Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 серпня 2021 р. Справа№200/7902/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області
про: визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19.03.2021 року № 661-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення і видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, площею 2,0000 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1421581200:04:000:0520.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19.03.2021 року № 661-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення і видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, площею 2,0000 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1421581200:04:000:0520.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 08.04.2020 р. № 2293-СГ надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, площею 2,0000 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів. На підставі цього наказу розроблено проект землеустрою, який містить передбачені нормами закону висновки. Проект погоджено в порядку ст. 186-1 Земельного кодексу України, перевірено, і ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1421581200:04:000:0520 державним кадастровим реєстратором зареєстровано. Примірник проекту землеустрою разом з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, агрохімічним паспортом на земельну ділянку, клопотанням про затвердження проекту та іншими матеріалами було направлено через ЦНАП виконкому Краматорської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області для затвердження. 19.03.2021 р. наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 661-СГ було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки. Наказ був прийнятий з порушенням двотижневого строку встановленого ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України. Підставою відмови в наказі зазначено посилання на ст. 34 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» кадастровий план складається у паперовій та електронній формі, а також посилання на ст. 11 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів в натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норма та правил, технічних регламентів та посилання про відсутність погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та користувачами відповідно до вимог ст. 198 Земельного кодексу України. З зазначеними підставами не погоджується позивач, вважаючи їх неконкретизованими, абстрактними та безпідставними. В з'вязку з чим позивач вважає наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 19.03.2021 р. № 661-СГ незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
27.07.2021 р. через канцелярію суду відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував. В обґрунтування відзиву зазначено наступне, з 01.01.2021 р. по 27.05.2021 р. в межах повноважень, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області було розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Донецької області. 19.03.2021 р. Головним управлінням прийнято наказ № 661-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» з наступних підстав: кадастровий план відповідно до ст. 34 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» складається у паперовій та електронній формі. Разом з тим, відповідно до ст. 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а саме: відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів в натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів; відповідно до ст. 198 Земельного кодексу України в поданому на розгляд проекті землеустрою відсутнє погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та землекористувачами.
Відповідач зазначає, що повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок чітко встановлені ст. 186 Земельного кодексу України, а саме кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами. Отже враховуючи зазначене, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено вищезазначеному порядку, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Відповідач вважає, що наказ прийнятий з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому не може бути визнаним протиправним та скасовано.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання прийняти рішення і видати наказ про затвердження проекту землеустрою, відповідач зазначив наступне. Головне управління здійснювало передачу земельних ділянок державної власності відповідно до повноважень. Визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Однак, 27.05.2021 р. набув чинності Закон України від 28.04.2021 р. № 1423-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» згідно з яким землі державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) передані до комунальної власності сільських, селищних, міських рад. Органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Також відповідач зазначив, що надані до дня набрання чинності даними змінами рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності даних змін. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цими змінами, приймають селищні, міські ради.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 08.04.2020 р. № 2293-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га. За цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 9)
23.02.2021 р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (через ЦНАП м. Краматорськ) із заявою від 18.02.2021 р. про затвердження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення що перебувають в запасі на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0000 га, та надати цю земельну ділянку у власність. (а.с. 43, 45)
До вказаної заяви було додано проект землеустрою, витяг з ДЗК, агрохімічний паспорт, довідка (лист ГУ Держгеокадастру у Донецькій області). (а.с. 44, 45)
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19 березня 2021 року № 661-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0000 га, кадастровий номер 1421581200:04:000:0520, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї ділянки у власність з таких підстав: кадастровий план відповідно до ст. 34 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» складається у паперовій та електронній формі. Разом з тим, відповідно до ст. 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а саме: відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів в натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів; відповідно до ст. 198 Земельного кодексу України в поданому на розгляд проекті землеустрою відсутнє погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та землекористувачами. (а.с. 51)
Не погодившись з даним наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
За змістом ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1 та 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частинами 8-10 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову в його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, у свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому, з наведених норм Земельного кодексу України випливає, що єдиною підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів і прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Судом встановлено, що за результатами розгляду проекту землеустрою належним суб'єктом владних повноважень (по принципу екстериторіальності) - Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області - був наданий висновок від 08.12.2020 р. № 22549/82-20 про погодження наданого проекту, при цьому у п. 9 цього висновку зазначено, що зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні.
Як вбачається з наказу про відмову підставою відмови у проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є посилання на ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відповідно до якої кадастровий план складається в паперовій та електронній формі, також посилання на ст. 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відповідно до якої відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів в натурі (на місцевості) визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил технічних регламентів, а також зазначено що відповідно до ст. 198 Земельного кодексу України поданому на розгляд проекті землеустрою відсутнє погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та землекористувачами.
Закон України «Про Державний земельний кадастр» (далі по тексту Закон 3613-VI) установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Стаття 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначає кадастровий план земельної ділянки, а саме: на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.
Таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку є невід'ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки.
Кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі.
Порядок складання та затвердження вимог до оформлення кадастрових планів земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі зміни відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, власнику (користувачу) земельної ділянки за його заявою Державний кадастровий реєстратор видає Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою частиною якого є кадастровий план, що містить внесені відомості.
Стаття 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначає вимоги до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, а саме: відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
Зміна вимог норм та правил, технічних регламентів щодо показників точності або способів її визначення, зміна геодезичної або картографічної основи Державного земельного кадастру (у тому числі систем координат), що використовувалися для його ведення, не є підставою для визнання відомостей Державного земельного кадастру такими, що підлягають уточненню, якщо на момент їх внесення вони відповідали нормам та правилам, технічним регламентам.
Стаття 198 Земельного кодексу України визначає вимоги до кадастрової зйомки, а саме: кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
Суд зазначає, що посилання відповідача у спірному наказі на порушення ст. 11 та 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», не конкретизовано та не зазначено в чому саме порушення даних норм.
Щодо порушення зазначеного в наказі про відмови у затвердженні проекту, а саме ст. 198 Земельного кодексу України, відсутнє погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та землекористувачами, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, третьою, шостою ст. 55 Закону України «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів.
Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
За нормами частини восьмої статті 55 Закону № 858-IV у разі, якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
Відповідно до частини 10 вказаної статті 55 Закону № 858-IV технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об'єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).
Згідно п. 2.1 розділу II Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно п. 2.3 розділу II Інструкції N376 комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Згідно ст. 30 Закону №858-IV погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Стаття 50 Закону №858-IV встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 20 березня 2019 року справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що його права порушено. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Дана правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду по справі № 455/856/16-а від 22.01.2020 р.
Крім того суд зазначає, як вбачається з матеріалів справі а саме, пояснювальної записки до проекту землеустрою земельна ділянка на яку претендує позивач відводиться за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в запасі на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області. Проектом виконується поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1421581200:04:000:0516 (схема поділу земельної ділянки додається до проекту), цільове призначення згідно даних з Державного земельного кадастру - 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Земельна ділянка до відведення земельна ділянки розташована на південний схід від с. Валер'янівка. Земельна ділянка межує: від А до Б - землі державної власності сільськогосподарського призначення Валер'янівської сільської ради, що перебувають в запасі; від Б до А - землі державної власності сільськогосподарського призначення Валер'янівської сільської ради КН 1421581200:04:000:1083. Цільове призначення земельної ділянки: на момент відведення - 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Запропоноване проектом - 01.03 - для ведення особистого селянського господарства. Вид використання - ведення особистого селянського господарства.
Згідно Акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, складеним начальником Волноваського РВВ ДРФ ДП «ЦДЗК» Воїн О.Х., провідним інженером - землевпорядником ОСОБА_2 , сертифікованим інженером - землевпорядником ОСОБА_3 та замовником ОСОБА_1 в присутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок - представника Валер'янівської сільської ради, межі земельної ділянки КН 1421581200:04:000:0520, що закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Отже вимога ст. 198 Земельного кодексу про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами виконана.
З урахуванням вище наведеного суд вважає доцільним звернути увагу, що вказані у оскаржуваному наказі підстави його прийняття є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи.
За вказаних обставин суд вважає, що у ГУ Держгеокадастру не було підстав для прийняття наказу про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки від 19.03.2021 р. № 661-СГ, з підстав відсутності погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та землекористувачами, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування даного наказу підлягають задоволенню.
Крім того суд зазначає, що відповідачем порушено двотижневий строк прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, який передбачений ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи документи для прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки подані 23.02.2021 р. відповідачу через ЦНАП м. Краматорськ, а рішення прийнято 19.03.2021 р., ніяких пояснень з цього приводу відповідачем суду не надано.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення і видати наказ про затвердження проекту суд зазначає наступне.
Суд не приймає посилання відповідача стосовно того, що Головне управління в Донецькій області з 27.05.2021 р. не має повноважень примати рішення про затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки, оскільки набув чинності Закон України від 28.04.2021 р. № 1423-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» згідно з яким землі державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) передані до комунальної власності сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Разом з цим, відповідачем акту приймання-передачі спірної земельної ділянки 1421581200:04:000:0520 з державної власності до комунальної власність не надано.
Більш того, згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку 1421581200/04/000/0520 станом на 26.07.2021 р. зазначена форма власності - державна власність. (а.с. 62-63)
Щодо зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки суд зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39).
При цьому, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 зазначено, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд. Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта. Верховний Суд дійшов висновку, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про погодження проекту землеустрою, є правильним, коли суб'єктом звернення дотримано усі визначені законом умови, а уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
Відповідно до статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Отже, погодження проекту землеустрою відбувається у певному порядку із перевіркою самого проекту, визначенням недоліків останнього, якщо такі є та складанням відповідного висновку (ст. 186-1 ЗК України).
Разом з цим, суд звертає увагу, що підставою відмови зазначено відсутність погодження меж земельної ділянки з усіма суміжними власниками та землекористувачами як вбачається, відповідачем не досліджувався проект землеустрою на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, висновок не складався. Тобто, відповідачем по суті не розглядався безпосередньо проект землеустрою.
Таким чином, у цій справі відсутні підстави для зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для його затвердження.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України”, № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі “Джорджевич проти Хорватії” (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі “Ван Остервійк проти Бельгії” (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
З урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позовні вимоги про передачу у власність земельної ділянки є передчасними, тому не підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19.03.2021 року № 661-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області та повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в розмірі 454 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19.03.2021 року № 661-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення і видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, площею 2,0000 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1421581200:04:000:0520 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 19.03.2021 року № 661-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області та повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення і видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі, площею 2,0000 га на території Валер'янівської сільської ради Волноваського району Донецької області за межами населених пунктів та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 1421581200:04:000:0520 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39767332, 84313, Донецька область, м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16) на користь на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 454(чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Повний текст рішення складено та підписано 03 серпня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська