Єдиний унікальний номер справи: 753/14137/18 Головуючий у суді першої інстанції: Трусова Т.О.
Номер провадження: 22-ц/824/12501/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: /Коцюрба О.П.
13 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі: Перебитюку А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «БІГ Енергія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», треті особи без самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк »Порто-Франко», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Ганна Анатоліївна, про визнання правочину недійсним, -
У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки), укладеного 28 січня 2014 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «БІГ Енергія» (далі ВАТ «Банк «Біг Енергія») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі -ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Ганною Анатоліївною, запис у реєстрі за № 122.
Позов обґрунтований посиланням на те, що ВАТ «Банк «БІГ Енергія» не мало законних підстав для укладення оспорюваного договору, оскільки 25 лютого 2010 року вже уклало з Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Порто-Франко» (далі - ПАТ «АБ «Порто-Франко») договір застави майнових прав, відповідно до умов якого, в заставу ПАТ «АБ «Порто-Франко» було передано право вимоги за двома кредитними договорами та договором іпотеки.
Позивач вказує, що під час укладення оспорюваного договору, було допущено порушення вимог статті 50 Закону України «Про заставу», статті 514 ЦК України та пункту 3.4.2. договору застави майнових прав, що прямо порушує майнові права позивача, яка не вважає ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» належним заставодержателем.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «БІГ Енергія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про визнання правочину недійсним відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушень прав та інтересів позивача оспорюваним договором і вказує, що порушення її прав полягає в тому, що у позивача за одним і тим-же правочином - кредитним договором та договором іпотеки виникло зобов'язання перед двома різними кредиторами (іпотекодержателями) - ПАТ «АБ «Порто-Франко» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
Крім того, в доводах апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не надав оцінки тій обставині, що на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеса від 23 травня 2012 року у справі № 1522/11451/12 на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га. по АДРЕСА_1 , що є предметом застави за Договором застави (іпотеки), 25 вересня 2012 року було накладено арешт.
Відзивів на апеляційну скаргу, учасниками справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
В письмових поясненнях на апеляційну скаргу, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» доводи апеляційної скарги заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним і обгрунтованим.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення судового рішення без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.08.2003 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та позичальником ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11/20-08-2003, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала кредит на придбання нерухомого майна в сумі 214 000 грн. під 21% річних на строк до 22 серпня 2013 року (том 1 а.с. 59-61).
В подальшому, 15 вересня 2003 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та позичальником ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11/15-09-2003, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі цілі в сумі 45 000 дол. США під 14% річних на строк до 22 серпня 2013 року (том 1 а.с. 62-64).
Згідно з умовами, визначеними пунктами 6.5 вищевказаних кредитних договорів, право вимоги за кредитними договорами можуть бути передані банком іншій особі або перейти до неї в будь-якому порядку відповідно до чинного законодавства України.
Виконання ОСОБА_1 зобов'язань за даними кредитними договорами забезпечувалось заставою (іпотекою) згідно з договором застави (іпотеки) від 15 вересня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 2062 (том 1 а.с. 65-66).
Відповідно до умов договору застави, ОСОБА_1 передала в заставу банку належні їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га. за цією ж адресою.
25 грудня 2003 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та Акціонерним комерційним банком «Порто-Франко» (далі - АКБ «Порто-Франко»), правонаступником якого є ПАТ «АБ «Порто-Франко», укладено генеральну угоду № 251203/2 про порядок проведення міжбанківських операцій, предметом якої є загальні умови та порядок проведення операцій на міжбанківському валютному та грошовому ринках. Дія цієї генеральної угоди поширюється на будь-які види операцій між сторонами, які можуть бути представлені як комбінація конверсійних та/або кредитних угод, операцій з цінними паперами.(том 1 а.с.67-71).
Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2010 року № 97 починаючи з 01 березня 2010 року, відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ВАТ «Банк «БІГ Енергія».
25 лютого 2010 року між АКБ «Порто-Франко» (заставодержателем) та ВАТ «Банк «БІГ Енергія» (заставодавцем) з метою забезпечення виконання зобов'язань за генеральною угодою від 25 грудня 2003 року № 251203/2 укладено договір застави майнових прав № 100225/01. Предметом даного договору є майнові права за кредитним договором від 22 серпня 2003 року № 11/20-08-2003 та додатковими угодами до нього, укладеними між заставодавцем та ОСОБА_1 (боржник, іпотекодавець) (далі - майнові права 1), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю суму кредиту переданого в заставу станом на 25 лютого 2010 року в сумі 543 370 грн. і нараховані проценти з кінцевим терміном повернення 25 лютого 2010 року та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 21% річних; за кредитним договором від 15 вересня 2003 року № 11/15-09-2003 з додатковими угодами до нього, укладеними між заставодавцем та боржником ОСОБА_2 (далі - майнові права 2), відповідно до якого, боржник повинен повернути заставодавцю суму кредиту, переданого в заставу станом на 25 лютого 2010 року у сумі 305 423,88 дол. США і нараховані проценти з кінцевим терміном повернення 25 лютого 2010 року та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 16 % річних. (том 1 а.с.72-74).
Відповідно до пункту 4.1 Договору застави майнових прав (том 1 а.с.71) підписанням цього договору заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржника, що випливає із кредитного договору від 22.08.2003 року № 11/20-08-2003 та усіх додаткових угод до нього у сумі 543 370,10 грн. та із кредитного договору від 15 вересня 2003 року № 11/15-09-2003 та усіх додаткових угод до нього у сумі 305 423,88 дол. США, а також процентів та інших видів платежів, що підлягають сплаті на підставі цих кредитних договорів.
Згідно з пунктом 4.2 договору застави майнових прав у частині уступки права вимоги цей договір укладено із відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Права вимоги переходять до заставодержателя наступного дня після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого підпунктом 3.1.4 цього договору.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06.01.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ АБ «Порто-Франко» до ОСОБА_1 про визнання права вимоги сплатити заборгованість та визнання заставодержателем у задоволенні позову відмовлено (том 1 а.с.75-78).
27 грудня 2013 між ВАТ «Банк «Біг Енергія» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого, первісний кредитор відступає за плату, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові відповідно до контракту, укладеного між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , а також відповідно до договору забезпечення.
28 січня 2014 між ВАТ «Банк «Біг Енергія» (первісний заставодержатель) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (новий заставодержатель) укладено договір про відступлення прав за договором застави (іпотеки), за яким, новий заставодержатель набуває право замість первісного заставодержателя одержати переважно перед іншими кредиторами заставодавця, у порядку, визначеному договором застави та Законом України «Про іпотеку», задоволення всіх своїх вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (штраф, пеня) відшкодування збитків тощо), які випливають з умов кредитних договорів та/або договорів застави, за рахунок майна, вказаного у пункті 1.4 цього договору (том 1 а.с.86).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 липня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ВАТ «Банк «БІГ Енергія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу права вимоги від 27 грудня 2013 року № 3-233 та договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року (справа № 910/10047/15, том 1 а.с. 195-204).
12 липня 2016 року рішенням Апеляційного суду міста Києва скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 січня 2012 року у цивільній справі № 2-1460/11 та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «АБ «Порто-Франко». Вказаним рішенням, суд звернув стягнення на предмет застави (іпотеки) - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га. за цією ж адресою, для задоволення вимог ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ОСОБА_1 в загальній сумі 3 582 424,89 грн., визначивши способом звернення стягнення продаж майна на прилюдних торгах (том 1 а.с. 79-87).
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних обґрунтувань та доказів, які б давали підстави вважати, що укладений між ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» договір про відступлення прав за договором застави (іпотеки) порушує її право або цивільний інтерес.
Також вказано, що укладений між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_1 договір застави не містить жодних обмежень щодо заміни застоводержателя (кредитора) у зобов'язанні.
Крім того, суд зазначив у рішенні, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що особа кредитора впливає на зміст та обсяг існуючого боргового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується із такими висновками, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із вимогами закону.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Частина третя статті 215 ЦК України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, правом оспорювати правочин цивільний закон наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є застава (стаття 572 ЦК України).
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 1 Закону України «Про заставу»).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Згідно із частиною другою статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Приписами положень цивільного законодавства передбачено, що заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги),
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
Жодних обмежень щодо заміни заставодержателя (кредитора) у зобов'язанні, що випливає з договору застави, закон не містить.
За положенням статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 514 ЦК України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Стаття 24 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 24 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, вірно встановивши обставини справи та застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Дарницький районний суд міста Києва прийшов до законного і обгрунтованого висновку про недоведеність порушення прав позивача оскаржуваним договором про відступлення прав за договором застави (іпотеки), укладеного 28.01.2014 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Жодних обмежень щодо заміни заставодержателя (кредитора) у зобов'язанні, що випливає із договору застави, закон і договір між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_1 не містить. Суд правильно вказав у своєму рішенні, що заміна кредитора є внутрішньою заміною у зобов'язанні, а тому не впливає на обсяг прав та обов'язків сторін у зобов'язанні. Позивачем не доведено, що заміна кредитора ВАТ «Банк «БІГ Енергія» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» вплинула на зміст і обсяг існуючого боргового зобов'язання, а отже і не доведено, що оспорюваним договором порушуються права чи інтереси позивача.
Тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачає.
Доводи апеляційної скарги на те, що порушення прав позивача оскаржуваним договором про відступлення прав за договором застави (іпотеки) полягає в тому, що у позивача за одним і тим-же правочином - кредитним договором та договором іпотеки виникло зобов'язання перед двома різними кредиторами (іпотекодержателями) - ПАТ «АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» підлягають відхиленню із таких підстав.
Встановлено, що предметом судового спору є визнання недійсним договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки), укладеного 28 січня 2014 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Отже, ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору.
В межах предмету позовних вимог і правових підстав позову суд першої інстанції перевірив відповідність вимогам закону оспорюваного правочину у контексті порушення прав ОСОБА_1 цим договором і прийшов до вірного висновку про відсутність порушення прав позивача вказаним договором, а відтак відсутність підстав визнання його недійсним відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Також судом встановлено, що ПАТ «АБ «ПОРТО-ФРАНКО» оспорювало в судовому порядку договір купівлі-продажу права вимоги, укладений 27 грудня 2013 року між ВАТ «Банк «Біг Енергія» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (новий кредитор) та договір про відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року. укладений між ВАТ «Банк «Біг Енергія» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Згідно рішенням Господарського суду міста Києва від 10 липня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ВАТ «Банк «БІГ Енергія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу права вимоги від 27 грудня 2013 року № 3-233 та договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року (справа № 910/10047/15).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не надав оцінки тій обставині, що на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеса від 23 травня 2012 року у справі № 1522/11451/12 на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1000 га. за цією-ж адресою, що є предметом застави за Договором застави (іпотеки) 25 вересня 2012 року, було накладено арешт також підлягають відхиленню, оскільки оспорюваний правочин не був предметом розгляду у відповідній справі № 1522/11451/12.
Доводи апеляційної скарги на порушення п.3.4.2 Договору застави майнових прав від 25 лютого 2010 року при укладенні оспорюваного договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року були перевірені судом першої інстанції, який вказав у рішенні, що ці доводи заслуговують на увагу, проте оспорювати договір з цієї підстави мають право лише сторони вищевказаного договору, а оскільки позивач не була стороною договору застави майнових прав, вказана обставина не може бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар