№ справи: 753/13829/2020
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6952/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Мицик Ю.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
02 серпня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року
встановив:
у серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2019 року по липень 2020 року в сумі 12 970 грн. 75 коп., інфляційні втрати - 274 грн. 60 коп., та 3% річних - 199 грн. 30 коп.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року позов було задоволено в повному обсязі, а також стягнуто на користь позивача судовий збір в сумі 2 102 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що між ним та ОСОБА_1 19.09.2017 було укладено Договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій. В Додатку №1 до Договору сторони визначили структуру тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій буд. АДРЕСА_1 . Товариство виконує функції експлуатаційної організації в будинку, а з 01 червня 2020 року є управителем на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. ОСОБА_1 є власником нежилого адміністративно-офісного приміщення №110-4 у вказаному будинку, а тому зобов'язана сплачувати за надані послуги з утримання будинку, однак з травня 2019 року відповідач не сплачує кошти, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 12 970 грн. 75 коп. Тому позивач просив стягнути суму заборгованості, інфляційні втрати - 274 грн. 60 коп. та 3% річних - 199 грн. 30 коп. за час прострочення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року позов було задоволено в повному обсязі, а також стягнуто на користь позивача судовий збір в сумі 2 102 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є управителем та здійснює функції експлуатаційної організації будинку АДРЕСА_1 . Позивач є власником нежилого адміністративно-офісного приміщення №110-4 у вказаному будинку, а тому зобов'язана сплачувати за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 322, 382, 610, 611, 625, 634 ЦК України.
Як видно з матеріалів справи, управителем будинку АДРЕСА_1 є позивач, який надає послуги з утримання будинку і прибудинкової території, інші послуги. Відповідач є власником нежилого адміністративно-офісного приміщення №1104 в цьому будинку та як власник несе тягар утримання майна відповідно до ст. 322 ЦК України.
Посилання відповідача на те, що вказане приміщення має окремий вихід, доступ до якого можливий лише через місця загального користування сусіднього будинку по АДРЕСА_2 . Зазначена обставина не може бути підставою для висновку про те, що позивач не здійснює утримання вказаного будинку та прибудинкової території, оскільки сам відповідач визнає, що ці будинки об'єднані в один комплекс на рівні 1-2 поверхів. Крім того, надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території буд. АДРЕСА_2 також здійснює позивач.
Доводи відповідача про те, що між сторонами не укладено договору про надання послуг, а послуги по утриманню будинку та прибудинкової території не надаються з жовтня 2018 року, були судом першої інстанції належним чином перевірені та отримали відповідну правову оцінку.
В ч. 1 ст. 218 ЦК України закріплено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недотримання письмової форми договору про надання житлово-комунальних послуг тягне за собою недійсність відносин щодо фактичного надання таких послуг та звільняє споживача від їх оплати відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Тому споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Таким чином, обов'язок відповідача щодо оплати житлово-комунальних послуг ґрунтується на вимогах зазначеного закону, стст. 319, 322 ЦК України.
Посилання на те, що належне їй приміщення не пов'язано жодними комунікаціями з самим будинком, і позивач уклав прямі договори на постачання електричної енергії та надання послуг з водопостачання та водовідведення, автономне опалення, підігрів води, систему вентиляції, протипожежну та охоронну сигналізацію, відео-спостереження, зовнішнє освітлення входу та не користується прибудинковою територією, є безпідставними, оскільки позивач здійснює утримання всього будинку, в якому розташоване належне відповідачу нежиле приміщення.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції до грудня 2020 року) послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Заявлена позивачем вимога про стягнення суми заборгованості з врахуванням штрафних санкцій за прострочення грошового зобов'язання також підлягає задоволенню відповідно до суми заборгованості. Відсутність між сторонами договірних відносин після вересня 2018 року не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати за надані послуги щомісячно.
Згідно з положеннями правових норм, установлених у ч. 2 статті 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи період, з дня виникнення заборгованості з травня 2019 року, на користь позивача мають бути стягнуті інфляційні втрати в сумі 274 грн. 60 коп. коп. та 3% річних - 199 грн. 30 коп.
Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382 ЦПК України , суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді