Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 серпня 2021 р. Справа №200/7976/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 05.07.2021 суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/7976/21. Розгляд адміністративної справи № 200/7976/21 визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд зазначає, що представником Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 до суду надано клопотання про залишення позову без розгляду через пропущення позивачем строків звернення до суду. Так, про порушення свого права позивач мав дізнатись у квітні 2016 року. При цьому, на переконання відповідача, індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не входить до структури заробітної плати. Крім того, заробітна плата та грошове забезпечення військовослужбовців це різні поняття, а тому відсутні підстави для застосування норм Кодексу законів про працю України.
Проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
За приписами статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці".
Так, основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Суми гарантійних і компенсаційних виплат, а також виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з абзацом першим пункту 2.2 та підпункту 2.2.7 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
До того ж, рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, в пункті 2.2 мотивувальної частини якого суд зробив висновок, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, індексація заробітної плати є його складовою частиною.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом, зокрема, в справах № 805/532/17-а (постанова від 24 травня 2019 року), № 816/3303/14 (постанова від 28 листопада 2019 року), а також у справі № 400/3196/20 (постанова від 04 березня 2021 року).
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці") роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Крім того, на переконання суду, вимоги позивача щодо невиплати компенсації за дні невикористаної відпустки також не обмежуються строком звернення до суду, адже спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що заробітна плата та грошове забезпечення військовослужбовців це різні поняття, а тому відсутні підстави для застосування норм КЗпП України, з огляду на те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання компенсації та індексації.
Щодо строків звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що з вказаною вимогою особа вправі звернутись у місячний строк, який обчислюється з дня проведення з остаточного розрахунку, а отже наразі строк позивачем не пропущено, оскільки з ОСОБА_1 не проведено остаточного розрахунку.
На переконання суду, право особи на судовий захист гарантовано Конституцією України (ст. 55), а тому має більш пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, вирішення судом питання надання можливості його реалізації особі, якій воно надано.
Однак, правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Занадто суворе тлумачення процесуальної норми щодо строку звернення до суду може за певних умов створити перешкоду у зверненні особи до суду за захистом порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання представника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду через пропущення позивачем строків звернення до суду не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання представника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Військова частина НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити.
Повний текст ухвали складено 03.08.2021.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.А. Голуб