Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 серпня 2021 р. Справа№200/6918/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
4 червня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна залізниці помічником машиніста електровозу з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 час його роботи в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна залізниці помічником машиніста електровозу з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 та провести відповідний перерахунок пенсії ОСОБА_1 із врахуванням зарахованих до його страхового стажу спірних періодів роботи з моменту призначення ОСОБА_1 пенсії 20.11.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 20.11.2019 він є отримувачем пенсії за віком в Ясинуватському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. В травні 2021 року ним було з'ясовано, що при призначенні пенсії, відповідачем не було зараховано до його страхового стажу періоди роботи в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна залізниці помічником машиніста електровозу з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992, оскільки між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення пройшло більше трьох місяців. Уточнююча довідка щодо спірних періодів роботи не була прийнята відповідачем до уваги, оскільки видана на тимчасово окупованій території України та є недійсною. Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача та вважає, що порушується його право на належний соціальний захист.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 8 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №200/6918/21 за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що управлінням не зараховані до страхового стажу період роботи з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна залізниці помічником машиніста електровозу оскільки в даті наказу про звільнення з 26.09.1983 - вказана дата 26.09.1986, в даті наказу про звільнення з 25.08.1992-вказана дата наказу від 09.04.1993. Уточнююча довідка щодо спірних періодів роботи №108209/02 від 25.05.2021 управлінням до уваги не прийнята, так як видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території.
Окрім того, звертає увагу на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, оскільки про не зарахування до стажу роботи спірних періодів, позивачу стало відомо ще 12.12.2019, оскільки таке повідомлення ним було отримано особисто 12.12.2019, у зв'язку з чим, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 15 березня 2001 року Ясинуватським МРВ УМВС України в Донецькій області), внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 09 березня 2017 року №1448-6727 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, має статус учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .
Як вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_1 від 20.11.2019 року №748 про призначення пенсії, останньому призначено пенсію за віком з 17.10.2019 року.
Рішенням Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.11.2019 року №308, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 у зв'язку з тим, що між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення пройшло більше трьох місяців.
Аналогічна підстава для не зарахування спірних періодів з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 викладена у повідомленні Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.11.2019 року №6751/03, яке було отримано позивачем особисто 12.12.2019.
28 травня 2021 року, позивач звернувся до управління з запитом щодо його розрахунку пенсії, а також зазначення причин не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна. До заяви, позивачем було додано Довідку Локомотивного депо «Ясинувата» від 25.05.2021 року №108209/02.
Листом від 30.05.2021 року №38-35/П-02/8-0569/21, Ясинуватським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області надано відповідь, в якій зазначено про порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29.07.1993 року, а саме не зараховано періоди роботи з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 у зв'язку з тим, що між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення пройшло більше трьох місяців. Також, у листі зазначено, що довідка про підтвердження спірних періодів №108209/02 від 25.05.2021 видана підприємством, яке знаходиться на території, яка тимчасово непідконтрольна українській владі.
Як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, спірні періоди з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 до страхового стажу відповідачем не зараховані.
Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до пункту першого статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 - IV від 09.07.2003 року із змінами, внесеними ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 - VIII від 03.10.2017 року особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
В трудовій книжці НОМЕР_4 ОСОБА_1 містяться наступні записи щодо спірних періодів праці:
- 22.07.1983 позивач прийнятий помічником машиніста електровозу в Локомотивне депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна (підстава: наказ від 25.07.1983 №374),
- 26.09.1983 звільнений у зв'язку з призовом на військову службу (підстава: наказ від 26.09.1986 №506),
- 28.04.1986 позивач прийнятий помічником машиніста електровозу в Локомотивне депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна (підстава: наказ від 28.04.1986 №155),
- 25.08.1992 звільнений за прогул без поважної причини (підстава: наказ від 09.04.1993 №117).
Підставою для не зарахування позивачу до страхового стажу зазначених вище періодів слугувало те, що між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення пройшло більше трьох місяців, на що суд зазначає наступне.
Періоди спірної трудової діяльності позивача регулювались Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993.
Підпунктом 1.1 Інструкції №162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до абз.3 підпункту 2.3. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що записи виробляються акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору, аналогічні положення містить абзац 3 пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993, де передбачено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до абз.1 п.2.25 п.2 Інструкції 162 записи про причини звільнення повинні вироблятися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).
Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З огляду на зазначені нормативні акти, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
При цьому, суд звертає увагу, що пунктом 2.26 Інструкції визначено, що запис про звільнення в трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Відтак, з даних трудової книжки позивача, можливо достовірно встановити дату завершення відповідних трудових відносин - 26.09.1983 року та 25.08.1992 року.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення пройшло більше трьох місяців, оскільки факт перебування в трудових відносинах підтверджується саме записом про прийняття на роботу (або записом про переведення) та записом про звільнення, що враховуються для обрахунку пенсії встановлюється день завершення таких відносин, який зазначається в графі «2».
Щодо відмови відповідача у врахуванні довідки №108209/02 від 25.05.2021 виданої підприємством, яке знаходиться на території, яка тимчасово непідконтрольна українській владі, суд зазначає наступне.
Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. №1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Ясинувата, віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа № 569/14531/16-а) проаналізував положення статті 19 Конституції України, статей 3, 4, 9, 17, 18 Закону № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об'єднаних Націй (далі - ООН) зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів", у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) згідно з якими: "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
Верховний Суд зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи наведене, суд вважає, що можливо застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово не контрольованій владою території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень і обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, суд не погоджується з висновком відповідача щодо неможливості врахувати вказану вище довідку, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, з огляду на те, що надання нових довідок, виправлення недоліків у наявних та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки підприємство розташоване на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії.
Крім того, суд звертає увагу, що в даному випадку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Системний аналіз наведених вище положень Закону України Про пенсійне забезпечення та Порядку № 637 дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17.
В той час, суд повторює, що неточність або виправлення в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки відповідальність за належне ведення трудової книжки покладається на працівника підприємства-роботодавця.
При цьому, суд зазначає, що інформація викладена у довідці виданої Локомотивним депо «Ясинувата» від 25.05.2021 №108209/02 повністю узгоджується з записами у трудовій книжці позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач повинен зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 помічником машиніста електровозу в Локомотивне депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Зазначена правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.07.2019 у справі №423/1324/17, від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а та від 25.09.2018 у справі №242/65/17.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон Держави також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.
Крім того, згідно із зобов'язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.
У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та, відповідно відрахувань до спеціального фонду.
Тобто, пенсія за віком - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спір у цій справі пов'язаний з неналежної виплатою пенсійним органом сум пенсійного забезпечення позивачу, які є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства, і відповідно строк звернення до адміністративного суду за відновленням порушених пенсійних прав може обмежуватися лише спеціальною нормою Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не суперечить положенням частини першої статті 122 КАС України, яка не виключає можливості розгляду спорів у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час поза межами шестимісячного строку.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Системний аналіз викладеного дає підстави дійти висновку, що строкового обмеження щодо виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
В контексті викладеного суд не приймає до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду.
При цьому, судом враховується також те, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Однак, відповідач у своєму рішенні від 26.11.2019 року №308 посилався на неможливість зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 у зв'язку з тим, що між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення пройшло більше трьох місяців.
Тобто, відповідач, встановивши, що записи в трудовій книжці позивача містять невідповідність, не надав позивачу допомоги в одержанні документів для підтвердження його трудового стажу.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в даному випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
При цьому, позивачем використовувалися всі можливості для отримання будь-яких документів на підтвердження спірних періодів роботи, що зайняло у нього досить великий проміжок часу.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що поновлення порушеного права позивача має відбутись з моменту призначення йому пенсії, тому перерахунок відповідач зобов'язаний здійснити саме з дати призначення пенсії, 17.10.2019.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З метою захисту прав позивача, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із прийняттям відповідачем рішення від 26.11.2019 року №308 щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такого рішення відповідача, а також зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна залізниці помічником машиніста електровозу з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з дати призначення 17.10.2019 року, з урахуванням виплачених сум.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, 84122, ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Ясинуватського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.11.2019 року №308 щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи до страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, 84122, ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи в Локомотивному депо Ясинувата-Західна Донецької ордену Леніна залізниці з 22.07.1983 по 26.09.1983 та з 28.04.1986 по 25.08.1992, та здійснити перерахунок та виплату пенсії з дати призначення 17.10.2019 року, з урахуванням виплачених сум.
Рішення прийнято в порядку спрощеного позовного провадження. Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов