Справа № 755/7240/20 Головуючий у суді І інстанції Савлук Т.В.
Провадження № 22-ц/824/11651/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
4 серпня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Ігнатченко Н.В., розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір'ю, стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання малолітніх дітей,
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, 12 липня 2021 року засобами поштового зв'язку позивач звернулася з апеляційною скаргою із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В апеляційній скарзі позивач зазначила, що у судовому засіданні 30 березня 2021 року було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, це рішення не містить дати складання його повного тексту, а до Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст оскаржуваного рішення було направлено судом першої інстанції 11 червня 2021 року, тому можна вважати, що повний текст рішення виготовлено саме 11 червня 2021 року, внаслідок чого позивач має право подати апеляційну скаргу без клопотання про поновлення строку в термін до 12 липня 2021 року включно з урахуванням того, що 30 день припадає на вихідний день - 11 липня 2021 року.
Проте, зазначені посилання не дають підстав вважати, що строк на апеляційне оскарження не пропущено, оскільки початок перебігу строку на апеляційне оскарження обчислюється не з дня вручення учаснику справи відповідного судового рішення (оприлюднення рішення у ЄДРСР), а з дня його ухвалення або з дня складення повного судового рішення, зокрема й у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення.
За наведених в апеляційній скарзі обставин та у випадку не зазначення судом першої інстанції дати виготовлення повного тексту судового рішення позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у відповідності до положень частини другої статті 354 ЦПК України, утім такого клопотання в апеляційній скарзі заявлено не було, а в силу диспозитивності цивільного судочинства суд не може самостійно поновити цей процесуальний строк.
Безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу необхідно надати суду апеляційної інстанції заяву, в якій, вказавши на підстави поважності причини пропуску установленого законом строку на апеляційне оскарження, порушити питання про поновлення цього строку.
Подана апеляційна скарга також не може бути прийнята до провадження, оскільки не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України.
Згідно із пунктом 3 частини четвертої та частини п'ятої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
За подання апеляційної скарги судовий збір не сплачено, а позивач у скарзі порушила клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв'язку з тим, що вона з відповідачем є багатодітною родиною, на підтвердження чого в матеріалах справи є копія відповідного посвідчення.
Згідно із частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статті 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Отже, у клопотанні про відстрочення сплати судового збору скаржник повинен не лише навести обставини, які свідчать про його незадовільне (скрутне) матеріальне становище, але й подати до суду відповідні докази.
Відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справах за таких умов: якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці, батьки які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитинну віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Крім того, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї ж статті.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 додала копію посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 2 квітня 2012 року Відділом у справах сім'ї, молоді та спорту Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, відповідно до якого вона та ОСОБА_2 мають право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей, а саме: наявність у них трьох дітей (а.с. 53, т. 1).
Разом з тим, зі змісту вказаного посвідчення вбачається, що строк його дії було продовжено тільки до 1 вересня 2019 року і відомостей про те, що на час подання апеляційного скарги дія цього документа пролонгувалась органом, що йог видав, відсутні.
Крім того, необхідно врахувати, що сімейні відносини між сторонами є припиненими внаслідок розірвання шлюбу в судовому порядку, а одна із спільних дітей сторін, а саме: ОСОБА_3 , 2000 року народження, на час звернення позивача з апеляційною скаргою досягла повноліття, тобто втратила статус дитини.
Таким чином, наявне в матеріалах справи посвідчення за відсутності належних і допустимих доказів скрутного матеріального становища позивача, сімейного та соціального стану, не дає апеляційному суду підстав звільнити останню від сплати судового збору у повному обсязі.
Наведене вище відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.
У рішенні у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяпозивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Ураховуючи встановлений законом обов'язок сплатити судовий збір та відсутність у позивача пільг, передбачених статтею 5 Закону України «Про судовий збір», щодо його сплати в частині заявлених позовних вимог про визначення місця проживання дітей з матір'ю, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами позивача стосовно можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором) у даній справі дотримано.
За таких обставин у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору необхідно відмовити.
Як передбачено підпунктом 2.2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому положеннями частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI встановлено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць у 2020 році згідно вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» складав 2 102 грн.
За підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду установлена в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Зважаючи на категорію спору та зміст незадоволених позовних вимог немайнового характеру, а також вимоги апеляційної скарги, розмір судового збору у даному випадку становить 2 522,40 грн (2 102 грн х 0,4 х 2 х 150 %).
Апеляційна скарга повинна бути оплачена судовим збором на рахунок отримувача: UA548999980313101206080026010; код класифікації доходів бюджету: 22030101; отримувач коштів: ГУК у Солом. р-ні/Соломян. р-н, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38050812.
Призначення платежу: *;101; код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи; судовий збір, за скаргою ОСОБА_3 на рішення від 30 березня 2021 року по справі № 755/7240/20, Київський апеляційний суд.
Документи, що підтверджують сплату судового збору подаються до Київського апеляційного суду в оригіналі або належним чином засвідченні копії.
За правилом частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для подання обгрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та усунення наведених вище недоліків апеляційної скарги.
Керуючись статтями 127, 136, 185, 354, 356, 357 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 рокувідмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 березня 2021 року залишити без руху та встановити строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, в іншому випадку буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження, а у разі не усунення інших недоліків апеляційної скарги вона вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Н.В. Ігнатченко