Дата документу 04.08.2021 Справа № 314/3628/19
04 серпня 2021 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 314/3628/19
Провадження № 22-ц/807/2607/21
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2021 року, в складі судді Мануйлової Н.Ю., в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 14 жовтня 2014 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. Крім того, відповідач користувався картковим рахунком, використовував кредитні кошти, тобто, в розумінні ч.2 ст. 642 ЦК України прийняв пропозицію.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, але відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 15 липня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 12 113, 88 грн., яка складається з: 1151, 41 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2 597, 81 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0, 00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 6016, 62 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 1295,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 553, 04 грн. - штраф (фіксована складова).
Ураховуючи зазначене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 жовтня 2014 року в розмірі 12 113,88 грн.; а також судові витрати в розмірі 1921, 00 грн.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.10.2014 у розмірі 1151, 41 грн., а також судові витрати в розмірі 182, 60 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмолено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач, використовуючи кредитні кошти та частково погашаючи заборгованість за кредитом, підтвердив укладення кредитного договору із Банком на відповідних умовах. Відсутність підпису боржника на умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово. Зазначає, що суд стягнув з позичальника на користь банку лише частину фактично отриманої суми кредитних коштів та безпідставно відмовив у стягненні простроченого тіла кредиту. Звертає увагу на безпідставність посилання суду у оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 324/180/17, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені сторонами у належний спосіб.
До апеляційного суду від відповідача не надходив відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових правовідносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки, простроченого тіла кредиту, виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві, а витяг з Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, не може вважатися складовою частиною спірного договору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Оскільки рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2021 року не оскаржується в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1151, 41 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої вона погодилася, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 8).
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг, згодна з його умовами. Екземпляр договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом роздрукування з офіційного сайту, зобов'язалася виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті www.privatbank.ua) (а.с. 9-24).
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 липня 2019 року становить 12 113, 88 грн., яка складається з: 1151, 41 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2 597, 81 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0, 00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 6016, 62 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 1295,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 553, 04 грн. - штраф (фіксована складова) (а.с. 5-7).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 14 жовтня 2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 14 жовтня 2014 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 жовтня 2014 року.
Анкета-заява від 14 жовтня 2014 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафів, пені) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивачем не було надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення неустойки (пені, штрафів) за користування кредитом.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати неустойки (пені, штрафів).
Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою (пеня, штрафи) є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Колегія суддів також вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 2597, 81 грн. з огляду на наступне.
Анкета-заява від 14 жовтня 2014 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки.
Як зазначалось, Тарифи з обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 жовтня 2014 року.
Отже, сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків.
Проте, із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, а також пеня, сума яких перевищує зазначений банком розмір заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 2597, 81 грн.
У розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 14 жовтня 2014 року зазначено, що заборгованість за нарахованим відсотками становить 0,00 грн.
Таким чином, із наданого банком розрахунку та виписки по особовому рахунку вбачається, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв'язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору.
Колегія суддів приходить до висновку, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
В даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки відповідач не оспорював укладання договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору, є необґрунтованими з огляду на таке.
В названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність банком саме змісту всіх умов кредитного договору, що є його обов'язком відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не звільняє банк від обов'язку доводити свої позовні вимоги.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Інших належних, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 квітня 2021 року в частині, що оскаржується, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 04 серпня 2021 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова