4 серпня 2021 року
м. Чернівці
Справа № 713/1940/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Владичана А.І., Кулянди М.І.
секретар Собчук І.Ю.
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 червня 2021 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Осокін А.Л.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір дарування від 23 лютого 2019 року за реєстровим № 177, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького державного нотаріального округу Чернівецької області Штефюком О.О.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 лютого 2019 року між сторонами було укладено оспорюваний договір дарування, згідно якого позивач подарував відповідачу земельну ділянку площею 2,4674 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, яка розташована по АДРЕСА_1 ,
Позивач вказував про те, що він, будучи особою похилого віку, інвалідом 2-ї групи, страждає на хронічні захворювання, пов'язані, в тому числі і з розладами психіки.
Отримавши від відповідача запевнення в тому, що він буде надавати позивачу матеріальну допомогу, останній добросовісно помилявся щодо правової суті укладеного договору, вважаючи, що у даному випадку ним укладається не договір дарування, а договір довічного утримання.
Крім того, вказував, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року визнано недійсним договір дарування житлової будівлі, яка знаходиться за тією ж адресою, що і спірна земельна ділянка, внаслідок вчинення такого договору позивачем під впливом помилки.
За таких обставин, позивач просив визнати вказаний договір недійсним на підставі статті 229 ЦК України, як такий, що укладений внаслідок помилки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки оспорюваний договір дарування від імені відповідача укладала ОСОБА_3 , є доведеним те, що позивач усвідомлено укладав оспорюваний договір дарування та розумів наслідки укладення такого договору.
Подальше виникнення суперечностей та конфліктів щодо умов використання майна,яке було предметом договором дарування, не може бути підставою для визнання договору дарування недійсним.
Також похилий вік та стан здоров'я ОСОБА_1 не свідчать про те, що позивач неправильно сприйняв фактичні обставини оспорюваного правочину.
Отже, позивач діяв без примусу та розумів, що укладає саме договір дарування та безоплатно передає земельну ділянку ОСОБА_2 .
Разом з тим, доказів недійсності договору дарування внаслідок вчинення його під впливом помилки позивач суду не надав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Наявність чи відсутність висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи жодним чином не мала би впливати на рішення суду у вказаній справі, оскільки позивачем не ставилося питання про визнання недійсним договору дарування на підставі недієздатності чи обмеженої дієздатності ОСОБА_1 .
Висновком судово-психіатричної експертизи № 111 було встановлено у позивача наявність ознак психічного розладу, які могли призвести до укладення ним договору дарування під впливом помилки.
Судом не досліджувались інші правочини, які позивачем вчинялися та нотаріально посвідчувались у той самий період, коли було укладено оспорюваний договір дарування.
Також є незрозумілим, яким чином той факт, що відповідач був відсутній під час укладення договору дарування, свідчить про внутрішній стан позивача на той момент, його суб'єктивне відношення до цього договору та розуміння чи нерозуміння його суті.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші сторони відзив на апеляційну скаргу не подавали.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що 23 лютого 2019 року приватний нотаріус Вижницького державного нотаріального округу Штефюк О.О. посвідчив договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,4674 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.9).
З вказаного договору вбачається, що відповідач ОСОБА_2 особисто не був присутнім під час укладення оспорюваного договору дарування, а від його імені за дорученням діяла ОСОБА_3 .
Згідно медичної експертизи позивач ОСОБА_1 переніс інсульт (2008 рік) у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії, яка полягає в недостатності кровообігу в судинах головного мозку, що призвело до порушення його функцій та до його структурних змін, проблем із зором - початкова катаракта очей - ангиосклероз сітківки обох очей, симптоми Самлюса II, симптоми Гвіста, проблеми із стравоходом - двертикул стравоходу, еритематозна (гіперемія) гастропатія, артеріальна гіпертензія, атеросклероз аорти, дегенеративні зміни аортального клапану, мітрального клапану, фіброз стінок клапанів, тобто клапанні вади серці.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта №111 від 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 на даний час виявляє ознаки психічного розладу у формі розладу особистості та поведінки органічного ґенезу. З урахуванням даних матеріалів цивільної справи та даних теперішнього психіатричного огляду для більш детальнішого, тривалішого, всебічного обстеження та прийняття остаточного експертного рішення, ОСОБА_1 рекомендовано проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи (а.с.93-95).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на які посилається заявник в своїй позовній заяві та апеляційній скарзі.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При чому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення для укладення оспорюваного договору дарування.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів ОСОБА_1 про те, що укладаючи оспорюваний договір дарування нежитлової будівлі, позивач помилився щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде надавати йому матеріальну допомогу на лікування та в подальшому буде його утримувати.
Зі змісту договору дарування вбачається, що ОСОБА_1 під час укладення повністю усвідомлював значення своїх дій та волевиявлення його як учасника вказаного правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі.
При цьому помилковими є посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-202цс15, відповідно до якої сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Апеляційний суд враховує, що обставини, встановлені у зазначеній справі та у цій справі, є відмінними.
За обставинами цієї справи позивач ОСОБА_1 усвідомлено укладав оспорюваний договір дарування та розумів наслідки укладення такого договору.
Подальше виникнення суперечностей та конфліктів щодо умов використання майна, що було предметом договором дарування, не може бути підставою для визнання договору дарування недійсним.
Також похилий вік та стан здоров'я ОСОБА_1 не свідчать, що позивач неправильно сприйняв фактичні обставини оспорюваного правочину. За обставинами справи у той же період позивач вчиняв інші правочини, які нотаріально посвідчувалися.
Отже, позивач діяв без примусу, вільно та розумів, що укладає саме договір дарування та безоплатно передає спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19.
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16 суд зазначив, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.
Безпідставним є посилання позивача на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, згідно якої визнано недійсним договір дарування житлової будівлі, яка знаходиться за тією ж адресою, що і спірна земельна ділянка, внаслідок вчинення такого договору позивачем під впливом помилки, оскільки вказана постанова була скасована судом касаційної інстанції області 24 березня 2021 року.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Апеляційним судом встановлено, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із іншим позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі (Берегометський ринок), розташованої по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. В. 23 лютого 2019 року.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 червня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування нежитлової будівлі Берегометського ринку, яка розташована по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 23 лютого 2019 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюком О. О.
Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасовано та рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2020 року залишено в силі.
Виходячи з вищенаведеного , ОСОБА_2 згідно договору дарування від 23 лютого 2019 року є власником нежитлової будівлі Берегометського ринку, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Згідно положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, у даному випадку на земельну ділянку, яка є предметом спору у даній справі.
З огляду на вищенаведене, рішення про задоволення позову не відновить право власності позивача на спірну земельну ділянку.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 5 серпня 2021 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді: А.І. Владичан
М.І. Кулянда