ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2021Справа № 910/8682/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УПГ-ІНВЕСТ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «М'ясо України»
про стягнення 28 130, 12 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «УПГ-ІНВЕСТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «М'ясо України» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 28 130, 12 грн, з яких: 15 000, 00 грн основний борг, 1 859, 58 грн пеня, 2 972, 86 грн 20% річних, 6 553, 08 штраф та 1 744, 60 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 549, 629 655, 692 Цивільного кодексу України 20, 193, 230 Господарського кодексу України мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу № 2020/04/01-33 від 01.04.2020, в частині повної та своєчасної оплати товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8682/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
06.07.2021 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду від 04.06.2021, надійшли виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 01.04.2020 по 01.07.2021 і підтвердження, що станом на 02.07.2021 ціна позову залишається незмінною.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 04.06.2021, яка вручена відповідачу 11.06.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105476152786.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
01.04.2020 між позивачем (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2020/04/01-33 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (надалі - товар) у кількості, найменуваннях, асортименті та цінах, зазначених у накладних (товарно-транспортних або товарних) які являються невід'ємною частиною даного договору та виписуються на кожну партію товару окремо відповідно до попереднього замовлення (заявки) покупця на товар.
Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної або іншої визначеної чинним законодавством України документації на товар (п. 1.3. договору).
Згідно з п. 3.1. договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару вказується в накладних та/або рахунках на кожну партію товару.
У пункті 3.7. договору сторони погодили, що продаж товару здійснюється на умовах 100 % передоплати покупця та товар (партію товару). Продавець на власний розсуд може здійснити передачу (відпуск, відвантаження) без здійснення 100 % передоплати покупцем товар але в такому випадку покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 1 календарний день з моменту передачі відповідної партії товару. Якщо останній день строку оплати приходиться на вихідний або святковий день, то оплата переданої (проданої) партії товару здійснюється на наступний день за вихідним або святковим днем. Датою оплати покупцем вартості отриманого від продавця товару є дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.
Відповідно до пунктів 4.6., 4.7. договору продавець при продажу (передачі) партії товару передає покупцю відповідну товарно-супровідну документацію: видаткову накладну та в разі необхідності оригінали чи належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують якість та безпечність товару, що продається, відповідно до вимог чинного законодавства України. Зобов'язання продавця з продажу кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту фактичної передачі товару покупцеві.
Згідно з п. 6.2. договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від продавця товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати. У випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від продавця товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує продавцю додатковий штраф у розмірі 20 % від суми боргу.
Пунктом 11.6. договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від продавця товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю 20 % річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (п. 9.1. договору).
Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на суму 32 765, 40 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № Р10136 від 10.09.2020 та видатковою накладною № 10136 від 10.09.2020, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.
У свою чергу, згідно із наданої позивачем довідки з банку про рух коштів, відповідач здійснював наступні оплати за поставлений товар: 16.04.2021 у сумі 5 000, 00 грн, 24.11.2020 у сумі 6 000, 00 грн, 16.09.2020 у сумі 6 765, 40 грн, що в загальній сумі складає 17 765, 40 грн.
23.03.2021 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 23/03 на оплату заборгованості в сумі 20 000, 00 грн, що підтверджується описом вкладення поштового відправлення та накладною № 5934300403310.
Відповіді на претензію матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 15, 000, 00 грн, 1 859, 58 грн пені, 2 972, 86 грн 20% річних, 6 553, 08 штрафу та 1 744, 60 грн інфляційних втрат.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що укладений позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Матеріалами справи підтверджено, що за договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 32 765, 40 грн, що підтверджується видатковою накладною № 10136 від 10.09.2020.
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи відповідачем було здійснено платежі за договором на загальну суму 17 765, 40 грн. Доказів оплати товару, в іншій частині, матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, таких доказів суду не надано
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за оплату поставленого товару становить 15 000, 00 грн, (32 765, 40 грн - 17 765, 40 грн). Отже, позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основної заборгованості за договором підлягають задоволенню.
Також за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 1 859, 58 грн пені за період з 12.09.2020 по 27.05.2021 та 6 553, 08 грн штрафу.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що в випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від продавця товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати. У випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від продавця товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує продавцю додатковий штраф у розмірі 20 % від суми боргу.
У пункті 3.7. договору сторонами погоджено, що оплата за партію товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 1 календарного дня з дати передачі товару.
Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 09.02.18 у справі № 911/2813/17, від 17.04.18 у справі № 910/6064/16, від 25.05.18 у справі № 922/1720/17, від 08.08.18 у справі №908/1843/17).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Разом з тим, договір не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.
Отже, умову, передбачену в п. 6.2. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 1 859, 58 грн за період з 12.09.2020 по 27.05.2021, судом встановлено, що він виконаний невірно, оскільки останній не врахував шестимісячний строк нарахування пені, а тому вірним періодом нарахування пені є з 12.09.2020 по 11.03.2021.
Тому, враховуючи шестимісячний строк нарахування пені від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, судом було здійснено наступний власний розрахунок пені, з урахування строку оплати визначеного пунктом 3.7. договору, враховуючи часткові оплати:
Сума заборгованості (грн)Оплата (грн)Дата оплатиКількість днів простроченняПеріод простроченняНарахована пені (грн)
32765, 40 412.09.2020 - 15.09.202042,97
26 000, 006 765, 4016.09.20206916.09.2020 - 23.11.2020588,20
20 000,006 000, 0024.11.202010824.11.2020 - 11.03.2021 926,79
Всього 1 557, 96
За розрахунком суду розмір пені за період з 12.09.2020 по 11.03.2021 становить 1 557, 96 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в розмірі визначеному судом - 1 557, 96 грн.
Що стосується розрахунку позивача про стягнення з відповідача 20 % штрафу в сумі 6 553, 08 грн, то судом визнано його невірним, оскільки останнім не враховано п. 6.2. договору, де сторонами погоджено, що саме у випадку порушення строків оплати товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує продавцю додатковий штраф у розмірі 20 % від суми боргу. Позивачем нараховано 20 % штрафу на суму боргу в розмірі 32 765, 40 грн, тоді як сума заборгованості яка була неоплачена більше ніж 30 днів складає 26 000, 00 грн, тому судом здійснено власний перерахунок 20 % штрафу від суми боргу.
За розрахунком суду розмір 20 % штрафу від суми боргу в розмірі 26 000, 00 грн складає 5 200, 00 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Також позивачем, у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання, заявлено до стягнення з останнього 20% річних у сумі 2 972, 86 грн розрахованих за загальний період з 12.09.2020 та 1 744, 60 грн інфляційних втрат за період з 12.09.2020 по 27.05.2021.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 1 744, 60 грн за період 12.09.2020 по 27.05.2021, суд встановив, що він виконаний арифметично невірно, оскільки невірно враховано дати оплат та те, що сума боргу становила лише половина місяця, а тому судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за вказаний період, який за розрахунком суду складає 1 927, 15 грн.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
Тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період 12.09.2020 по 27.05.2021 підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем - 1 744, 60 грн
Пунктом 11.6. договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від продавця товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю 20 % річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 11.6. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок 20% річних, встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем невірно визначені періоди нарахування річних, так як ним враховані дні оплат.
Судом здійснено власний розрахунок 20 % річних за період з 12.09.2020 по 27.05.2021, який за розрахунком суду складає 2 962, 53 грн, а тому вимога позивача про стягнення 20 % річних за вказаний період підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 15 000, 00 грн основного боргу, 1 557, 96 грн пені, 2 962, 53 грн 20 % річних, 5 200, 00 штрафу та 1 927, 15 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «М'ясо України» (04111, місто Київ, вулиця Салютна, будинок 5, квартира 73, ідентифікаційний код 43414328) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПГ-ІНВЕСТ» (59343, Чернівецька область, Кіцманський район, село Мамаївці, вулиця Богуна, будинок 16, ідентифікаційний код 33418719) 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 коп основного боргу, 1 557 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят сім) грн 96 коп пені, 2 962 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн 53 коп. 20% річних, 5 200 (п'ять тисяч двісті) грн 00 коп. штрафу та 1 927 ( одну тисячу дев'ятсот двадцять сім) грн 15 коп. інфляційних втрат та 2 150 (дві тисячі сто п'ятдесят) грн 37 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань