав, у зв'язку із чим, у Державного публічного акціонерного товариства "НАК "УКРАГРОЛІЗИНГ" утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 50000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ураховуючи вище наведене, оскільки докази отримання відповідачем майна, яке знаходиться на зберіганні у позивача, та належної оплати за його фактичне зберігання за спірний період (квітень - травень 2021 року) у матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 та положення ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за квітень - травень 2021 року у сумі 50000,00 грн визнаються судом обґрунтованими.
При цьому, доводи відповідача щодо неможливості отримання майна яке знаходиться на зберіганні у зв'язку із наявною забороною органами прокуратури на отримання майна, яке визнано речовим доказом, а також обов'язком органів досудового розслідування нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, відхиляються судом з огляду на те, що між позивачем та відповідачем виникли господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна та стороною вказаного договору є саме відповідач, а не органи прокуратури чи органи досудового розслідування.
Посилання відповідача на неправомірність дій органів прокуратури, внаслідок яких відповідач змушений нести витрати по утриманню майна, яке є речовим доказом, суд відхиляє та зазначає, що відповідач не позбавлений можливості оскаржити вказані дії у встановленому законом порядку.
Також суд відхиляє доводи відповідача про необхідність призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної площі приміщення, де знаходяться речові докази, оскільки сторонами у договорі (у редакції додаткової договори №5/666 від 31.12.2014) погоджено вартість послуг зберігання за один місяць, що за домовленістю сторін становить 25000,00 грн.
Не приймаються судом до уваги і посилання відповідача на те, що договір був укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, що має наслідком недійсність вказаного Договору, оскільки означений правочин та всі додаткові угоди до нього підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи статей 6, 626, 627 Цивільного кодексу України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому Договорі.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" зверталося до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" про визнання Договору недійсним (справа №910/25267/15), проте рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року та Вищого господарського суду України від 15.03.2016 року, в задоволенні такого позову було відмовлено.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" заборгованості за надані послуги зберігання майна за квітень-травень 2021 року у сумі 50000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із матеріалами справи, 01.06.2021 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" (адвокатське бюро) був укладений договір про надання правничої допомоги №01/06, за умовами якого адвокатське бюро зобов'язується надати клієнту правничу допомогу щодо стягнення заборгованості за квітень та травень 2021 року у розмірі 50000,00 грн по договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБИН" та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ".
Згідно із актом №01/06/21 від 01.06.2021 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №01/06 від 01.06.2021 сума послуг з надання правничої допомоги становить 2500,00 грн. У зазначеному акті наведено детальний опис наданих послуг.
Позивачем здійснено оплату послуг адвокатського бюро у розмірі 2 500,00 грн згідно виставленого рахунку-фактури № 01/06 від 01.06.2021, що підтверджується платіжним дорученням №349 від 01.06.2021.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/9101/21 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (50000,00 грн), є співмірною.
У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідачем не підтверджено належними доказами свої заперечення щодо співмірності витрат позивача на правничу допомогу, з огляду на те, що позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2500,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ МЕЧНИКОВА, будинок 16 А, ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБИН" (08400, Київська обл., місто Переяслав-Хмельницький, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ ДНІПРА, будинок 38, ідентифікаційний код 36298149) заборгованість у сумі 50000,00 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 06.08.2021.
Суддя С.О. Турчин