02 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/16318/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
встановив:
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ним 12 травня 2020 року, при звільненні з військової служби в запас та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь суму середньомісячного заробітку, яку належить до виплати за період з 13.05.2020 по 28.07.2020 в сумі 44779,91 грн. та грошові кошти в сумі 759,72 грн., як недоплату до розміру грошової компенсації, встановленої наказом при звільненні, відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 14.04.2020.
В обґрунтування позову вказано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 65 від 12.05.2020 в день звільнення йому мала бути виплачена грошова компенсація за невикористане речове майно в сумі 50647,78 грн. Однак, в порушення вимог чинного законодавства України, військовою частиною розрахунок з позивачем в день звільнення проведено не повністю, а саме грошову компенсацію за невикористане речове майно виплачено лише 28 липня 2020 року, шляхом перерахування на її банківській рахунок в сумі 49888,06 грн. Позивач вважає, що дані дії відповідача не відповідають нормам правових актів України, а тому просила позов задовольнити.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. По змісту якого, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що положення КЗпП на військовослужбовців не розповсюджуються, у зв'язку з чим, позивач не має права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не підпадає під категорію осіб, які звільняються від сплати військового збору.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 №682 від 12 травня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено та виключено зі списків частини. У вказаному наказі, було визначено суму грошової компенсації за невикористане речове майно в сумі 50647,78 грн.
В день звільнення позивачу не була виплачена грошова компенсація вартості неотриманого речового майна.
Кошти в сумі 49888,06 надійшли на картковий рахунок позивача 28.07.2020.
Вважаючи наявним право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та з метою встановлення підстав зменшення суми компенсації, що визначена в наказі, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.
Листом від 11.09.2020 №5504 на заяву позивача надано відповідь за змістом якої, повідомлено, що підстав для виплати коштів за несвоєчасну виплату компенсації речового майна немає, а про причину недоплати коштів у сумі 759,72 грн. повідомлено не було.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18, від 09.07.2020 в справі №320/6659/18.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
На підставі викладеного, суд вважає, що оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, відповідач при звільненні ОСОБА_1 повинен був сплатити належну їй суму грошового забезпечення на підставі ст.116 КЗпП України в день звільнення. При цьому, за несвоєчасність розрахунку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Як вже було зазначено, 12.05.2020 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Разом з цим, остаточний розрахунок проведено з 28 липня 2020 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 коштів в сумі 49888,06 грн.
Тобто, факт затримки розрахунку при звільненні є беззаперечним та підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, у зв'язку з чим існують підстави для визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 протиправною.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Отже, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення позивача (12.05.2020), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України - 28 липня 2020 року, із затримкою в 76 днів.
З аналізу статей 47, 116, 117 випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 581,57 грн (35475,78/61).
Кількість днів затримки розрахунку 76 днів ( з наступного дня після звільнення) З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачу у зв'язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні становить 44199,08 грн (581,57х76).
Щодо стягнення з відповідача на його користь грошових коштів в сумі 759,72 грн, як недоплату до розміру грошової компенсації, встановленої наказом при звільненні, відповідно до довідки командира військової частини від 14.04.2020, суд зазначає наступне.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №68 від 12.05.2020 позивачу в день звільнення повинна була бути виплачена грошова компенсація за невикористане речове майно в сумі 50647,78 грн.
У відзиві відповідач посилається на те, що при виплаті суми грошової компенсації за нетримане речове майно з неї було утримано військовий збір у розмірі 759,72 грн.
Згідно Закону України "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції" тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.
Аналіз наведеної норми чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що в період проведення антитерористичної операції доходи військовослужбовців не оподатковуються військовим збором.
Право на отримання грошової компенсації замість належного речового майна позивач набула під час проходження служби, а тому така компенсація повинна була бути виплачена в день її виключення зі списків особового складу частини.
Відтак, грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена позивачу після його звільнення зі служби, не може бути оподаткована військовим збором.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, та те, що право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку встановлено законом, позов слід задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 12 травня 2020 року, при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середньомісячного заробітку, яку належить до виплати за період з 13.05.2020 по 28.07.2020 в сумі 44199,08 грн. та грошові кошти в сумі 759,72 грн., як недоплату до розміру грошової компенсації, встановленої наказом при звільненні, відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 14.04.2020.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева