Іменем України
27 липня 2021 року
м. Харків
справа № 639/8963/19
провадження № 22-ц/818/2454/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка», треті особи: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області», Харківська міська рада, мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії за апеляційними скаргами Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка», Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року, постановлене під головуванням судді Баркової Н.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 18 січня 2021 року), -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка», треті особи: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області», Харківська міська рада, мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним акт передачі комплексу середнього професійного училища № 30 по АДРЕСА_2 , в частині передачі першої секції гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , затверджений 19 листопада 1992 року Директором Харківського приладобудівного заводу ім. Т. Г. Шевченка та 18 листопада 1992 року Директором СПТУ-30 міста Харкова та акт передачі другої секції гуртожитку в АДРЕСА_1 , що знаходиться на балансі базового підприємства заводу ім. Т. Г. Шевченка на самостійний баланс СПТУ-30 міста Харкова, затверджений 29 січня 1997 року Директором Харківського приладобудівного заводу ім. Т. Г. Шевченка та 10 січня 1997 року Директором СПТУ-30 міста Харкова. Зобов'язано Міністерство освіти і науки України повернути гуртожиток, розташований за адресою: м. Харків, вул. Селянська, буд. 25, на баланс Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т. Г. Шевченка». В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі Міністерство освіти і науки України просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Міністерство освіти і науки України зазначає, що 16 травня 1973 року заводу імені ім. Т.Г. Шевченка було відведено земельну ділянку для будівництва комплексу професійно-технічного училища в містечку при техучилищі Жовтневого району. Передача гуртожитку по АДРЕСА_1 відбувалася за актами прийому-передачі від 19.11.1992 року та від 29.01.1997 року на підставі розпорядження Представника Президента України, доручення Кабінету Міністрів України від 29.05.1992 року, листа Міністра просвіти від 21.04.1992 року, листа голови Фонду державного майна України від 20.04.1992 року. Проте вказані документи не є належними актами на підставі яких відбулась передача гуртожитку. Власником спірного гуртожитку є держава, тому вказаний гуртожиток не відноситься до об'єктів, які підлягали приватизації громадянами у розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Міністерство освіти і науки України вказує, що жителі гуртожитку не є власниками кімнат, в яких вони проживають. Таким чином відповідачами не порушено прав позивача на приватизацію кімнат в гуртожитку, оскільки неможливе порушення прав мешканців гуртожитку на приватизацію, якого не існувало на момент спірних правовідносин (передачі гуртожитку).
В апеляційній скарзі Державне підприємство «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; вирішити питання розподілу судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; відповідач зазначає, що на момент передачі спірного гуртожитку на баланс навчального закладу позивачка не проживала в ньому, у неї не існувало права на приватизацію кімнат гуртожитку; тому права ОСОБА_1 не порушені. До спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Крім того, до участі у справі не залучено власника майна - Державний концерн «Укроборонпром». Також позовна заява подана поза межами строку позовної давності, закриття провадження в адміністративній справі не зупиняє перебігу та не перериває строк позовної давності.
В апеляційній скарзі Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» також просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі, вирішити питання розподілу судових витрат.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» посилався на те, що позивачкою не доведено порушення її прав та законних інтересів оскаржуваними актами про передачу гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . На момент передачі гуртожитку на баланс СПТУ-30 міста Харкова у позивачки було відсутнє право на приватизацію; вона проживала та була зареєстрована за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ). Крім того, після ухвалення оскаржуваного рішення адміністрація закладу професійної освіти отримала належним чином завірену копію Розпорядження Представника Президента України від 10 липня 1992 року №191 «Про передачу будівель, споруд професійних навчальних закладів області на баланс обласного управління освіти», в якій йдеться про передачу майна з балансу заводу ім. Т.Г. Шевченка на баланс Управління освіти. Розпорядчі документи не були у володінні закладу професійної освіти на період розгляду справи і не були враховані при винесенні рішення суду. Наразі власником будівлі літ. «А-9» «Гуртожиток» за адресою: АДРЕСА_1 є держава в особі Міністерства освіти і науки України та майно закріплене на праві оперативного управління за закладом професійно-технічної освіти; балансоутримувачем є Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області». Проте квартиронаймачі гуртожитку без погодження і згоди з адміністрацією закладу освіти провели самовільну перебудову майже всіх житлових приміщень, що призвело до перенавантаження систем електропостачання, водопостачання та водовідведення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року вирішено зупинити повністю будівлю гуртожитку шляхом її знеструмлення з опечатуванням пристроїв відключення джерел електропостачання; зобов'язано керівництво закладу негайно припинити використання будівлі з метою проведення будь-якої діяльності. Також Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» вважає, що строк позовної давності до вимог про визнання незаконними дій щодо передачі цілісного майнового комплексу в частині секції гуртожитку сплив 19 листопада 1995 року, а до вимог про визнання незаконними актів передачі гуртожитку - сплив 09 січня 2000 року. Норми Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не розповсюджуються на спірні правовідносини. Тому звернення позивачки до суду відбулося з пропуском строку позовної давності.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Чумак Роман Васильович надав відзиви на апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України, а також на апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка», просив залишити їх без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року - залишити без змін.
Треті особи - мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1 надали відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка», просили залишити її без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року - залишити без змін.
Фонд державного майна України, а також Харківська міська рада подали заяву, в якій просили прийняти законне і обгрунтоване рішення, а розгляд справи здійснювати без їх участі за наявними у матеріалах справи доказами.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що акт передачі гуртожитку з балансу заводу ім. Т.Г. Шевченка на баланс СПТУ №30 значно звузив та порушив житлові права ОСОБА_1 , як мешканки цього гуртожитку, зокрема, право встановлене Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на приватизацію кімнат у гуртожитку, в якому вона постійно мешкала. Прийняття Кабінетом Міністрів України рішення такої форми як «доручення» не передбачено чинним законодавством. Усі рішення з 19 листопада 1992 року по 29 січня 1997 року (включно) Кабінет Міністрів України приймав у формі постанов та розпоряджень. Таким чином, «доручення» Кабінету Міністрів України від 29 травня 1992 року №7935/33 є неналежним (неофіційним) актом, на підставі якого відбулась передача гуртожитку. А тому, передача гуртожитку по АДРЕСА_1 відбулася без дотримання законодавчо встановленої процедури. У зв'язку з цим наявні підстави для визнання незаконним акту передачі комплексу середнього професійного училища №30 по АДРЕСА_2 в частині передачі першої секції гуртожитку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 та акту передачі другої секції гуртожитку; наслідком цього є необхідність повернення майна, факт передачі якого зафіксовано актом і визнано незаконним за відсутності для цього відповідних передбачених законом підстав. Строк позовної давності у спірних правовідносинах переривався, оскільки позивачка вже зверталась до Харківського окружного адміністративного суду в 2018 році з майже аналогічними вимогами, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року частина таких вимог розглянута по суті та задоволена, однак постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 року вказане рішення скасовано, провадження у справі закрито з тих підстав, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих від 16 травня 1973 року заводу імені Т.Г. Шевченка відведено земельну ділянку для будівництва комплексу професійно-технічного училища в містечку при техучилищі Жовтневого району, в тому числі для будівництва гуртожитку (т.1 а.с.40).
Заводом імені Т.Г. Шевченка було збудовано 9-ти поверховий гуртожиток, та Актом прийому в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництва приміщення цивільно-громадянського призначення від 30 червня 1978 року гуртожиток на 537 місць - дев'ятиповерхова будівля за адресою АДРЕСА_1 введено в експлуатацію (т.1 а.с.41-42).
Згідно акту передачі комплексу середнього професійно-технічного училища №30 по АДРЕСА_3 , що знаходився на балансі заводу імені Т.Г. Шевченка на самостійний баланс СПТУ-30, затвердженого 19 листопада 1992 року - Директором Харківського приладобудівельного заводу ім. Т.Г. Шевченка та 18 листопада 1992 року - Директором СПТУ-30 міста Харкова заводом імені Т.Г. Шевченка передано на самостійний баланс СПТУ-30 першу секцію гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.43-44).
Крім того, актом передачі другої секції гуртожитку по АДРЕСА_1 , що знаходився на балансі базового підприємства заводу імені Т.Г. Шевченка, затвердженого Директором Державного підприємства «Харківського приладобудівного заводу імені Т.Г. Шевченка» 09 січня 1997 року та Директором СПТУ-30 міста Харкова 10 січня 1997 року, друга секція гуртожитку передана на баланс СПТУ-30. (т.1 а.с.45).
Зміст обох актів свідчить про те, що вони складені на підставі:
- розпорядження представника президента України,
- доручення Кабінету міністрів України №7935/33 від 29.05.1992 року,
- листа Міністра просвіти №1/10-2 від 21.04.1992 року,
- листа голови Фонду державного майна України №10-1-91 від 20.04.1992 року,
і фактично фіксують факт передачі двох секцій гуртожитку з балансу заводу ім. Т.Г. Шевченка, що перебував у віданні Міністерства машинобудування і військово-промислового комплексу України на баланс Міністерства просвітництва (на даний час - Міністерства освіти і науки України).
У 2003 році за підтримки адміністрації СПТУ-30 мешканці гуртожитку звернулися до Жовтневого районного суду міста Харкова з проханням визнати проживання мешканців гуртожитку законним на підставі Ордерів, які були надані їм при заселенні в гуртожиток підприємством. Суд задовольнив вказані позови і надав змогу всім мешканцям зареєструвати своє місце проживання в гуртожитку. Після набрання рішеннями суду законної сили мешканцям гуртожитку були видані ордера (т.1 а.с. 51-197).
В тому числі рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2004 року у справі № 2-2115/2004, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 , встановлено факт постійного проживання з 1993 року ОСОБА_1 в кімнатах АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право користування житловими приміщеннями в кімн. АДРЕСА_4 . Зобов'язано адміністрацію професійно-технічного училища №30 м. Харкова видати ОСОБА_1 ордер на житлові приміщення №№903, 904, 904-А по АДРЕСА_1 . Зобов'язано відділення з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВХМУ УМВСУ в харківській області провести реєстрацію проживання ОСОБА_1 за адресою: квартира АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 . (т.1.а.с.176)
На бланку, передбаченому Додатком до Примірного положення про гуртожитки від Харківським професійним машинобудівним ліцеєм 23.04.2004 року в м. Харків видано ордер №56 ОСОБА_1 , яка працює на заводі ім. Т.Г. Шевченка для зайняття з сім'єю із 2 осіб житлової площі в гуртожитку ХПМЛ по АДРЕСА_7 розміром 42,0 м. Ордер видано на підставі рішення ППО ХПМЛ від 15.04.2004 р., протокол №46 ОСОБА_1 та сину ОСОБА_87 (т.1.а.с.176).
Згідно з копією паспорта на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області 13.12.1999 року, остання була зареєстрована з 22.05.1985 року за адресою: АДРЕСА_3 , а 30.06.2004 року - знята з реєстрації за вказаною адресою і 03.07.2004 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , кімнати 903, 904, АДРЕСА_8 (т.2 а.с.85-88).
19 грудня 2005 року на сумісному засіданні адміністрації ліцею та профспілкового комітету було вирішено виключити з числа гуртожитку ( АДРЕСА_9 , закріпити за мешканцями цього будинку займану ними площу, просити міськвиконком затвердити прийняте рішення (т.1 а.с.46).
Листом Начальника відділення державного пожежного нагляду управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУМНС України в харківській області від 24.04.2007 року та висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 22.05.2007 року повідомлено про відсутність заперечень з приводу кімнат гуртожитку по АДРЕСА_1 до житлового фонду (а.с.47-48).
Відповідно до Наказу Міністерства освіти та науки України «Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів Харківської області, зміну типу і назви Харківського професійного ліцею швейного і хутрового виробництва» від 07.10.2016 р. № 1217 майновий комплекс Харківського професійного машинобудівного ліцею ( АДРЕСА_2 ) згідно передавального акту від 28.11.2016 р. передано на баланс Харківського професійного ліцею швейного і хутрового виробництва (м. Харків, проспект Любові малої, 30), в тому числі 9-ти поверхову будівлю літ. «А-9» «Гуртожиток» по АДРЕСА_1 .
Харківський професійний ліцей швейного і хутрового виробництва, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.07.2017 р., змінив тип і назву на Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області».
Відповідно до «Опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація припинення юридичної особи»» в результаті реорганізації Харківський професійний машинобудівний ліцей припинив діяльність шляхом реорганізації.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.10.2017 року будівля літ «А-9» (гуртожиток), об'єкт житлової нерухомості, опис об'єкта: самовільно перебудовано приміщення: 2-го поверху № 3; 7; 12; 21; 31; 39;44; 3-го поверху № 3; 7; 8; 13; 18; 23; 33; 36; 40; 46; 48; 53; 54; 4-го поверху № 26; 31; 39; 44; 52; 54-58; 5-го поверху № 5; 8; 14; частина 16; 18; 20; 25; 26; частина 28; З0; 32-36; 41; 47; 53; 55; 56; 58; 60; 61; 65; 66; 6-го поверху № 3; 16; 17; 23; 27; 36; 38; 40; 53; 55; 56; 7-го поверху № 4; 7; 13; 14; 15; 20; 25; 27; 29; З0; 33; 36; 47; 55; 8-го поверху № 8; 10; 13; 18; 21; 24; 25; 26; 28; 33; 36; 38; 44-48; 50; 51, 56; 59; 60; 9 поверху № 5, 17, 13; 18; 19; 21; 23; 25; 27; 28; 29; З0; 33; 37; 39; 41; 44; 46; 47; 54; 56; 57, адреса: АДРЕСА_1 належить на праві державної власності Міністерству освіти і науки України на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер 34555515, видане 05.03.2015 року видавник - реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківської області, підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 19476553 від 19.02.2015 р. Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ. 11.10.2017 року зареєстровано інше речове право підстава - наказ, серія та номер 1271, виданий 11.09.2017 року, видавник Міністерство освіти і науки України - зареєстровано право оперативного управління - правокористувач Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг» Харківської області, що також підтверджено копією наказу від 11.09.2017 року №1271 з додатком (перелік нерухомого державного майна) (а.с.49 т.1, а.с. 44-45 т.2).
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1 втратили право на приватизацію кімнат у гуртожитку, оскільки з передачею гуртожитку на баланс навчального закладу ( СПТУ-30) його статус був змінений, при цьому саме юридичний статус гуртожитку, який він набув у зв'язку з незаконною передачею з балансу заводу (гуртожиток має статус «Учнівський гуртожиток»), позбавив його мешканців можливості реалізувати своє право на приватизацію кімнат, в тому числі і позивача, отже актами передачі гуртожитку з балансу заводу на баланс СПТУ-30 було значно звужено та порушено житлові права мешканців спірного гуртожитку. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що передача гуртожитку була здійснена не на підставі закону, а на підставі розпорядження представника Президента України, доручення КМУ №7935/33 від 29.05.1992 року, листа Міністра просвіти №1/10-2 від 21.04.1992 року, а також листа голови Фонду Державного майна України №10-1-92 від 20.04.1992 року, які відсутні у вільному доступі та яким неможливо надати належну правову оцінку, однак які однозначно не є законодавчими актами, що є підставою для визнання незаконними дії щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з балансу заводу, що перебував у віданні Міністерства машинобудування і військово-промислового комплексу України на баланс Міністерства просвітництва (Міністерства освіти і науки України) та визнання незаконними актів передачі спірного гуртожитку. Крім того Міністерство освіти і науки України та Фонд державного майна України у своїх відповідях на численні звернення та запити вказують на те, що передача гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 з балансу Виробничого об'єднання «Завод ім. Шевченка» на баланс Професійно-технічного училища №30 м. Харкова відбулась на підставі постанови КМУ від 01.03.1993 №689 «Про передачу на баланс професійних навчально-виховних закладів будівель і споруд». Однак вказана постанова не містить жодних відомостей про передачу гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 з балансу Виробничого об'єднання «Завод ім. Шевченка» на баланс Професійно-технічного училища №30. Крім того, розпорядження представника Президента України, лист Міністра просвіти №1/10-2 від 21.04.1992 року, лист голови Фонду державного майна України №10-1-91 від 20.04.1992 року, на підставі яких було передано гуртожиток по АДРЕСА_1 (за актами прийому-передачі від 19.11.1992 року і від 29.01.1997 року) взагалі відсутні як у органів, які їх видали, так і в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, на зберігання якому вони були передані. Позивачка зазначає, що право власності на гуртожиток за ПТУ-30 міста Харкова або Міністерством просвітництва, правонаступником якого є Міністерство освіти і науки України, не було зареєстровано до 2015 року, у зв'язку з чим власником гуртожитку залишався завод імені Т.Г. Шевченка. Таким чином спірний гуртожиток має перебувати на балансі заводу імені Т.Г. Шевченка, а працівники заводу, які постійно проживали протягом останніх двадцяти-тридцяти років в ньому, мають право на приватизацію кімнат у гуртожитку. Право на приватизацію кімнат у гуртожитку виникло у 2008 році з прийняття ЗУ «Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків» та ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, незаконна передача гуртожитку є втручанням у право позивача та інших мешканців гуртожитку на мирне володіння майном. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд:
-визнати незаконними дії Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т. Г. Шевченка» та СПТУ-30 міста Харкова щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з балансу ДП «Харківського приладобудівного заводу ім. Т. Г. Шевченка» на баланс СПТУ-30 міста Харкова, без врахування осіб, яким ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т. Г. Шевченка» надано житло в гуртожитку;
-визнати незаконним акт передачі комплексу середнього професійного училища № 30 по АДРЕСА_2 , в частині передачі першої секції гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , затверджений 19 листопада 1992 року Директором Харківського приладобудівного заводу ім. Т.Г. Шевченка та 18 листопада 1992 року Директором СПТУ-30 міста Харкова та акт передачі другої секції гуртожитку в АДРЕСА_1 , що знаходиться на балансі базового підприємства заводу ім. Т. Г. Шевченка на самостійний баланс СПТУ-30 міста Харкова, затверджений 29 січня 1997 року Директором Харківського приладобудівного заводу ім. Т. Г. Шевченка та 10 січня 1997 року Директором СПТУ-30 міста Харкова;
-зобов'язати Міністерство освіти і науки України повернути гуртожиток, розташований за адресою: м. Харків, вул. Селянська, буд. 25, у власність ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т. Г. Шевченка»;
-зобов'язати ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т. Г. Шевченка» передати у власність територіальної громади міста Харкова гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло. Так, у статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.
Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6листопада 1995 року № 891, встановлено, що передачі у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду крім гуртожитків.
Зміни до п. 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26 травня 2004 року.
Відповідні зміни до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», згідно з якими гуртожитки включено до об'єктів державного житлового фонду, що підлягає приватизації, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках» від 03 березня 2005 року № 2453-ІV.
Матеріали справи свідчать про те, що передача двох секцій гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 з балансу заводу ім. Т.Г. Шевченка, що перебував у віданні Міністерства машинобудування і військово-промислового комплексу України на баланс Міністерства просвітництва (на даний час - Міністерства освіти і науки України) була здійснена у 1992 році та у 1997 році (а.с.43-45 т.1) на підставі розпорядження представника президента України, доручення Кабінету міністрів України №7935/33 від 29.05.1992 року, листа Міністра просвіти №1/10-2 від 21.04.1992 року, листа голови Фонду державного майна України №10-1-91 від 20.04.1992 року.
Тобто на час передачі спірного гуртожитку, він не відносився до об'єктів, які підлягали приватизації громадянами у розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно зі статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана стаття визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Судом встановлено, що кімнати, які займає позивачка, знаходяться у першій секції гуртожитку, яка була передана на баланс СПТУ-30 у листопаді 1992 року.
Оскільки на момент передачі спірного гуртожитку на баланс Міністерства просвітництва (на даний час - Міністерства освіти і науки України) позивачка не проживала у гуртожитку, приватизація гуртожитків діючим на той час законом не була передбачена, колегія суддів вважає, що позивачка не довела порушення своїх прав та інтересів.
При цьому, ОСОБА_1 з 1993 року є користувачем кімнат № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 у першій секції гуртожитку за адресою: по АДРЕСА_1 . Натомість позовні вимоги заявлені позивачкою у грудні 2019 року щодо гуртожитку вцілому.
Оскільки кімнати, в яких проживає позивачка знаходяться у першій секції гуртожитку, підстав вважати порушеними її права внаслідок передачі другої секції гуртожитку на баланс СПТУ-30 у 1997 році колегія суддів не вбачає.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона мала обґрунтовані очікування щодо набуття права власності (в т.ч. на умовах приватизації) на зайняті нею кімнати у гуртожитку.
Установивши наявність у особи, яка звернулася із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Статтею 14 Конвенції передбачено, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.
Водночас, всупереч ст. 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачка наразі позбавлена можливості приватизувати займані нею кімнати у гуртожитку, оскільки наразі змінений юридичний статус гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
Набуття квартири у приватну власність пов'язане із майновим правом у контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (котрі ґрунтуються на законодавчих нормах) на набуття права володіння, користування, розпорядження. Такі сподівання виникли у позивачів з моменту надання житла в користування.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, в рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Разом з тим на момент зміни юридичного статусу гуртожитку (на час передачі гуртожитку - 1992 рік та 1997 рік), гуртожитки не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України.
01 січня 2009 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04 вересня 2008 року, яким було передбачено право на приватизацію кімнат у гуртожитку.
Таким чином право позивача на приватизацію кімнат у гуртожитку виникло у 2008 році з прийняття Закону України «Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків» та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Проте, як вже зазначалось вище, передача гуртожитку по АДРЕСА_1 відбувалася за актами прийому-передачі від 19 листопада 1992 року та від 29 січня 1997 року на підставі розпорядження представника президента України, доручення Кабінету Міністрів України №7935/33 від 29.05.1992 року, листа Міністра просвіти №1/10-2 від 21.04.1992 року, листа голови Фонду державного майна України №10-1-91 від 20.04.1992 року.
Висновок суду першої інстанції про те, що акт передачі з балансу заводу ім. Т.Г. Шевченка на баланс СПТУ №30 спірного гуртожитку слід визнати незаконним, оскільки прийняття Кабінетом Міністрів України рішення такої форми як «доручення» не передбачено чинним законодавством, та така передача гуртожитку звузила та порушила житлові права ОСОБА_1 , як мешканки цього гуртожитку, - не відповідає вимогам закону.
На час передачі гуртожитку на баланс Міністерства просвітництва (на даний час - Міністерства освіти і науки України), права та інтереси ОСОБА_1 , як мешканки цього гуртожитку, не порушені; тому позовні вимоги є безпідставними.
Крім того громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 264/7504/15-ц (провадження № 61-34679св18).
Доводи апеляційних скарг частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню; у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до ч. 1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи убачається, що при звернені до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 073,60 грн. (768,40 грн. х 4 немайнові вимоги). З урахуванням того, що позовні вимоги судом першої інстанції задоволені частково (задоволені 2 вимоги), при подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2 305,20 грн. (768,40 грн. х 2 вимоги х 150%).
Разом з тим при подачі апеляційної скарги Державне підприємство «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» сплатило судовий збір у розмірі 4 609,50 грн. (а.с.127 т.6). Натомість сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.
Таким чином при подачі апеляційної скарги Державним підприємством «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» було надмірно сплачено 2304,30 грн. судового збору (4609,50 грн. - 2305,20 грн.).
Згідно п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається особі, яка її сплатила за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, судова колегія вважає, що наявні підстави для повернення відповідачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 2 304,50 грн., який надмірно сплачений Державним підприємством «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» при поданні апеляційної скарги за платіжним дорученням №241 від 10 лютого 2021 року (а.с.127 т.6).
Згідно ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Порядок повернення судового збору врегульовано наказом Мінфіну «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» від 03.09.2013 № 787.
Пунктом 5 вказаного Порядку зокрема передбачено, що повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за ухвалою суду, яка набрала законної сили, оригінал або належним чином засвідчена копія якої подається платником до органу Казначейства разом із його заявою про повернення сплаченого судового збору та оригіналом або копією (у тому числі електронною копією) розрахункового документа, що підтверджує його сплату (у разі якщо його оригінал знаходиться в матеріалах справи).
Крім того, при подачі апеляційної скарги Міністерство освіти і науки України сплатило судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. (а.с.181 т.6), тоді як сплаті підлягало - 2305,20 грн.
При подачі апеляційної скарги Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» сплатив судовий збір у розмірі 2 270 грн. (а.с.50 т.6), тоді як сплаті підлягало - 2305,20 грн.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням задоволення вимог апеляційної скарги Міністерства освіти і науки України та Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області», наявні підстави для стягнення із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 187,80 грн., які відповідачі недоплатили при подачі апеляційної скарги (1 152,60 грн. недоплачені Міністерством освіти і науки України + 35,20 грн. недоплачені Державним навчальним закладом «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області»).
Крім того наявні підстави для стягнення з позивачки судовий збір, який апелянти сплатили при подачі апеляційної скарги, а саме: на користь Міністерства освіти і науки України з позивачки слід стягнути судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.; на користь Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» - у розмірі 2 305,20 грн.; на користь Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» - у розмірі 2270 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги Міністерства освіти і науки України та Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» - задовольнити.
Апеляційну скаргу Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства освіти і науки України судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» судовий збір у розмірі 2 270 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 187,80 грн.
Повернути Державному підприємству «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» надмірно сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 2 304,30 грн. згідно з оригіналом квитанції про сплату судового збору №241 від 10 лютого 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 04.08.2021 року.