Провадження № 22-ц/803/6751/21 Справа № 214/2016/21 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
03 серпня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання- Євтодій К.С.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Державна казначейська служба України, , Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційною скаргою позивачаОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на ухвалу Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року, винесену суддею Папаригою В.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складання повного тексту судового рішення відсутні,-
У березні 2021 року Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої діями та бездіяльністю державних органів.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 04.03.2021 року суддя Прасолов В.М. не зачитав його права як учаснику справи, не допустив до розгляду малозначної справи №214/7251/20 його представників за нотаріальною довіреністю, тим самим порушив права позивача на захист та скоїв дискримінаційні дії по відношенню до нього, чим було заподіяно позивачу моральну та матеріальну шкоду.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 216000,00 гривень, та матеріальної шкоди (упущена вигода) в сумі - кількість засідань помножена на 288,88 гривень (судові витрати пов'язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні коли позивач з'являвся до суду.
Також, позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь його представників матеріальну шкоду в сумі - кількість засідань помножена на 288,88 гривень на кожного представника (судові витрати пов'язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні коли представники позивачів з'являлися до суду), а витрати Держави регресом стягнути з судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Прасолова Володимира Миколайовича.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої діями та бездіяльністю державних органів.
Позивач ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_3 , будучи незгодними з ухвалою суду, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження і повернути справу до Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області для відкриття провадження та продовження розгляду справи.
Сторона Позивача, посилаючись на висновки постанови ВП ВС від 08.10.2020 у справі №826/56/18, вказує на те, що його майнові та особисті немайнові права порушені та зазначає, що відповідно до п.6 ст.31 ЦПК України і суд і суддя можуть бути відповідачем.
Окрім того, скаржник зазначає, що право визначати відповідача належить позивачеві, що встановлено нормами ст.50 ЦПК України.
Позивач вказує на те, що Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони Позивача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у відкритті провадження у справі, керуючись нормами п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, виходив з того, що процесуальні дії або бездіяльність суддів не можуть бути предметом даного виду судочинства, а позивач має право їх оскаржувати в суді вищої інстанції, тому подана позивачем заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не може погодитись з доводами сторони Позивача, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У відповідності до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Тобто, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду справи № 214/7251/20, він мав можливість оскаржити дії судді до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд та суддю-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: 1) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); 2) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; 3) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 10.01.2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження 61-1091св17), 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 31.07.2019 року у справі №636/5534/15.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дана позовна заява пов'язана виключно з діями судді, з якими позивач не погоджується, а тому приймаючи рішення по суті вказаного питання, суд першої інстанції врахував, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави. Разом з тим, позивачем визначено відповідачами у справі суд, суддю та Державну казначейську службу України, а не державу.
Отже висновок суду першої інстанції про те, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається, що Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Доводи апеляційної скарги позивача і його представника ОСОБА_3 по суті спору не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, відтак рішення суду першої інстанцій, колегія суддів вважає законним і належним чином обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03 серпня 2021 року.
Головуючий:
Судді: