Провадження № 11-кп/803/1640/21 Справа № 185/8302/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
04 серпня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (приймає участь в режимі
відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження № 12020040370001501 за апеляційними скаргами прокурора Павлоградської окружної прокуратури, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий, останній раз:
- 28.07.2020 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.186 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього належного йому майна; на підставі ч.1 ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.07.2020 року в розмірі 1 місяця позбавлення волі, та призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць з конфіскацією всього належного йому майна; в решті вирок суду залишити без змін.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ч.2 ст.187 КК України передбачає, окрім основного покарання у виді позбавлення волі, додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Однак, суд першої інстанції, в порушення ст.59, ч.2 ст.187 КК України, при вирішенні питання щодо призначення покарання ОСОБА_8 , не зазначив про застосування додаткового обов'язкового покарання у виді конфіскації майна, не вказав розмір конфіскованого майна.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати, у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд у вироку не зазначив, чому він взяв до уваги докази потерпілої сторони, та відкинув докази сторони захисту.
Стверджує, що показання обвинуваченого ОСОБА_8 не були взяті до уваги, оскільки належним чином не були перевірені дані про те, що дії ОСОБА_8 не були направлені на заволодіння грошовими коштами потерпілого, адже ніхто з допитаних в судовому засіданні, в тому числі, потерпілий, не вказували на те, що обвинувачений вимагав або просив у потерпілого гроші, мотив і умисел обвинуваченого був направлений на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень у зв'язку з неприязними відносинами.
Зазначає, що показання потерпілого ОСОБА_9 про те, що в день вчинення злочину у нього в кишені були гроші в сумі 5000 грн і, що на ці гроші він хотів купити телефон, є надуманими та не відповідають дійсності, оскільки, як пояснив в судовому засіданні потерпілий, він не пам'ятає, коли і в який час в нього пропали грошові кошти.
Сам факт розірваної кишені на куртці потерпілого матеріалами провадження не доведено.
Вказує на те, що свідок ОСОБА_10 розповідав про обставини події зі слів його сина, потерпілого ОСОБА_9 , при цьому вказаний свідок є сліпою людиною і не міг бачити грошових коштів у сина та обставин, які сталися з потерпілим.
В судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 існують неприязні відносини, та за показами обвинуваченого, він наніс декілька ударів потерпілому, грошей у нього не просив і не вимагав.
Умисел ОСОБА_8 на заволодіння грошовими коштами потерпілого спростовується тим, що якби він забрав гроші у ОСОБА_9 , то навіщо він пропонував свідку ОСОБА_11 купити у нього дублянку за 250 грн.
Зазначає, що у обвинуваченого не було вилучено будь-яких грошових коштів, які б свідчили про його злочинні дії, речових доказів у провадженні не має.
Посилається на те, що потерпілий заінтересований в тому, щоб обвинуваченому призначили найсуворіше покарання, а тому видумав варіант із заволодінням його грошових коштів.
Стверджує, що в судовому засіданні не доведено і не встановлено наявності у потерпілого грошових коштів в сумі 5000 грн.
Вважає, що в діях ОСОБА_8 відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, а при наявності у потерпілого ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, дії обвинуваченого підлягають іншій кваліфікації
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років; на підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.07.2020 року в розмірі 1 місяця позбавлення волі, та остаточно ОСОБА_8 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць; також вирішено питання щодо речових доказів.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_8 27.10.2020 року, приблизно о 17.50 годині, знаходився біля магазину «Делві», розташованого по вулиці Західнодонбаська, 43 м. Павлограда Дніпропетровської області, де побачив раніше знайомого йому ОСОБА_9 . У цей час у ОСОБА_8 виник злочинний умисел,
направлений на напад з метою заволодіння майном останнього, із застосуванням
насильства, небезпечного для життя та здоров'я ОСОБА_9 ..
Реалізуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_8 підійшов до ОСОБА_9 та почав провокувати останнього на конфлікт, після чого ОСОБА_8 за допомогою невстановленого предмету, який був при ньому, почав наносити удари по ногах ОСОБА_9 , а саме по гомілці правої ноги, правому колінному суглобу, та почав вимагати у останнього мобільний телефон. Від нанесених ударів ОСОБА_9 сів навколішки та почав закриватися. У цей час ОСОБА_8 продовжував свої дії та продовжував наносити удари, в тому числі по кистям обох рук ОСОБА_9 ..
У подальшому ОСОБА_8 , продовжуючи свої злочинні дії, направлені на напад з метою заволодіння чужим майном, розуміючи протиправний характер своїх дій, почав наносити удари невстановленим предметом по тулубу та голові ОСОБА_9 , а саме потиличній та волосистій частині голови, після чого почав перевіряти кишені останнього, де у правій кишені куртки виявив грошові кошти в сумі 5000 грн, якими відкрито заволодів, чим спричинив останньому матеріальний збиток на вищевказану суму.
З метою уникнення подальшого побиття ОСОБА_9 побіг в сторону будинку АДРЕСА_2 , де проживає його батько ОСОБА_10 .. Однак, біля 2-го під'їзду вказаного будинку ОСОБА_8 наздогнав потерпілого та продовжив наносити удари йому по ногах, продовжуючи при цьому вимагати мобільний телефон. У подальшому ОСОБА_9 забіг до вищевказаного під'їзду та, забігши до квартири, де проживає його батько, припинив протиправні дії ОСОБА_8 ..
ОСОБА_8 своїми умисними, злочинним діями спричинив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 у вигляді забійних ран голови, правої гомілки, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, тілесні ушкодження у вигляді гематом м'яких тканин волосистої частини голови, обох гомілок, правого колінного суглобу, 5-ого пальця лівої кисті за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Після чого ОСОБА_8 з місця вчинення злочину з викраденим майном зник,
розпорядився ним на власний розсуд.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги прокурора та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
Доводи захисника щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та дослідженим судом першої інстанції доказам, яким у вироку судом надано належну оцінку.
Так, вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, підтверджується такими доказами:
- показами потерпілого ОСОБА_9 , який в судовому засіданні розповів про обставини вчиненого злочину, та вказав на обвинуваченого ОСОБА_8 як на особу, яка вимагала в нього мобільний телефон та застосовуючи насильство заволоділа його майном, а саме грошовими коштами в розмірі 5000 грн.
Покази потерпілого узгоджуються з протоколом проведення слідчого експерименту від 12.11.2020 року за його участю, де ОСОБА_9 показав яким чином ОСОБА_8 наносив йому удари палицею по нижнім кінцівкам, голові, та щодо вимагання обвинуваченим в нього мобільного телефону та заволодіння його грошовими коштами, та висновком експерта № 296 від 12.11.2020 року, яким встановлено локалізацію, характер і механізм виявлених у потерпілого ОСОБА_9 тілесних ушкоджень;
- показами свідка ОСОБА_10 , який є батьком потерпілого, та який зазначив, що зі слів його сина йому відомо те, що обвинувачений бив сина палицею по нозі та голові, забрав у нього гроші, які він відкладав на телефон;
- показами свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що 27.10.2020 року він був біля магазину разом з потерпілим. Потім підійшов обвинувачений з певними претензіями до потерпілого, та почав бити його чи то парасолькою, чи то іншим предметом по рукам та ногам. Він бачив три удари, потім пішов додому.
Покази свідка ОСОБА_12 узгоджуються з протоколом проведення слідчого експерименту від 12.11.2020 року за його участю, де свідок показав як ОСОБА_8 наносив потерпілому ОСОБА_9 удари палицею по ногам;
- показами свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що восени 2020 року, близько 18.00 години, він повертався додому. Біля під'їзду навприсідки перебував потерпілий та якийсь чоловік, який стояв над ним та тримав щось у руках. На обличчі потерпілого він побачив ушкодження. Коли він відчинив двері до під'їзду, потерпілий забіг всередину, а той чоловік за ним почав гнатись. Коли підійшов на другий поверх, то потерпілий пригнувся, а той чоловік був над ним.
Також вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні цього кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами:
- протоколом огляду від 12.11.2020 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого оглянуто територію по АДРЕСА_3 , де обвинувачений розпочав завдавати потерпілому ударів (а.п. 54-58);
- висновком експерта № 296 від 12.11.2020 року, відповідно до якого у потерпілого виявлено тілесні ушкодження, з яких забійні рани голови, правої гомілки відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я. Інші тілесні ушкодження є легкими. Давність спричинення ушкоджень може відповідати даті 27.10.2020 року. Малоймовірне отримання виявлених тілесних ушкоджень при падінні з висоти власного зросту (а.п. 59-60);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 12.11.2020 року з відеозаписом до нього, за участю потерпілого ОСОБА_9 , який відтворив обставини подій, які мали місце 27.10.2020 року, а саме показав яким чином ОСОБА_8 наносив йому удари палицею по нижнім кінцівкам, голові, та витягнув з кишені його куртки 5000 грн (а.п. 61-65);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 12.11.2020 року з відеозаписом до нього, за участю свідка ОСОБА_12 , який показав як ОСОБА_8 , тримаючи палицю, схожу на парасольку, почав наносити удари по ногам потерпілого, бачив не менше 4-х ударів. Після чого покинув місце події, не бажаючи бути свідком (а.п. 66-70);
- іншими доказами, зазначеними у вироку, та взятими судом до уваги.
Підстав для того, щоб вважати зазначені докази недопустимими у кримінальному провадженні, на підставі яких суд дійшов висновку про винність ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, суд не знаходить, адже суд першої інстанції, згідно із положеннями ст. 94 КПК України, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Окрім того, колегія суддів вважає, що покази потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 узгоджуються між собою, та підтверджуються письмовими доказами, яким судом надано належну оцінку, а тому обґрунтовано покладені в основу вироку суду.
Твердження захисника про те, що дії ОСОБА_8 не були направлені на заволодіння грошовими коштами потерпілого, оскільки мотив і умисел обвинуваченого був направлений на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень у зв'язку з неприязними відносинами є безпідставним та необгрунтованим, оскільки спростовується показами самого потерпілого, який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що 27.10.2020 року він з ОСОБА_12 перебував на вул. Західнодонбаська, де до нього підійшов обвинувачений та почав його бити дубинкою, яку тримав у руці, по ногам та голові. Потім він почав тікати, але біля під'їзду обвинувачений наздогнав його і продовжив бити йому по ногам дубинкою. Потім він забіг в під'їзд, обвинувачений побіг за ним, на другому поверсі продовжив його бити. Припинив бити, коли батько відкрив двері і потерпілий забіг у квартиру. Коли обвинувачений почав його бити, то питав, де телефон, і в процесі завдання ударів перевіряв кишені, відкрив кишеню, де лежали гроші, витягуючи гроші, розірвав кишеню. Телефон обвинувачений не забрав, бо не знайшов його.
При цьому, суд першої інстанції, беручи до уваги покази потерпілого щодо вимагання обвинуваченим мобільного телефону та заволодіння грошовими коштами зазначив, що потерпілий чітко вказав, де лежали гроші, якими купюрами, та те, що обвинувачений перевіряв його кишені, шукаючи телефон, забрав кошти, а телефон не знайшов, бо той був у внутрішній кишені.
Також судом встановлено, що покази потерпілого є послідовними як під час проведення слідчого експерименту, так і під час допиту в судовому засіданні, окрім того, обгрунтовано зазначено, що потерпілий попереджений про кримінальну відповідальність, а тому відсутні підстави не довіряти його показам, крім того, про заволодіння коштами потерпілий одразу повідомив поліцію (дані витягу з ЄРДР).
Слід зазначити, що розбій є закінченим злочином саме з моменту вчинення нападу, при цьому для кваліфікації розбою не має значення було чи не було фактично вилучене майно у потерпілого.
Доводи захисника про те, що факт розірваної кишені на куртці потерпілого матеріалами провадження не доведено є такими, що не можуть бути взяті до уваги, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що потерпілий в судовому засіданні від 26.02.2021 року (а.п.170), відповідаючи на питання захисника обвинуваченого про те, чи було зовнішньо видно, що в нього гроші були витягнуті з кишені, зазначив, що верхня частина кишені була порвана, однак після цього клопотань про дослідження куртки потерпілого стороною захисту не заявлялось, а тому вказана обставина не спростована дослідженими судом доказами.
Твердження сторони захисту про те, що свідок ОСОБА_10 розповідав про обставини події зі слів його сина, потерпілого ОСОБА_9 , при цьому вказаний свідок є сліпою людиною і не міг бачити грошових коштів у сина та обставин, які сталися з потерпілим є безпідставними, оскільки стаття 97 КПК України передбачає, що показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
З матеріалів провадження вбачається, що свідок давав показання під присягою, з дотриманням усіх правил допиту. У судових засіданнях стороні захисту була забезпечена можливість ставити запитання та спростовувати доводи.
Також зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення про винуватість ОСОБА_8 тими показаннями, які безпосередньо сприймав у ході судового розгляду, в умовах відкритого, гласного та змагального процесу, а тому відсутні підстави сумніватись у достовірності та допустимості таких доказів.
Посилання захисника на те, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 існують неприязні відносини, а також, що потерпілий заінтересований в призначенні обвинуваченому найсуворішого покарання є безпідставними, оскільки судом було встановлено та у вироку зазначено, що під час допиту потерпілого обвинувачений зазначив, що він був знайомий з потерпілим, приятелював і відносини у них були нормальні.
Також, колегія суддів вважає, що доводам захисника про те, що умисел ОСОБА_8 на заволодіння грошовими коштами потерпілого спростовується тим, що він пропонував свідку ОСОБА_11 купити у нього дублянку за 250 грн судом першої інстанції була надана належна оцінка, в обгрунтування якої покладено те, що обвинувачений заволодів коштами близько 17.50 годин, а дублянку намагався продати о 24 годині, а тому за цей час обвинувачений мав достатньо часу розпорядитись коштами, якими заволодів, окрім того, заволодіння коштами потерпілого не перебуває в причинному зв'язку з бажанням продати дублянку, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, а тому вказані доводи захисника є необгрунтованими.
Доводи захисника щодо не встановлення наявності у потерпілого грошових коштів в сумі 5000 грн є безпідставним, оскільки суд встановив, що в ході судового розгляду доведено винуватість ОСОБА_8 саме у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого особою, що раніше вчинила розбій. Такий висновок суду ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_9 , які є логічними і послідовними, підтверджені показами свідка ОСОБА_10 , окрім того, обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення узгоджуються з іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ознаками ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний з
насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, а тому апеляційна скарга захисника щодо скасування вироку суду з підстав відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції у вироку послався на мотиви, чому він взяв до уваги покази потерпілого, та спростовує позицію обвинуваченого, з чим погоджується колегія суддів.
Що стосується виду та розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 основного покарання, то воно відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, оскільки при його призначенні судом першої інстанції були враховані: тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься згідно із ст. 12 КК України до категорії тяжкого злочину; дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, за місцем проживання характеризується посередньо; обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання - не встановлено.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що розмір призначеного обвинуваченому покарання за ч.2 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років є не тільки справедливим, але й необхідним і достатнім для його виправлення.
Разом з цим, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання, а саме не застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, колегія суддів вважає такими, що знайшли підтвердження при здійсненні апеляційного розгляду.
Санкція частини 2 статті 187 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.
Частиною 1 статті 65 КК України та абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено, що суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Вироком Павлоградського міськрайонного районного суду Дніпропетровської області від 05.04.2021 року ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст.187 КК України до позбавлення волі строком на 7 років, при цьому конфіскацію майна як обов'язкове додаткове покарання призначено не було, у зв'язку з чим суд не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме не призначив обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Згідно зі ст. 409 КПК України, підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому, враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 413 та п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_8 покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку судом апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції не було призначено обов'язкове додаткове покарання за ч.2 ст.187 КК України у виді конфіскації майна.
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку, що покарання ОСОБА_8 повинно бути призначено за ч.2 ст.187 КК України на строк, визначений судом першої інстанції, що не оскаржується прокурором, однак з конфіскацією всього належного йому майна, з урахуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць з конфіскацією всього належного йому майна, з урахуванням особи обвинуваченого, який раніше судимий, характеризується посередньо, не працював, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а тому вимоги апеляційної скарги прокурора підлягають задоволенню.
На думку колегії суддів, саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2021 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської окружної прокуратури, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2021 року - задовольнити.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2021 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - скасувати.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.07.2020 року, та остаточно ОСОБА_8 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 1 місяць з конфіскацією всього належного йому майна.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення..
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Негайно після проголошення вручити копію вироку обвинуваченому, прокурору.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4