03 серпня 2021 року Справа № 280/599/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Україна, 69107, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Соборний, будинок 166, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118663), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393)
про визнання протиправними та скасування рішення, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення №18680424/827 від 16 листопада 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області прийняти рішення про врахування сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71010000 згідно квитанцій №35 від 18 серпня 2018 року, №50 від 18 вересня 2018 року, №0.0.1156421231.1 від 12 жовтня 2018 року, №27 від 12 листопада 2018 року, №69 від 11 грудня 2018 року із відповідним відображенням даних платежів в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 25 січня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
25 лютого 2021 року ухвалою суду розгляд справи №280/599/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 22 березня 2021 року.
22 березня 2021 року ухвалою суду справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 12 квітня 2021 року.
Ухвалою суду від 12 квітня 2021 року провадження у справі зупинено до 25 травня 2021 року.
25 травня 2021 року провадження у справ поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 25 травня 2021 року провадження у справі зупинено до 14 червня 2021 року.
14 червня 2021 року провадження у справ поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 14 червня 2021 року провадження у справі зупинено до 05 липня 2021 року.
05 липня 2021 року провадження у справ поновлено, про що судом постановлено відповідну ухвалу.
В судовому засіданні протокольною ухвалою суду від 05 липня 2021 року за згодою всіх учасників справи підготовче провадження закрито, а розгляд справи по суті призначено на 27 липня 2021 року.
Представники сторін 27 липня 2021 року просили суд розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, про що подано відповідні клопотання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що нею своєчасно сплачено єдиний внесок за найманого працівника ОСОБА_2 , який працював на посаді помічника адвоката з 02.08.2018 року по 30.04.2019 року, що підтверджується квитанціями №35 від 18.08.2018, №50 від 18.09.2018, №0.0.1156421231.1 від 12.10.2018, №27 від 12.11.2018, №69 від 11.12.2018. Відповідно до зазначених квитанцій єдиний внесок помилково сплачено на інший рахунок за технологічним кодом 71040000, замість 71010000. Для здійснення перерахування помилково сплачених сум єдиного внеску, позивач звернулась до контролюючого органу із листом №25.2/19 від 25.01.2019, в якому просила перерахувати з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 помилково сплачені кошти єдиного внеску. Перерахунок на момент звернення з позовною заявою контролюючим органом не здійснено, жодної відповіді з цього питання позивачу не надіслано. Зазначена бездіяльність відповідача призвела до прийняття рішення №18680424/827 від 16.11.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (Додаток 12). Позивач вважає №18680424/827 від 16.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області протиправним, та таким що підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Представник Головного управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві вх.№.9187 від 16 лютого 2021 року, відповідно до якого зазначено, що за порушення термінів сплати єдиного внеску винесено Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 16 листопада 2020 року № 18680424/827 за період з 21 вересня 2018 року до 14 листопада 2019 року на загальну суму 2281,72 грн., а саме: штрафні санкції у загальній сумі 1518,14 грн. та пеня в сумі 763,58 грн., згідно вимог чинного законодавства, яке було направлено платнику поштою, та отримано уповноваженою особою платника 24 листопада 2020 року. Відповідно до інтегрованої картки платників податків ІТС «Податковий блок» ОСОБА_1 за технологічним кодом 71010000 станом на 08 лютого 2021 року сума боргу складає 2281,72 грн. Відповідно до додаткових пояснень зазначає, що податковим органом не заперечується сплата згідно квитанцій № 35 від 18 серпня 2021 року, № 50 від 18 вересня 2021 року, № 27 від 12 листопада 2018 року, № 69 від 11 грудня 2018 року, але вищевказана сплата була зарахована в рахунок сплати по звітам, які подав позивач до контролюючого органу у порядку черговості виникнення у відповідності до частини 6 статті 25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Отже зазначає, що суми, які були сплачені ОСОБА_1 у 2018 році були зараховані в порядку черговості. Остання квитанція у сумі 31,24 грн. була зарахована по звіту за 21січня 2019 року № 378625/EV від 21 січня 2019 року терміном сплати 21 січня 2019 року. Також зазначає, що заява про перерахунок помилково сплачених коштів згідно квитанцій, які сплатив позивач надійшла 28 січня 2019 року, а отже після їх зарахувань в порядку календарної черговості, а отже не могли були перераховані на код класифікації доходів бюджету 71010000, згідно яких і і було винесене рішення від 16 листопада 2020 року №18680424/827 про застосування штрафних санкцій з єдиного соціального внеску.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі наявних у суду матеріалів встановлено такі обставини.
Позивач була зареєстрована 17 травня 2007 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису: 21030000000033688, за адресою: АДРЕСА_1 . Види діяльності за КВЕД: 69.10 Діяльність у сфері права (основний); 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.
За власним рішенням діяльність позивача як фізичної особи-підприємця припинено, про що 13 червня 2019 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис за номером: 21030060005033688, стан суб'єкта: припинено.
26 грудня 2008 року позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, яке видане відповідно до рішення Запорізької обласною КДКА №34 від 26 грудня 2008 року, про що зазначено у Єдиному реєстрі адвокатів України. На сьогоднішній день адвокатська діяльність позивача не зупинена.
З 02 серпня 2018 року по 30 квітня 2019 року у позивача був помічник ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), за якого вона сплачувала, зокрема, але не виключно, єдиний внесок як за найманого працівника.
Оплата єдиного внеску здійснена позивачем відповідно до наступних квитанцій:
- №35 від 18 серпня 2018 року на суму 820,16 грн;
- №50 від 18 вересня 2018 року на суму 819,06 грн;
- №0.0.1156421231.1 від 12 жовтня 2018 року на суму 819,06 грн;
- №27 від 12 листопада 2018 року на суму 820,16 грн;
- №69 від 11 грудня 2018 року на суму 820,16 грн;
- №12 від 15 січня 2019 року на суму 918,06 грн;
- №53 від 12 лютого 2019 року на суму 918,06 грн;
- №0.0.1293400250.1 від 13 березня 2019 року на суму 918,06 грн;
- №910184662833 від 11 квітня 2019 року на суму 924,00 грн.
- №0.0.01374037279.1 від 06 червня 2019 року на суму 2988,40 грн;
- №27 від 13 листопада 2019 року на суму 924,00 грн.
Позивач звернулася до відповідача із листом №25.2/19 від 25 січня 2019 року, в якому просила перерахувати з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у сумі 4128,74 грн, за квитанціями №35 від 18 серпня 2018 року, №50 від 18 вересня 2018 року, №0.0.1156421231.1 від 12 жовтня 2018 року, №27 від 12 листопада 2018 року, №69 від 11 грудня 2018 року. Відповіді не надано.
24 листопада 2020 року позивачем отримано рішення №18680424/827 від 16 листопада 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (Додаток 12), яким на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI застосовано штраф 10% у розмірі 1518,14 грн за період 21.09.2018-14.11.2019 та нараховано пеню у розмірі 763,58 грн. (0,1% суми недоїмки)
Позивачем вказане рішення оскаржено в адміністративному порядку, шляхом подання скарги від 04 грудня 2020 року до ДПС України, за результатом розгляду якої рішенням ДПС України про результат розгляду скарги №36413/6/99-00-06-02-01-06 від 28.12.2021 рішення №18680424/827 від 16 листопада 2020 року залишено без змін, а скарга - без задоволення.
Не погодившись із рішення №18680424/827 від 16 листопада 2020 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Правовідносини у цій справі регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 листопада 2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI) в редакції, чинній на момент їх виникнення.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частинами п'ятою, восьмою статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464-VI днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається: день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.
Разом з тим, нормами Бюджетного кодексу України, а саме, частиною першою статті 43 та частиною п'ятою статті 45, передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Судом встановлено, що позивачем помилково здійснено перерахування сум єдиного внеску на рахунок № НОМЕР_2 , який призначений для сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000, який згідно даних з офіційного порталу ДФС України призначений для «для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, та які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Позивач самостійно виявила сплату сум єдиного внеску на помилковий рахунок, та звернулась до контролюючого органу із листом №25.2/19 від 25 січня 2019 року, в якому просила перерахувати з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 помилково сплачені кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у сумі 4128,74 грн.
Контролюючим органом не здійснено перерахування відповідних коштів з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 , як зазначено його представником у додаткових поясненнях (вх.№29432 від 24 травня 2021 року) у зв'язку із зарахуванням в рахунок сплати по звітам які подано позивачем, у порядку календарної черговості. Крім того, податковим органом не заперечується сплата згідно квитанцій зазначених у листі позивача №25.2/19 від 25 січня 2019 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений законом, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у межах законодавчо встановленого строку для такої сплати платник не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення номеру рахунку та/або коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2021 року (справа №826/9800/16), від 25 березня 2019 року (справа №823/567/17), від 11 квітня 2019 року (справа №822/3323/17), від 16 грудня 2020 року (справа №806/1146/16) та Верховним Судом України у постановах від 16 червня 2015 року (справа №21-377а15) та від 2 грудня 2015 року (справа №826/6059/13-а).
Позивач фактично сплатив єдиний внесок на рахунок, який призначений для перерахування грошового зобов'язання до державного бюджету, але за іншим кодом бюджетної класифікації (технологічним кодом), отже відсутні підстави для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений Законом строк.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що у нього була відсутня можливість перерахування сум сплачених за квитанціями, зазначеними у листі позивача №25.2/19 від 25 січня 2019 року, з коду бюджетної класифікації 71040000 на правильний код бюджетної класифікації 71010000, оскільки законодавством, що регулює порядок сплати єдиного внеску не забороняється здійснювати перерахування між рахунками позивача у випадку помилковості сплати, навіть у разі наявності боргу (недоїмки).
Відповідачем всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів порушення позивачем податкового законодавства.
Відсутність складу правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного рішення, унеможливлює застосування відповідальності до платника єдиного внеску, а відтак рішення №18680424/827 від 16 листопада 2020 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання прийняти рішення про врахування сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71010000 згідно квитанцій №35 від 18 серпня 2018 року, №50 від 18 вересня 2018 року, №0.0.1156421231.1 від 12 жовтня 2018 року, №27 від 12 листопада 2018 року, №69 від 11 грудня 2018 року із відповідним відображенням даних платежів в інтегрованій картці платника податку, то суд зазначає що вона підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Нормами чинного законодавства не передбачено прийняття рішення, як акту індивідуальної дії, про врахування сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації, тому для повного захисту прав та свобод позивача суд вважає за необхідне
Таким чином суд, для належного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України врахування сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71010000 згідно квитанцій №35 від 18 серпня 2018 року, №50 від 18 вересня 2018 року, №0.0.1156421231.1 від 12 жовтня 2018 року, №27 від 12 листопада 2018 року, №69 від 11 грудня 2018 року із відповідним відображенням даних платежів в інтегрованій картці платника податку.
Таким чином, з огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог лише в частині.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено у частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 6000 грн., суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що з метою надання правничої допомоги позивачем 01 грудня 2021 року укладено договір про надання правничої допомоги з Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС».
Згідно пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В межах розгляду даної справи представником позивача було надано інші види правової допомоги (консультації, складання процесуальних документів тощо).
На підтвердження понесених витрат до суду надано Рахунок №17/01 від 12 січня 2021 року на суму 4000,00 грн., Акт приймання передачі послуг від 12 січня 2021 року на суму 4000,00 грн., квитанцію на суму 4000,00 грн.
Необхідно звернути увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Згідно вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
З урахуванням викладеного, суд зазначає витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. є таким що не підтверджуються, оскільки всі надані платіжні документи свідчать про понесення судових витрат на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Як зазначено у частині 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, суд частково погоджується з відповідачем про неспівмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати щодо правничої допомоги є підтвердженими лише у сумі 4000,00 грн. та мають бути відшкодовані позивачу лише у такій сумі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 78, 90, 132, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення №18680424/827 від 16 листопада 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України врахувати сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71010000 згідно квитанцій №35 від 18 серпня 2018 року, №50 від 18 вересня 2018 року, №0.0.1156421231.1 від 12 жовтня 2018 року, №27 від 12 листопада 2018 року, №69 від 11 грудня 2018 року із відповідним відображенням даних платежів в інтегрованій картці платника податку.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн., пов'язані з розглядом справи №280/599/21.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення виготовлено та підписано 03 серпня 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов