Номер провадження: 22-ц/813/9044/21
Номер справи місцевого суду: 522/7921/20
Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В.
Доповідач Комлева О. С.
04.08.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А.,Цюри Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року, постановленого під головуванням судді Кузнецової В.В., повний текст рішення складений 27 травня 2021 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права одного з подружжя на аліменти, -
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права одного з подружжя на аліменти, в якій просив припинити право ОСОБА_3 на аліменти, які були їй присуджені та стягуються з ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.11.2011 року по справі № 1522/8356/11, залишеним без змін у цій частині рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.05.2012 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти у зв'язку із її інвалідністю в сумі 784 грн. щомісячно починаючи з 30.05.2011 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 25.10.2019 року по справі №523/17254/17 збільшено розмір аліментів, які стягувалися на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.11.2011 року, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дружини щомісячно у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку та доходів починаючи з 25.10.2019 року, які він щомісяця сплачує своїй колишній дружині ОСОБА_3 на її утримання у зв'язку із її інвалідністю у розмірі 1/6 всіх доходів.
Позивач зазначив, що ОСОБА_3 перестала потребувати матеріальної допомоги, а він неспроможний надавати матеріальну допомогу, тому вважає, що є підстави для припинення права ОСОБА_3 на аліменти.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, задовольнити позовну заяву та припинити право ОСОБА_3 на аліменти, посилаючись нанеповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, щосуд першої інстанції не взяв до уваги, факт того, що у відповідача перебуває у користуванні дві квартири, що має значення в наданні оцінки її матеріального стану, суд проігнорував всі доводи про те, що ОСОБА_3 є особою, яка не потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представник ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим та в процесі розгляду справи суд не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Представник апелянта неправильно оцінює фактичні обставини справи зазначаючи, що оскільки відповідачка не працює та не намагається працевлаштуватися, тому не потребує матеріальної допомоги і її влаштовує матеріальне становище, так як матеріальне становище відповідача на краще не змінилося та не поновилась її працездатність та ОСОБА_3 залишається особою з інвалідністю 2 групи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.11.2011 року по справі № 1522/8356/11, залишеним без змін у цій частині рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.05.2012 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти у зв'язку із її інвалідністю в сумі 784 грн. щомісячно починаючи з 30.05.2011 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 25.10.2019 року по справі №523/17254/17 збільшено розмір аліментів, які стягувалися на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.11.2011 року, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дружини щомісячно у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку та доходів починаючи з 25.10.2019 року. Відтак, ОСОБА_2 щомісяця сплачує своїй колишній дружині ОСОБА_3 аліменти на її утримання у зв'язку із її інвалідністю у розмірі 1/6 всіх доходів.
Згідно свідоцтва про підвищення кваліфікації 12 СПВ 157949 від 15.10. 2015 року ОСОБА_2 є капітаном далекого плавання.
Відповідно довідки до акту МСЕК серії 12 ААА №891663 від 29.01.2018 року ОСОБА_3 встановлена II група інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням безтерміново.
З пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 , виданого 15.02.2018 року пенсійним фондом України, ОСОБА_3 призначено пенсію по інвалідності 2 групи загальне захворювання довічно.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про припинення права одного з подружжя на аліменти, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо погіршення свого матеріального стану, також не надано доказів, які б свідчили про зміну матеріального становища відповідача на краще.
Частина 1 ст. 75 СК України передбачає, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Відповідно до ч.1 ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 80 СК України, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Пунктом 2 ч.3 ст. 82 СК України встановлено, що право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.
Частиною 3 ст.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у останнього інших малолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення.
Враховуючи зміст ст.ст. 80, 82 СК України, слід прийти до висновку, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів, а неспроможність надавати матеріальну допомогу - підставою для вимоги про припинення права одного з подружжя на аліменти.
Судом встановлено, щопозивач, звертаючись до суду з позовом підставою для припинення права ОСОБА_3 на аліменти зазначив те, що він кожного місяця сплачує 1/4 всіх своїх доходів на утримання повнолітньої доньки під час її навчання.
Також, зазначив, що ОСОБА_3 не працює та не намагається працевлаштуватися, що є доказом того, що вона не потребує матеріальної допомоги та її влаштовує її матеріальний стан, а саме отримання пенсії.
Крім того, позивач зазначив, що в користуванні ОСОБА_3 знаходяться дві квартири у м. Одесі, а саме: квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку належать йому та відповідачу по 1/2, а також квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку належить: йому 1/4; відповідачу - 1/2; спільній доньці - ОСОБА_5 - 1/4, проте він не має доступу до цих квартири та ніяк їх не використовує.
У зв'язку з чим позивач вважав, що так як у володінні відповідача є дві квартири, одну з яких вона може використовувати як джерело доходу, шляхом здачі даної квартири в найм, а тому вважає, що відповідач не потребує матеріальної допомоги.
Крім того істотною обставиною є те, що у сторін є дві повнолітні доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які також зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти турботу та надавати їм допомогу, зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги та крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Отже вважав, що ОСОБА_3 у разі потреби у матеріальній допомозі може отримувати таку допомогу від своїх повнолітніх дітей, зокрема, шляхом стягнення з них аліментів.
Таким чином на думку позивача ОСОБА_3 не є особою, що потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України, а отже у неї не має передбаченого ч. 2 цієї статті права на утримання, не працює та не намагається працевлаштуватися, що свідчить про те, що її влаштовує її матеріальний стан; має у володінні дві квартири у м. Одесі, які може використовувати як додаткове джерело доходу; має двох повнолітніх дітей, які відповідно до вимог законодавства зобов'язані утримувати її у разі потреби матеріальної допомоги.
Крім того, позивач вказував, що на те, що він неспроможний надалі надавати матеріальну допомогу колишній дружині, оскільки його матеріальний стан протягом останнього часу значно змінився в бік погіршення, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.06.2019 року по справі № 522/21761/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на період її навчання у розмірі 1/4 частки всіх доходів щомісяця.
19.08.2019 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 59829037 з виконання виконавчого листа № 522/21761/18, виданого 31.07.2019 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліментів на її утримання.
Відтак, кожного місяця ОСОБА_2 сплачує 1/4 всіх своїх доходів на утримання повнолітньої доньки під час її навчання, а тому матеріальний стан платника аліментів змінився у бік погіршення, а отже в нього немає можливості і далі утримувати колишню дружину, з якою вони розірвали шлюб 10 років назад, та яка не потребує такої допомоги, у зв'язку із чим просив суд припинити право ОСОБА_3 на отримання аліментів від ОСОБА_2 на її утримання.
Судом вірно встановлено, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо погіршення свого матеріального стану, також не надано будь-яких доказів які б свідчили про зміну матеріального становища відповідача на краще порівняно з тим яке існувало на час ухвалення рішення Одеським апеляційним судом 25.10.2019 р., та надали б можливість (підстави) зробити висновок, що відповідач перестала потребувати матеріальної допомоги.
Також суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача про те, що оскільки він сплачує аліменти на утримання доньки, яка продовжує навчання, а тому його матеріальне становище погіршилося, оскільки це не є достатньою підставою вважати, що матеріальний стан позивача змінився в бік погіршення.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
На підставі з'ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 .
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, факт того, що у відповідача перебуває у користуванні дві квартири, що має значення в наданні оцінки її матеріального стану, суд проігнорував всі доводи про те, що ОСОБА_3 є особою, яка не потребує матеріальної допомоги в розумінні ч. 4 ст. 75 СК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаним доводам надана правова обґрунтована оцінка судом першої інстанції та зазначені доводи апеляційної скаргизводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Також колегія суддів, звертає увагу на ту обставину, що доводи апеляційної скарги, вже були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції при розгляді справи між тими ж сторонами з приводу збільшення аліментів на утримання дружини.
Щодо посилання апелянта на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 року по справі № 161/16931/16-ц в обґрунтування доводів апеляційної скарги, колегія суддів з цього приводу зазначає, що вказана правова позиція стосується іншої справи щодо правовідносин з приводу стягнення аліментів, які не є тотожними правовідносинам, що склались між сторонами по даній справі, в зв'язку з чим суд зазначає про неможливість застосування вказаної судової практики до даної справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 04 серпня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Т.В. Цюра