Єдиний унікальний номер справи: 760/32146/18 Головуючий у суді першої інстанції: Усатова І.А.
Номер провадження: 22-ц/824/1663/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
18 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі Перебитюку А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У грудні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась в Солом'янський районний суд міста Києва з вказаним позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) на її користь аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що від сумісного проживання у шлюбі з відповідачем мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 і дочку ОСОБА_4 , які після припинення шлюбно-сімейних відносин із відповідачем проживають з нею у гуртожитку сімейного типу. Зазначала, що несе всі необхідні витрати на утримання дітей, а відповідач ухиляється від покладеного на нього обов'язку щодо утримання дітей.
При визначенні розміру аліментів, позивач просила врахувати стан здоров'я доньки ОСОБА_4 , яка є інвалідом та сина ОСОБА_3 , який страждає на деформацію стоп, грудної клітини, є алергіком.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року позов задоволено.Стягнуто з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду, тобто з 07 грудня 2018 року і до досягнення старшою дитиною ОСОБА_4 повноліття, а після того за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Не погоджуючись з рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзіОСОБА_1 просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про постійне проживання дітей із позивачем, судом не взято до уваги, що місце реєстрації дітей знаходиться за його місцем проживання і діти проживають з ним.
Звертає увагу на те, що зазначена ним обставина, що діти постійно проживають із батьком підтверджується актом про фактичне проживання особи та письмовими поясненнями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , доданими до скарги.
Також посилається на те, що суд не взяв до уваги витрати відповідача на оновлення гардеробу дітей, придбання ним необхідних для дітей речей, оплату навчання доньки ОСОБА_4 в університеті в Польщі.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 доводи апелянта не визнала, звернула увагу суду на те, що акт, доданий до апеляційної скарги, складений особисто ОСОБА_1 , пояснення свідків нотаріально не посвідчені, надані відповідачем чеки про придбання іграшок та харчів не забезпечують належний розвиток дітей.
До відзиву надано письмові докази проживання позивача з дітьми в гуртожитку АДРЕСА_2 з 2018 року.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення судового рішення без змін з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що неповнолітні діти: дочка ОСОБА_4 і син ОСОБА_3 проживають разом із позивачем і перебувають на її утриманні, а тому виходячи із рівності обов'язків обох батьків щодо участі в утриманні дітей до досягнення ними повноліття, з відповідача підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Доводи відповідача щодо надання ним в добровільному порядку коштів на утримання дітей як підстава для відмови в позові судом відхилені.
Колегія суддів погоджується із такими висновками, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення повноліття.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 Сімейного кодексу України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Судом встановлено, що сторони з 01 вересня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано.
Від шлюбу мають дітей 2 (двох) дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено, що з грудня 2018 року діти сторін проживають разом з позивачем у кімнаті гуртожитку Національного авіаційного університету окремо від відповідача та перебувають на її утриманні.
Встановивши вказані обставини, врахувавши докази, надані кожною із сторін спору, суд прийшов до законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вірними колегія суддів вважає висновки суду щодо відхилення доводів відповідача про відмову в позові з тих підстав, що він у добровільному порядку надає кошти на утриманні дітей, оскільки надані ним квитанції датовані 2019 роком, а будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач надавав кошти на утримання дітей до подачі позову відповідачем не надано.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги на те, що суд прийшов до хибного висновку про постійне проживання дітей із позивачем, судом не взято до уваги, що місце реєстрації дітей знаходиться за його місцем проживання і діти проживають з ним, що ця обставина підтверджується актом про фактичне проживання особи та письмовими поясненнями свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , доданими до скарги, підлягають відхиленню із наступних підстав.
Дійсно, відповідачем в додатку до апеляційної скарги надано акт № 9 про фактичне проживання особи за місцем реєстрації, який за формою відповідає Положенню про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою КМ України від 21 жовтня 1995 року № 848 (із змінами). Акт зареєстрований у журналі вхідної кореспонденції ОСББ «Донця 2а» під номером № 12/12/2020 року від 18 лютого 2020 року.
В акті вказано, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживають періодами тиждень через тиждень. (а.с.98).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із матеріалів справи, вказаний письмовий доказ є новим доказом, датований 18 грудня 2020 року, тобто після ухвалення рішення суду від 07 вересня 2020 року, яке переглядається в апеляційному порядку.
З врахуванням вказаних обставин вказаний доказ не підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції.
Не можна визнати також належними і допустимими доказами письмові пояснення свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , додані відповідачем до апеляційної скарги, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 90,91 ЦПК України свідки дають покази безпосередньо суду. Вбачається, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач клопотання про допит вказаних осіб в якості свідків не заявляв.
Посилання відповідача на те, що діти проживають разом із ним за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 в установленому законом порядку, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України є недоведеними, що і було встановлено судом першої інстанції.
Не спростовують вказані висновки суду першої інстанції і посилання відповідача в апеляційній скарзі на домовленість із позивачем про те, що діти тиждень будуть проживати у нього а тиждень із матір'ю та що ця домовленість була порушена позивачем.
Так, при апеляційному розгляді встановлено, що з грудня 2018 року після припинення шлюбно-сімейних відносин, позивач із дітьми переїхала із квартири по АДРЕСА_1 у кімнату гуртожитку Київського національного авіаційного університету за адресою: АДРЕСА_3 , де і проживають до даного часу. З вказаного часу, відповідач проживає окремо у квартирі АДРЕСА_4 .
На підтвердження спору між матір'ю і батьком щодо місця проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідачем не надано доказів звернення за вирішенням спору до органу опіки і піклування або до суду, відповідно до вимог ст. 161 Сімейного кодексу України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги витрати відповідача на оновлення гардеробу дітей, придбання ним необхідних для дітей речей, оплату навчання доньки ОСОБА_4 в університеті в Польщі не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду про те, що діти проживають із матір'ю, а враховуючи рівність обов'язку батьків щодо участі в утриманні дітей, за позовом матері підлягають стягненню аліменти у визначеному судом розмірі на утримання двох неповнолітніх дітей з 07 грудня 2018 року і до досягнення старшою донькою ОСОБА_4 повноліття, а після того за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Крім того, з наявних в матеріалах справи товарних чеків, квитанцій встановити, що матеріальна допомога надавалась саме відповідачем на утримання дітей: сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 не вбачається за можливе.
Інші доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права колегія суддів вважає необгрунтованими.
Суд першої інстанції, при розгляді справи, застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар