Дата документу 03.08.2021 Справа № 333/6904/13-ц
Єдиний унікальний №333/6904/13 Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.
Провадження № 22-ц/807/2522/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«03» серпня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року про заміну сторони виконавчого провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу,
В вересні 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2014 року, позов задоволено.
В жовтні 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» подало заяву заміну сторони виконавчого провадження, в якій просилоу у виконавчих листах у справі №333/6904/13 про стягненняз ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором замінити стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
В обґрунтування вимог зазначило, що згідно з договором №2258/к про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 червня 2020 року право вимоги за кредитним договором № 24-0111002/ФК-08, укладеним 14 березня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк», який відступив право вимоги на користь ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 , первісний кредитор відступив права вимоги на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами поруки, договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року заяву ТОВ «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.
У виконавчих листах по справі № 333/6904/13-ц, що видані Комунарським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, замінено стягувача: ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником, а саме: ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на ненадання доказів наявності відкритого виконавчого провадження та здійснення оплати загальної вартості прав вимоги за договором відступлення прав вимоги, сплив строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, просила скасувати ухвалу суду.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2013 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №240111002/ФК-08 від 14 березня 2008 року у розмірі 189743,82 грн., вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 липня 2015 року відмовлено у прийнятті та повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2013 року.
На примусове виконання заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя було видано виконавчі листи (т. 1, а.с.71).
15 червня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір відступлення прав вимоги №2258/К, згідно з умовами якого останнє набуло права вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором № 24-01 1 1002/ФК-08 від 14 березня 2008 року та договором поруки (т. 1, а.с.176-180).
У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
За приписами частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Питання процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення регламентовано статтею 442 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником.
За приписами частини п'ятої статті 442 ЦПК України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу).
За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18).
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв'язку заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).
Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.
Вказана позиція викладена Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.
Матеріали справи не містять та ОСОБА_1 не долучено до апеляційної скарги докази наявності відкритого виконавчого провадження з виконання виконавчих листів по справі № 333/6904/13-ц, що видані Комунарським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Відповідно до відкриття виконавчого провадження можливою є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі.
Отже, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду міститься висновок про можливість заміни боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження. Згідно з прохальною частиною заяви ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» такі вимоги і є предметом спору у цій справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, тому правильно задоволені судом першої інстанції за встановлених обставин.
Отже, задовольняючи заяву ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», суд першої інстанції правильно виходив із того, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуло всіх прав кредитора ПАТ «Дельта Банк», у тому числі на отримання виконання зобов'язань за кредитним договором № 24-0111002/ФК-08 від 14 березня 2008 року, а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 442 ЦПК України.
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №2258/К від 15 червня 2020 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», з підстав безгрошовості або порушення строків укладання. Законодавством нікчемність такого договору також не передбачена.
Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статтей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належність ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» як правонаступника стягувача.
Також, колегія суддів звертає увагу, що перевірка дотримання стягувачем строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання не входить до предмету дослідження суду при вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не має, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2021 року про заміну сторони виконавчого провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 04 серпня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова