05.08.2021м. ДніпроСправа № 904/4726/21
за позовом Приватного підприємства "ТЕХНОРЕСУРС-ДНІПРО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНТІН"
про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги
Суддя Юзіков С.Г.
Без участі представників сторін
Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 30.05.2019 у розмірі 50 000,00 грн., пеню - 8 143,97 грн., інфляційні збитки - 4 515,00 грн., 3% річних - 1 708,11 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2021 призначено справу №904/4726/21 до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Заперечень щодо порядку розгляду справи від сторін не надходило. Судом зобов'язано: Відповідача, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, надати відзив на позовну заява; Позивача, протягом 5 днів з дня одержання відзиву, надати відповідь на відзив.
Відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належно на адресу вказану у позові та ЄДР, хоча на адресу суду 02.08.2021 повернулося поштове відправлення № 4930015796547 з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 5 ч.6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази (ч.1 ст. 232 ГПК України).
В ході розгляду даної справи Господарським судом Дніпропетровської області, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
На офіційному сайті Судова влада України, судом розміщено повідомлення для Відповідачів про розгляд справи №904/4726/21.
Секретарем судового засідання, для вжиття всіх необхідних заходів повідомлення сторони про розгляд справи, передавалися телефонограма Відповідачеві за номером, зазначеним у ЄДР, однак, оператором повідомлено, що номер не існує.
Копія ухвали суду від 17.05.2021 додатково направлялася Відповідачеві електронною поштою на адресу зазначену в ЄДР.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідач не надав суду відзив на позов, доводи Позивача не спростовував.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі неподання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Також, суд враховує, що відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк (встановлений законом). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.;постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 №104 продовжено період карантину до 30.04.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 №405 продовжено період карантину до 30.06.2021; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 №611 продовжено період карантину до 31.08.2021.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Одночасно, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У п.3 Постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Справа, згідно зі ст. 165 ГПК України, розглядається за наявними у ній матеріалами та з урахуванням вимог щодо належного повідомлення сторін, у розумні строки.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
30.05.2019 сторони уклали договір № 1 про надання поворотної фінансової допомоги, за п. 1.1. якого Позикодавець (Позивач) надає Позичальнику (Відповідач) поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Датою виконання Позичальником цього договору по поверненню суми є дата перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позикодавця (п. 1.4. Договору).
Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 50 000 (П'ятдесят тисяч) гривень 00 коп. без ПДВ (п. 2.1. Договору).
Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню 31 (тридцять першого) січня 2020 року (п. 3.1. Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.12.2019).
Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок Позикодавця в установі банку (п. 3.2. Договору).
Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України (п. 4.1. Договору).
Спори між Сторонами вирішуються шляхом переговорів (п. 5.1. Договору).
В разі недосягнення згоди зацікавлена Сторона передає спір на розгляд компетентного судового органу в порядку, передбаченому чинним законодавством України ( п. 5.2. Договору).
Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за Договором. Договір може бути скасовано за домовленістю Сторін ( п. 8.1. Договору).
На виконання умов договору, Позивач перерахував на поточний рахунок Відповідача 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 242 від 31.05.2019 і не заперечується Відповідачем.
Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.12.2019) Відповідач зобов'язаний повернути поворотну фінансову допомогу до 31.01.2020 включно, однак, за даними Позивача, не виконав свого Договірного зобов'язання.
Позивач направляв Відповідачеві претензію № 24/03 від 24.03.2021, у якій вимагав перерахувати на поточний рахунок Позивача основний борг та штрафні санкції, а у разі невиконання вимог даної претензії або залишення її без відповіді, Позивач повідомив Відповідача про намір звернення до господарського суду та стягнення в примусовому порядку основного боргу та штрафних санкцій.
Позивач наполягає, що Відповідач, його вимоги не виконав.
На прострочений борг Відповідача Позивач нарахував 8 143,97 грн. - пені, 4 515,00 грн. - інфляційних збитків, 1 708,11 грн. - 3% річних.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Предметом доказування у даній справі є факт виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги, наявність прострочення Відповідача та обґрунтованість нарахування основного боргу, пені та компенсаційних виплат.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 526 ЦК України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За визначенням, наданим у пункті 14.1.257 статті 14 ПК України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Поворотна фінансова допомога в ЦК України відповідає договору позики, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати умовам ст. 1046 - 1053 ЦК України.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтями 216-217, 230-231 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач заперечення на позов не надав, доказів на спростування обставин, про які заявив Позивач, відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, суду не надав.
Надання Позивачем Відповідачеві поворотної фінансової допомоги розміром 50 000,00 грн. підтверджується Договором, платіжним дорученням № 242 від 31.05.2019 та не заперечується Відповідачем.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 4 ст.232 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання.
Однак, у Договорі сторони не погодили порядок та строк (період) нарахування пені. Отже, вимога Позивача про стягнення пені у розмірі 8 143,97 грн. судом визнається необґрунтованою.
При нарахуванні 3% річних та індексу інфляції Позивач припустився арифметичної помилки, за перерахунком суду 3% річних за період з 01.02.2020 по 22.03.2021 становить 1 705,84 грн., індекс інфляції за період з 01.02.2020 по 22.03.2021 становить 4 514,45 грн.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, до стягнення належать: 50000,00 грн. - основного боргу, 1 705,84 грн. - 3% річних, 4 514,45 грн. - індексу інфляції, решта позовних вимог не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України господарські витрати у справі слід покласти на сторін, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНТІН" (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, буд. 105, кв. 8, код 42291664) на користь Приватного підприємства "ТЕХНОРЕСУРС-ДНІПРО" (49038, м. Дніпро, вул. В. Чапленко, буд. 6, код 32857309) 50 000,00 грн. - основного боргу, 1 705,84 грн. - 3% річних, 4 514,45 грн. - індексу інфляції, 1 982,69 грн. - судового збору.
У решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк, передбачений ст.256 ГПК України, з урахуванням ч. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" цього Кодексу.
Повне судове рішення складене 05.08.2021
Суддя С.Г. Юзіков