79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
28.07.2021 справа № 914/1977/21
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сваор Агро”, Волинська область, Луцький район, с. Липини,
до відповідача: Приватного підприємства “Агрофірма “Лугове”, Львівська область, Бродівський район, село Лугове,
предмет позову: стягнення 220 216,67 грн.,
підстава позову: порушення зобов'язань по договору поставки № 01/20 від 04.06.2020 року,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: Кобрин Людмила Олександрівна - адвокат, ордер серії ВС № 1088280.
02.07.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сваор Агро» до Приватного підприємства «Агрофірма «Лугове» про стягнення 220 216,67 грн.
06.07.2021 року Господарським судом Львівської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
26.07.2021 року надійшов відзив на позовну заяву.
У судове засідання 28.07.2021 року з'явився представник відповідача.
Щодо неявки представника позивача в судове засідання, суд зазначає, що така не перешкоджає розгляду справи по суті, адже повідомлення позивача про дату та час судового засідання здійснено судом у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, на повідомлену у позовній заяві адресу товариства, яка відповідає відомостям, що розміщені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Інших адрес позивачем суду не повідомлено.
Причин неявки в судове засідання позивач суду не повідомив.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У судовому засіданні 28.07.2021 року за участю представника відповідача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем, на переконання позивача, зобов'язань по оплаті товару, отриманого за договором поставки. Так, позивач стверджує, що заборгованість відповідача становить 178 311,00 грн. основного боргу, 14 371,87 грн. інфляційних втрат, 5 297,07 грн. 3 % річних, 22 236,73 грн. штрафних санкцій.
Відповідач просить застосувати до позовних вимог про стягнення пені за період з 08.06.2020 р. по 22.06.2020 р. в сумі 954.89 грн. наслідки спливу строків позовної давності та відмовити у позові.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
04.06.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Сваор Агро” (згідно з договором - постачальник, надалі по тексту рішення - позивач) та Приватне підприємство “Агрофірма “Лугове” (згідно з договором - покупець, надалі по тексту рішення - відповідач) уклали договір поставки № 01/20, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію: кормові добавки та продукцію для сільськогосподарської діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 5.4 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.
Відповідно до п. 5.3 передача товару покупцеві здійснюється на основі специфікацій та за умови наявності у покупця довіреності на право отримання матеріальних цінностей.
Сторонами також погоджено, що строк оплати за поставлену партію товару встановлюється у специфікації даної партії (п. 4.2 договору).
До договору складено та підписано сторонами специфікацію про товар - грот соняшниковий в кількості 24,26 т, вартістю 178 311,00 грн., зі строком поставки до 15.06.2020 року та строком оплати - протягом одного календарного дня з дати поставки на підставі рахунку постачальника.
Згідно з видатковою накладною № 1 від 05.06.2020 року позивачем здійснено поставку товару - шрот соняшниковий в кількості 24,26 т, вартістю 178 311,00 грн. Видаткова накладна містить підписи представників сторін, скріплені печатками товариств.
Про здійснення перевезення на підставі накладної №1 від 05.06.2020 року свідчить товарно-транспортна накладна № Р1 від 05.06.2020 року з підписами та печатками вантажовідправника та вантажоодержувача.
Відповідачем у відзиві не заперечено факту поставки йому позивачем товару.
16.04.2021 року відповідачу надіслано претензію стосовно необхідності оплатити отриманий товар.
Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із описаних обставин справи, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджено і відповідачем не спростовано та не заперечено здійснення позивачем поставки товару, вартістю 178 311,00 грн., 05.06.2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалося вище, у договорі сторони погодили, що протягом одного календарного дня з дати поставки на підставі рахунку постачальника відповідач оплачує товар. Тобто, прийнявши 05.06.2020 року товар, відповідач повинен розраховуватись упродовж 06.06.2020 року.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зі встановлених обставин справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що своєчасна оплата за поставлений позивачем товар не здійснена. Відповідно, з 07.06.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання в сумі 178 311,00 грн.
Відтак, порушене право позивача на отримання належної плати за виконаний позивачем договірний обов'язок підлягає захисту в обраний ним спосіб - стягнення з відповідача заборгованості в розмірі основного боргу - 178 311,00 грн. основного боргу. Наявність у відповідача відповідного обов'язку останнім не спростовано.
Щодо заявленої до стягнення суми 14 371,87 грн. інфляційних втрат і 5 297,07 грн. 3 % річних суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно, позивач має право нараховувати на прострочену суму (178 311,00 грн.) інфляційні втрати та 3 % річних за період прострочення з 08.06.2020 року по 04.06.2021 року.
Суд зауважує, що Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснює, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Перевіривши розрахунки позивача, суд зазначає, що 3 % річних становлять 5 297,07 грн. Інфляційні втрати, розраховані з 01.07.2020 року по 30.04.2021 року, у обраний позивачем спосіб - шляхом перемножування індексів інфляції та множенням на суму боргу, становлять 13 979,58 грн. Суд зазначає, що за перерахунком суду сукупний індекс інфляції становить 107,84, а не 108,06, сума боргу з урахуванням індексу інфляції - 192 290,58 грн., і відповідно інфляційні втрати, крім основної суми боргу становлять 13 979,58 грн. Враховуючи наведене, у позовній вимозі про стягнення 392,29 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.
Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає, що статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6.2 договору за прострочену випадку порушення покупцем строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення оплати товару.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Зазначеною умовою договору сторонами не змінено періоду, за який нараховується пеня. Тому позивач має право нараховувати пеню за період прострочення 08.06.2020 року - 08.12.2020 року, а не до 08.06.2021 року, як здійснено позивачем. Відтак, пеня за відкоригований судом період становить 10 835,07 грн. Відповідно, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 11 401,66 грн. пені суд відмовляє.
Щодо заперечень відповідача в частині нарахування пені, суд зазначає, що визначений відповідачем початок нарахування пені - 23.06.2020 року є безпідставним і не обґрунтованим, оскільки судом вище вказано роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України стосовно моменту початку нарахування пені - такий не може бути змінений навіть за згодою сторін.
Стосовно клопотання відповідача про застосування до період з 08.06.2020 року по 22.06.2020 року наслідків спливу позовної давності, суд зазначає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, що передбачено ст. 258 Цивільного кодексу України. Проте, суд не визнає заперечення відповідача обгрунтованими, адже відповідно до п. 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» карантин на території України встановлено з 12.03.2020 року і такий діяв у зазначений відповідачем період червня 2020 року.
Обґрунтованих заперечень стосовно решти позовних вимог відповідачем у відзиві не висловлено.
Враховуючи наведене, суд зазначає про неспростовність відповідачем обставини наявності у нього прострочення в сумі основного боргу та робить висновки про часткову обгрунтованість позовних вимог, а саме на суму 208 422,72 грн., з яких 178 311,00 грн. основного боргу, 10 835,07 грн. пені, 13 979,58 грн. інфляційних втрат, і 5 297,07 грн. 3% річних, розміри яких обгрунтованвані судом вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Агрофірма “Лугове” (ідентифікаційний код юридичної особи 35263487, 80631, Львівська обл., Бродівський р-н, село Лугове) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сваор Агро” (ідентифікаційний код юридичної особи 43296119, 45601, Волинська обл., Луцький р-н, село Липини, вулиця Затишна, будинок 4А) 178 311,00 грн. основного боргу, 10 835,07 грн. пені, 13 979,58 грн. інфляційних втрат, і 5 297,07 грн. 3% річних і 3 126,20 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
3. У задоволенні вимог про стягнення 11 401,66 грн. пені та 392,29 грн. інфляційних втрат відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02.08.2021 року.
Суддя Р.І. Матвіїв