вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
05.08.2021р. Справа № 904/5012/21
За позовом: Приватного підприємства «Пауерлюкс», м. Запоріжжя
До: Приватного акціонерного товариства «Марганецький рудоремонтний завод», м. Марганець
Про: стягнення 21 249, 33 грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися
ПП «Пауерлюкс» (позивач) звернулося з позовом до ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод» (відповідач) про стягнення 21 249, 33 грн. (в т.ч: 18 145, 35 грн. - основна заборгованість; 1 350, 65 грн. - пеня; 1 433, 47 грн. - інфляційні втрати та 319, 86 грн. - 3% річних) заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки №170919 від 17.09.20р. (укладеним між сторонами). Окрім того, просить стягнути з відповідача 3000, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 31.05.21р. відкрито провадження у справі № 904/5012/21, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод» (відповідач) відзиву на позов не надав, однак у своєму листі вих.№1/489 від 01.06.21р. повідомив суд, про погашення (згідно листа позивача №55 від 29.01.21р.) основної заборгованості за договором в загальному розмірі 17 993, 10 грн.;на підтвердження чого надав для залучення до матеріалів справи копії відповідних платіжних доручень (а.с.48).
Відповідно до вимог ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку , але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк (встановлений законом). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020р. № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021р. №104 продовжено період карантину до 30.04.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021р. №405 продовжено період карантину до 30.06.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021р. №611 продовжено період карантину до 31.08.2021р.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "Гросс" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Одночасно, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
17.09.21р. між ПП «Пауерлюкс» (постачальник) та ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод» (покупець) укладено договір поставки №170919, відповідно до умов якого позивач у жовтні 2020 року здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 18 145, 35 грн. (що підтверджується відповідними видатковими накладними №2285 від 08.10.20р. на суму 7 487, 84 грн., №2315 від 12.10.20р. на суму 5 707, 51 грн. , №2382 від 20.10.20р. на суму 4 950, 00 грн.; та довіреностями на отримання товару, а.с. 14-19); а відповідач відповідно до п.3.4. договору зобов'язався здійснити розрахунок за поставлену партію товару в безготівковому порядку наступним чином: покупець перераховує постачальнику попередню оплату в розмірі 100% від вартості товару, що поставляється.
В п.5.1. договору сторони погодили, що у випадку невиконання чи невиконання зобов'язань передбачених цим договором, винувата сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. (а.с.12-13).
Однак, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором відповідач оплату за поставлений товар у повному обсязі не здійснив; у зв'язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку) у відповідача станом на час звернення до суду рахувалась заборгованість за поставлений товар в розмірі 18 145, 35 грн. (а.с.2).
Окрім того, позивач посилаючись на приписи ст.ст.231, 232 ГК України та ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу: 1 350, 65 грн. - пені; 1 433, 47 грн. - інфляційних втрат та 319, 86 грн. - 3% річних (а.с.10-11).
Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 1433, 47 грн., 3% річних в сумі 319, 86 грн. (а.с.10-11) та внаслідок здійсненого судом перерахунку їх розміру, розмір інфляційних втрат склав 1 429, 30 грн. та розмір 3% річних склав 319, 54 грн. А тому, саме ці суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1 350, 65 грн. - пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Договором не передбачене стягнення пені, а відтак, ним не встановлюється її розмір. Законодавство України не визначає розміру пені, який підлягає стягненню із суб'єкта господарських правовідносин за порушення ним господарського зобов'язання, у випадку, якщо це питання договором не регулюється. Оскільки розмір пені за порушення відповідачем зобов'язання не встановлюється ні договором, ні актом цивільного законодавства, то і стягнути її неможливо, незважаючи на доведеність факту порушення відповідачем зобов'язання за договором, а відтак, суди правомірно відмовили в її стягненні.
Доводи позивача щодо необхідності застосування ст. 231 Господарського кодексу України не приймаються до уваги, оскільки, як вбачається з її змісту, дана стаття застосовується лише до підприємств, які належать до державного сектору економіки. Позивач не надав доказів того, що він належить до державного сектору економіки, більше того, він взагалі не посилається на те, що має відповідний статус, тому ці посилання є безпідставними (Аналогічної правової позиції дотримується ВГСУ у своїй постанові від 19.01.12р. у справі №37/206).; а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, в задоволенні яких слід відмовити.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою (листом) вих.№55 від 29.01.21р. про сплату заборгованості за вищезазначеним договором в розмірі 17 993, 11 грн.(а.с.37), який був отриманий відповідачем 05.02.21р. (а.с.38). Згідно наданих відповідачем копій платіжних доручень №5929 від 25.05.21р. та №5906 від 24.05.21р. вбачається, що він після звернення позивача з цим позовом до суду відповідно до листа позивача від 29.01.21р. №55 сплатив на користь позивача частину основної заборгованості за договором в загальному розмірі 17 993, 11 грн.
Таким чином, на час винесення рішення у справі за відповідачем лишилася несплачена заборгованість перед позивачем в розмірі 152, 25 грн. (18 145, 35 грн. (вартість поставленого товару позивачем відповідачу) - 17 993, 11 грн. (сума сплачених коштів) = 152, 25 грн.).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України). У відповідності із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.525 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача: 152, 25 грн. - основної заборгованості за договором; 1 429, 30 грн. - інфляційних втрат та 319, 54 грн. - 3% річних. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 17 993, 11 грн. - частини основної заборгованості за договором, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі п.2. ч.231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору (оскільки після відкриття провадження у справі відповідачем було погашено частину основної заборгованості за договором в загальному розмірі 17 993, 11 грн. ). В задоволені іншої частини позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.
Стосовно вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000, 00 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивачем в обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката надано договір про надання правничої допомоги від 15.06.20р. (укладений між АО «Легес» та ПП «Пауерлюкс»), додаткову угоду №6 до вищезазначеного договору; рахунок №19/05 від 25.05.21р.; акт приймання передачі наданих послуг від 25.05.21р. на суму 3000, 00 грн.; платіжне доручення про сплату позивачем на користь АО «Легес» 3000, 00 грн. за надання правничої допомоги (а.с.54-63).
Відповідно до приписів ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, досліджувати питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд може лише за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, саме на яку покладається обов'язок доведення неспівмірності таких витрат. У даній справі таке клопотання було заявлено відповідачем, зокрема, у відзиві на позовну заяву.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява № 19336/04, рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004).
Враховуючи вищезазначене, малозначність справи (її незначну складність з правої точки зору), розгляд справи без виклику (повідомлення) сторін, незначну ціну позову по цій справі; часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне зменшити розмір витрат позивача на послуги адвоката, які підлягають стягненню з відповідача, до 2 000, 00 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 231, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача - Приватного акціонерного товариства «Марганецький рудоремонтний завод» (53401, м. Марганець, вул. Єдності, буд. 162; код ЄДРПОУ 05448389) на користь позивача -Приватного підприємства «Пауерлюкс» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 1-В; код ЄДРПОУ 25222641): 152, 25 грн. - заборгованості за договором; 1 429, 30 грн. - інфляційних втрат; 319, 54 грн. - 3% річних; 2 125, 23 грн. - витрат на сплату судового збору та 2 000, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.
3. Закрити провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 17 993, 11 грн. - частини основної заборгованості за договором.
4. В іншій частини позовних вимог - відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 05.08.21р.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.Ю.Васильєв